Олександр Тиводар приєднався до громадського формування «Варта порядку» в 2000 році. Тоді на Волині тільки почалося становлення організації.

Її заснував колишній начальник Луцького міськвідділу міліції Сергій Швачка, нині покійний. Це було щось на зразок народної дружини, як за часів Радянського Союзу. Формально вважалася структурним підрозділом міськради, адже через неї проходили всі кошти на утримання дев’яти опорних пунктів міліції. Напряму фінансувати їх з бюджету було неможливо. Оплачували електроенергію, телефонний зв’язок саме через цю громадську організацію. Так відбувається і донині на підставі договору між ГФ та Луцькою міською радою.

Нагадаємо, першу частину матеріалу про життя Олександра Тиводара Інформаційне агентство Волинські Новини публікувало тиждень тому.

«У кашкети дільничних тоді плювали»

Наприкінці 2000-х Тиводар продав свій бізнес. Надавав консалтингові послуги і вчився жити за графіком, де робота вже не забирала майже 24 години на добу.

«Мій день розпочинався з прогулянки Центральним парком упродовж кількох років, – каже про той час Олександр Олександрович. – Одного ранку 2014 року там зустрів чоловіків, які йшли строєм у два ряди. У їхніх руках були кийки, кастети, обличчя закриті балаклавами. Побачене мене шокувало. Спочатку подумав, що це якась театралізована постановка чи хтось кіно знімає».

Але це була реальність. І перша ознака того, що ситуація в місті переставала бути контрольованою. На той момент у Києві вже завершувався Майдан. Радикальні угрупування поверталися у свої міста. Луцьк не став винятком.

«Я поїхав у офіс. Ніяк не міг оговтатися від побаченого. Зателефонував Ігорю Алексєєву (громадський активіст, – ВН), а перед тим – нашим воїнам-афганцям. Ігор був налаштований рішуче. Ми поговорили і вирішили зустрітися з керівником «Правого сектору» Павлом Данильчуком. Тоді ця організація мала авторитет. Зібралися у приміщення Волинської облради. Там також були Ігор Гузь (нині народний депутат, – ВН), тодішній голова облради Валентин Вітер, Віктор Швидкий, «Самооборона», «Автомайдан», «Ніхто крім нас», – провадить Олександр Тиводар.



У ті дні міліція фактично не працювала. Дружини не відпускали міліціонерів на роботу, адже боялися за їхні життя. Доходило й до того, що дільничним зривали кашкети і плювали в них. Зупиняли машини, які перевозили засуджених, і відбирали зброю у конвоїрів. Правоохоронці були деморалізовані. Міліція виїжджала лише на вбивства. В оперативних групах бракувало людей. Зброю довелося сховати. СБУ мовчало. А тим часом у центрі Луцька вже почали грабувати людей. На заправках та в барах молодики відмовлялися розраховуватися, мовляв, не будуть платити за російське. Містом ширилися чутки, що розробляють план грабунку заможних осель. Соціальна напруга зростала. Були навіть поранені.

«Тоді ми всі зійшлися на тому, що потрібно створити координаційну групу. Її керівником обрали Павла Данильчука, – розповідає Олександр Тиводар. – Організували патрулювання містом, використовували для цього власні авто. Звернулися по допомогу із забезпечення пальним до Фонду Ігоря Палиці «Новий Луцьк» (нині – «Тільки разом»). Зустрілися з цього приводу із головою правління Олександром Товстенюком. Фонд нам допоміг.

Також ми озвучили спільну позицію: всіх, хто приховує обличчя балаклавами, хто не має відповідних документів на користування зброєю, вважати провокаторами. Попередили, що у разі виявлення таких осіб патрулі доставлятимуть їх у міськвідділ міліції. Так вдалося врешті налагодити роботу міськвідділу. Ми зупинили свавілля, яке могло призвести до непередбачуваних наслідків. Однак ми ніколи не вважали, що тоді це була заслуга суто «Варти порядку». Це заслуга всіх громадських організацій, які мали силовий блок. Тоді спрацювали всі. Найголовніше було забезпечити спокій лучан».

«Я розуміла, що та ситуація була вкрай небезпечною, і дуже переживала за Сашу, – каже дружина Тетяна. – Але завжди була впевнена у тому, що він не зробить нічого, що зашкодило б чиємусь здоров’ю або життю, що він не нашкодить собі. Саша не з тих людей, про яких кажуть: бачу ціль – не бачу перепон. Він завжди все робить врівноважено».

«За натурою я – конформіст», – додає Тиводар.

«У «Варті порядку» справді є люди, які працюють за зарплату»

Лютневі дні 2014 року кардинально змінили ситуацію у самій «Варті порядку». Патрулювання міста стали систематичними. Чимало вартівців пішли служити в зону АТО.

Нині «Варта порядку» – це більш як тисяча чоловіків, близько тридцяти відсотків – ті, хто пройшов війну на сході, чимало служили у добровольчих батальйонах, багато й досі в АТО.

«Правила громадського формування чітко регламентовані нашим статутом, –зауважує Олександр Тиводар, який нині є керівником «Варти порядку». – Для того аби приєднатися до вартівців, потрібен мінімальний пакет документів: довідка про стан здоров’я, характеристика від дільничного інспектора, довідка про несудимість, фото, письмова згода про дотримання Статуту».



«Чимало мобілізованих повертається з підірваним здоров’ям, тому вимагаємо довідку про медогляд. Був, наприклад, один хлопець, який мав проблеми із серцем, однак приховав це. Маленьке навантаження – і все далося взнаки. А йому лише трохи за двадцять», – пояснює Олександр Олександрович.

Головна мета «Варти порядку» – допомога в охороні громадського порядку представникам національної поліції, допомога у ліквідації наслідків у разі виникнення стихійного лиха. З поліцією співпрацюємо на певних статутних засадах.

Наразі вартівці допомагають і в забезпеченні охорони приміщення Волинської обласної ради, яке є комунальним та належить до стратегічних об’єктів.

«У нас є договір з облрадою, що на безоплатній основі ми допомагаємо в охороні», – каже Тиводар.

«Серед вартівців є інструктори, які пройшли спецпідготовку, в тому числі за програмою НАТО. Ми залучаємо їх до профілактичної роботи зі школярами та молоддю, – розповідає Олександр Тиводар. – На базі луцьких шкіл у позаурочний час організовуємо курси для учнів, де діти можуть навчитися азів тактичної медицини, поводження зі зброєю. Після їх проходження даємо сертифікат.

Хочу наголосити, що «Варта» – це не військовий підрозділ, як нам часто закидають. Особливо після цього екшену з моїм затриманням. Ми – громадське формування. Кожен член сплачує щомісячний внесок – 20 гривень. Ці кошти йдуть на організаційні моменти у роботі. Звичайно, форму, наприклад, ми за них не придбали б. Кілька років тому із цим допоміг Фонд Ігоря Палиці: для вартівців закупили трохи більш як півтори сотні комплектів форми, за що ми дуже вдячні. Під час патрулювання маємо відрізнятися від працівників нацполіції, а тому потрібна і власна форма, і шеврони на ній», – пояснює керівник «Варти порядку».

«Щодо наявності у вартівців зброї, то кожен член громадського формування має право отримати дозвіл на неї, як і громадяни України, згідно із чинним законодавством, – продовжує Олександр Тиводар. – Так, пістолет травматичної дії, гладкоствольну рушницю для самооборони можна зареєструвати з 21, а мисливський карабін – з 25 років. Якщо ж членство у «Варті» припиняється у разі скоєння правопорушення, то, згідно зі Статутом, ми подаємо про це інформацію поліції. У таких випадках дозволи на зброю анулюються».

«Про нас можна багато чого зараз почути, на жаль, мало правдивого. Але з самого початку ми готували наших хлопців до захисту міста на випадок агресії з того чи того боку кордону. Навчали їх стройової підготовки, навичок стрільби, тактичної медицини. Тому військові командири часто дякують нам за підготовку вартівців, якщо ті йдуть на службу», – додає Тиводар.

«У «Варті порядку» справді є люди, які працюють за зарплату – мінімальну. А останнім часом це теж дуже цікава тема для ЗМІ, – каже Олександр Олександрович. – Тих, хто отримує кошти, двоє – бухгалтер і керівник організації, тобто я. Додам, що цю винагороду всю до копійки віддаю своєму заступнику Зотову, який є військовим пенсіонером. Зауважу, що у Луцьку вже кілька громадських формувань, які мають добротне екіпірування та форму. Чомусь ніхто не цікавиться, за чиї кошти все це придбано. Натомість активно розпускають плітки про «Варту», називаючи нас приватною армією».

Конфлікт з Гунчиком: емоції взяли гору

13 березня 2017 року Тиводар публічно на високих тонах посперечався з головою Волинської облдержадміністрації Володимиром Гунчиком. Про це писали усі ЗМІ. Саме того дня порошенківська влада, використовуючи силові методи, розігнала блокадників на кордоні з окупованими територіями. Нагадаємо, активісти вимагали припинити торгівлю з ЛНР та ДНР, а блокаду торгівлі з Донбасом першою в Україні підтримала Волинська обласна рада.

У Луцьку місцева громадськість увечері в день розгону редуту вирішила саме від ставленика Президента почути пояснення з цього приводу.

«Я був у спортзалі, коли мені зателефонував наш прес-секретар Саша Волянюк і повідомив, що в приміщенні ОДА – натовп радикально налаштованих людей, – згадує Олександр Олександрович. – Як був, у спортивному костюмі, поїхав відразу туди. Із гурту активістів лунали заклики мало не взяти у заручники губернатора. Із «Варти» нас було лише двоє. Також були представники усіх правоохоронних структур».

Після шквалу емоцій у коридорі шукали порозуміння за столом переговорів. Овальний зал ОДА, який чималих розмірів, заледве тоді усіх вмістив.

«Ми прийшли туди, аби захистити ту владу, яка на той момент там перебувала, з метою не допустити свавілля. Натомість я почув від Гунчика закид, що «Варта порядку» – це проплачена армія і, мовляв, прийшли туди за гроші. А оскільки чув це неодноразово і до цього моменту, то відповів губернатору аж надто емоційно».

Активісти свої вимоги щодо звільнення затриманих блокадників виклали письмово у зверненні до всіх силових структур та Президента. Після цього розійшлися. Того дня навіть найменшої шкоди майну приміщення облради завдано не було.



Насамкінець

«Останні півроку мені не раз казали люди з боку політичних опонентів: «Ти у «Варті». Вийди з неї. За вами стежать. Вас пишуть. До вас засилають «козачків», – каже Олександр Тиводар. – Я зібрав збори. Попередив: жодних моментів, адже всі під ковпаком. Нацполіції дали негласну вказівку припинити з нами співпрацю, чим вони не дуже задоволені, але про це бояться казати відверто.

До мене навіть дійшли чутки, що мені хотіли висунути звинувачення за статтею 208 Кримінального кодексу – тероризм. А на момент мого гучного затримання тут перебував представник головного розвідувального управління. Сподіваюся, скоро ми знатимемо, кому так не сподобалися».



Соломія Добролюбова

Довідково.Олександр Тиводар – керівник громадського формування «Варта порядку», підполковник запасу, заступник голови Волинської обласної організації Української Спілки ветеранів Афганістану, член виконавчого комітету Луцької міської ради, голова постійної поліцейської комісії Волині. 8 серпня його гучно затримали посеред просп. Перемоги в Луцьку співробітники СБУ на підставі ухвалиУжгородського міськрайонного суду за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 359 КК України (незаконне використання спеціальних технічних засобів негласного отримання інформації). В ухвалі вказано, буцімто за попередньою змовою Олександр Тиводар та група осіб, використовуючи незаконні технічні засоби, стежили за людьми для збору на них компромату. Тиводар цю справу називає політичним замовленням. Наразі суд обрав йому запобіжний захід у вигляді особистого зобов’язання. Під час судових засідань підтримку Олександру Олександровичу висловили сотні людей, які прийшли під стіни суду та СБУ.

***

«ВАРТА ПОРЯДКУ»: «МИ СВОЇХ НЕ КИДАЄМО» 

Для них «Варта порядку» – це не просто громадське формування. Це та організація, бути у якій за честь. Це та справа, у якій завжди знайдеш себе, незважаючи на те, військовий ти чи ти просто хочеш зробити цю країну зовсім іншою.

Олександр Луцака, афганець, майор: 



«Я прийшов у «Варту порядку» під час Революції Гідності. До мене звернувся керівник «Спілки воїнів Афганістану», а зараз також депутат Волинської облради від УКРОПу Григорій Павлович і запропонував долучитися до патрулювання містом разом з міліцією. Зазвичай у групу патруля входило два правоохоронці і троє наших представників.

Перше наше спільне фото оновленої «Варти порядку» – це те, де ми стоїмо біля РАЦСу з прапором. Там чи не всі – афганці, які і стали кістяком громадського формування.

До нас почали долучатися спочатку знайомі, потім атовці. До слова, учасникам АТО участь у роботі «Варти» допомагає швидше адаптуватися до цивільного життя. Адже на війні вони завжди почувалися потрібними командирам, а повернувшись, часто лишаються наодинці зі своїми проблемами.

У «Варті» є головні правила: підтримка одне одного та взаємодопомога. Тому атовці часто повертають віру в себе, адже бачать нас, афганців, які зуміли повернутися до нормального життя. Хлопці починають зовсім по-іншому поводитися, припиняють зациклюватися на побачених на війні жахіттях, почуваються потрібними. Вони займаються спортом, беруть участь у профілактичній роботі – проводять уроки військової майстерності у школах.

Після війни у «Варту порядку» прийшов Олег Твердохліб, царство йому небесне. Він багато розказував про «бойові подвиги» Ігоря Лапіна (народний депутат, – ВН). І йому я більше вірю, ніж цьому депутату. Коли був останній виступ Лапіна під обласною радою, то з ним було четверо колишніх членів «Варти порядку». Їх виключили з нашого громадського формування за ганебну поведінку і за низькі моральні якості. А Лапін підібрав. До речі, зустрівся з ним на виборах перед міською радою. Досі шкодую, що не дав йому в пику.

Під час патрулювання з міліцією неодноразово помічали, що порушники нехтують зауваженнями правоохоронців і не бояться їх. Ми часто виїжджали на виклики щодо крадіжок у магазинах. Найчастіше їх скоюють молодики. У таких випадках з ними здебільшого спілкувалися ми, афганці.

А якось на зупинці була бійка. Мій колега Валерій Дубенюк підійшов, аби розборонити її учасників. Один з дебоширів дістав пістолет і заявив, що він охоронець нинішнього спікера Верховної Ради Парубія. Двічі вистрелив у Дубенюка: одна куля потрапила в телефон, схований у нагрудній кишені, а інша – в ключі, які лежали у боковій кишені штанів. Нога тоді в нього розпухла страшенно.

Спочатку патрулювали у афганському одязі, а пізніше за кошти Ігоря Палиці нам придбали форму, в якій ходимо три роки. Ми бережемо її, як зіницю ока.

Нинішній тиск на нас – це політичні ігрища з руки президента. Він бачить, що його рейтинг падає.

Дуже образливо, що про «Варту» пишуть багато негативу, а про тих, хто в Карпатах цілу армію ховає для захисту нафтопроводу, – нічого.

Про Олександра Тиводара можу сказати лише хороше. За ці роки жодного разу не чув, аби він на когось з наших підвищував голос чи лаявся. Завжди всім намагається допомогти, особливо тим, хто потребує лікування. Саша і лікарям зателефонує, і кошти виділить. У нас гасло, як в десантників: ми своїх не кидаємо».

Андрій Соломін, художник, учасник бойових дій, боєць 51-ї ОМБР:



«Прийшов у «Варту порядку» влітку 2015 року після повернення із зони АТО. Членом ГФ був мій товариш, який також служив на сході.

У «Варті» завжди почуваюся потрібним і моєму місту, і суспільству.

Ми багато чим допомагаємо поліції. Наприклад, у разі нестачі в них транспорту, особливо у святкові дні, надаємо його. У поліції скоротили штат, патрульні працюють за своїм алгоритмом, тому вважаю нашу участь у забезпеченні порядку в Луцьку вагомою. Під час спільних патрулювань з правоохоронцями набачилися і нетверезих, і неадекватних. Бувало, що допомагали і хворим, і стареньким, і молодь доводилося вгамовувати.

Люди не до кінця усвідомлюють, хто ми є, і звинувачують у тому, чого ми не робили.

У «Варті» небайдужі хлопці. Нам усім хочеться жити в спокійному місті, не боятися ходити вулицями не лише вдень, а й уночі.

Уже всі забули, що відбувалося під час Революції Гідності, коли поліція була знесилена, коли правоохоронців ніхто не поважав. Тоді в Луцьку не було мародерства, гучних убивств, грабежів і збільшення злочинності тільки через те, що небайдужі хлопці, які були першими із «Варти порядку», разом із міліцією ходили патрулювати. Ми працюємо для захисту людей, а не чиїхось особистих інтересів».

Ігор Заікін, учасник бойових дій, боєць 3-ї ОТБ, сержант, має нагороду «За мужність» від Президента:

«Варта порядку» – це великий дружний колектив, де приємно спілкуватися, разом нести службу.

Ми охороняємо місто, зокрема паркову зону. Раніше частіше їздили патрулювати на цілу ніч. Тоді ще разом з міліцією.

Коли люди бачать поліцейських, а разом з ними – людей у формі, то зовсім по-іншому поводяться.

Якби не познайомився з Тиводаром та вартівцями, хтозна, як склалося б моє життя після повернення з АТО».