Олександр народився у Казахстані, де в той час працювали його батьки. Згодом сім’я Тиводарів повернулася на малу батьківщину – в невеличке село Бедевля, що за три кілометри від міста Тячів Закарпатської області.

«У цьому селі – майже всі Тиводари, – розповідає Олександр Олександрович. – Живуть цілі покоління сімей, які діляться за родами. За національністю писалися русини. Мій дядько, історик, досліджував нашу генеалогію, з’ясував, що прізвище Тиводар перекладається як лучних справ майстер».

У Бедевлі минуло раннє дитинство Олександра, тут ходив і в перший клас. Спочатку виховувала його бабуся – татова мама. У 70-х роках тато одружився вдруге й забрав маленького Сашка до Луцька. У цьому шлюбі в батька народилася донька. Та невдовзі тато розлучився. Ще деякий час Олександр жив з його колишньою дружиною, а далі фактично переїхав у школу-інтернат.

На той час хлопець активно займався спортом – спочатку спортивною ходьбою, а згодом боксом. Це гартувало і тіло, і душу, розвивало міць та впевненість. Тут він давав волю емоціям, міг хоч на деякий час забути про свою самотність. Повертаючись в інтернат, хлопець мріяв, що колись матиме власний дім – затишний, теплий, де на нього завжди чекатимуть.

Після 8 класу Олександр навчався в училищі, де здобув фах слюсаря механоскладальних робіт ІІІ розряду. А по тому опанував ще одну технічну спеціальність – електромонтера промислових підприємств.

«Набуті навички та знання дозволяють мені багато чого робити власними руками, – каже Олександр Тиводар. – Деякий час довелося попрацювати на луцьких автомобільному та приладобудівному заводах, у Кривому Розі – на коксохімічному».