Для них «Варта порядку» – це не просто громадське формування. Це та організація, бути у якій за честь. Це та справа, у якій завжди знайдеш себе, незважаючи на те, військовий ти чи ти просто хочеш зробити цю країну зовсім іншою.

Олександр Луцака, афганець, майор: 

«Я прийшов у «Варту порядку» під час Революції Гідності. До мене звернувся керівник «Спілки воїнів Афганістану», а зараз також депутат Волинської облради від УКРОПу Григорій Павлович і запропонував долучитися до патрулювання містом разом з міліцією. Зазвичай у групу патруля входило два правоохоронці і троє наших представників.

Перше наше спільне фото оновленої «Варти порядку» – це те, де ми стоїмо біля РАЦСу з прапором. Там чи не всі – афганці, які і стали кістяком громадського формування.

До нас почали долучатися спочатку знайомі, потім атовці. До слова, учасникам АТО участь у роботі «Варти» допомагає швидше адаптуватися до цивільного життя. Адже на війні вони завжди почувалися потрібними командирам, а повернувшись, часто лишаються наодинці зі своїми проблемами.

У «Варті» є головні правила: підтримка одне одного та взаємодопомога. Тому атовці часто повертають віру в себе, адже бачать нас, афганців, які зуміли повернутися до нормального життя. Хлопці починають зовсім по-іншому поводитися, припиняють зациклюватися на побачених на війні жахіттях, почуваються потрібними. Вони займаються спортом, беруть участь у профілактичній роботі – проводять уроки військової майстерності у школах.

Після війни у «Варту порядку» прийшов Олег Твердохліб, царство йому небесне. Він багато розказував про «бойові подвиги» Ігоря Лапіна (народний депутат, – ВН). І йому я більше вірю, ніж цьому депутату. Коли був останній виступ Лапіна під обласною радою, то з ним було четверо колишніх членів «Варти порядку». Їх виключили з нашого громадського формування за ганебну поведінку і за низькі моральні якості. А Лапін підібрав. До речі, зустрівся з ним на виборах перед міською радою. Досі шкодую, що не дав йому в пику.

Під час патрулювання з міліцією неодноразово помічали, що порушники нехтують зауваженнями правоохоронців і не бояться їх. Ми часто виїжджали на виклики щодо крадіжок у магазинах. Найчастіше їх скоюють молодики. У таких випадках з ними здебільшого спілкувалися ми, афганці.

А якось на зупинці була бійка. Мій колега Валерій Дубенюк підійшов, аби розборонити її учасників. Один з дебоширів дістав пістолет і заявив, що він охоронець нинішнього спікера Верховної Ради Парубія. Двічі вистрелив у Дубенюка: одна куля потрапила в телефон, схований у нагрудній кишені, а інша – в ключі, які лежали у боковій кишені штанів. Нога тоді в нього розпухла страшенно.

Спочатку патрулювали у афганському одязі, а пізніше за кошти Ігоря Палиці нам придбали форму, в якій ходимо три роки. Ми бережемо її, як зіницю ока.

Нинішній тиск на нас – це політичні ігрища з руки президента. Він бачить, що його рейтинг падає.

Дуже образливо, що про «Варту» пишуть багато негативу, а про тих, хто в Карпатах цілу армію ховає для захисту нафтопроводу, – нічого.

Про Олександра Тиводара можу сказати лише хороше. За ці роки жодного разу не чув, аби він на когось з наших підвищував голос чи лаявся. Завжди всім намагається допомогти, особливо тим, хто потребує лікування. Саша і лікарям зателефонує, і кошти виділить. У нас гасло, як в десантників: ми своїх не кидаємо».