Останні події у Києві викликали неабиякий резонанс у суспільстві. Активісти, політичні партії та громадські організації закликали українців під стіни Верховної Ради для затвердження парламентом трьох основних вимог: скасування депутатської  недоторканності; змінити виборче законодавство, зробивши партійні списки відкритими; створити незалежний антикорупційний суд.

Головними організаторами «Великої  політичної реформи» були -  лідер «Руху Нових Сил» - Міхеїл Саакашвілі,  партії «Самопоміч», « ВО Батьківщина», «Свобода», «Національний корпус» та «Громадянська позиція Анатолія Гриценка». Активно долучились до мітингу нардепи  Сергій Лещенко,Мустафа Найєм, Світлана Заліщук, Юрій Левченко та скандальний Володимир Парасюк,  який ще на початку акції встиг побитися  з керівником держохорони Валерієм Гелетеєм.

У мережі ширилися повідомлення як  про «третій майдан»

 так і «руку кремля»,  яка намагається розхитати суспільно-політичну ситуацію в Україні в умовах війни. Неоднозначність вимог і самих політичних лідерів, які організовували захід, поділило українців фактично на два табори: одні висловлювали підтримку протестувальникам, а інші ж навпаки, говорили, що зараз не час, і не місце для подібного роду заходів.

Соціальні мережі рясніли різними новинами з цього приводу поширеними політиками, держслужбовцями, народними  депутатами,  громадськими активістами всеукраїнського та регіонального рівня. Нічого дивного адже скільки людей, стільки й думок.

Волинь також не залишилась осторонь цих подій, оскільки нібито двісті громадських активістів напередодні 16 жовтня  поїхала до Києва під стіни ВР. Громадський рух «Чесно» та журналістка «Громадське Волинь» Марія Доманська організувала паралельний мітинг під стінами ОДА.

Але журналістів і лучан спантеличила позиція представників громадського середовища з приводу акції в Києві і зокрема їхніх дописів що стосувалися цієї теми.

Напередодні депутат від Луцька, «фронтовик» Ігор Лапін, на своїй сторінці у мережі Facebook  поширив допис Валерія Хартмана про можливу проплаченість цього заходу.

Водночас, ще з ночі, стрічка новин рясніла дописами як його помічників та активістів, так і  представників пов’язної з нардепом «Самооборони Волині»,  про перешкоди, які чинить на їхньому шляху до Києва поліція.




Пізніше ці ж активісти були активними учасниками «Великої політичної реформи». Підсумовуючи події цих 3 днів, навряд чи  можна звинувачувати українців, які вийшли під стіни ВР у тому, що вони отримували якісь кошти.

Далі події розвивалися блискавично: багатотисячна акція, перші сутички, перші постраждалі. Висловлювати підтримку мітингарям стали і на місцях. Однак після побиття Степана Барни, ніхто з волинських депутатів до мітингуючих так і не вийшов. 

Волинь однією із перших відреагувала на вчорашні  протиправні дії силових структур, пов’язані з ув’язненям 11 осіб, тому вже близько 21 години поблизу будівлі Волинської обласної  державної адміністрації почали збиратися місцеві політики, депутати обласної та міської ради, громадські активісти, представники ЗМІ.

Акцію організовану Констянтином Зінкевичом  під стінами ОДА багато хто засудив.

Напередодні анонсованого депутатами повідомлення про можливе зняття депутатської недоторканості, у четвер 19 жовтня, на підконтрольному олігарху Степану Івахіву інтернет-виданню «ВолиньPost» одразу з’явилась стаття нардепа Ігоря Лапіна із зміною риторики та заявою про підтримку вимог мітингувальників:

«Я за зняття депутатської недоторканості з усіх. Свою недоторканність залишив в окопах на Донбасі. Небезпека полягає в наступному. Без недоторканності першими під слідство попадуть ті депутати, які чинять провокації, в тому числі на мітингах. Вони чудово розуміють, що гасло хороше, а справи швидко не буде», - йдеться у статті.

З чим пов’язана така заява: спробою сподобатись виборцям і зміною партійної позиції та кон'юктури чи звичайним популізмом нам достеменно невідомо. Висловлюємо сподівання, що «Велика політична реформа» не розділить громадське середовище Волині на кілька таборів. Сподіватимось також, що заяви депутатів будуть пов'язані з їхньою особисто політичною позицією, а не результатом тиску громадськості чи бажанням позагравати з електоратом.