Президент Республіки Польща Анджей Дуда надіслав лист до "учасників заходів із вшанування 77-річчя Волинського злочину в Луцьку, Павлівці та Гуті Пеняцькій".

Читайте також: Труп молодого українця знайшли у Польщі

5 липня на сайті "Волинський монітор" опубліковано лист Президента Польщі Анджея Дуди "до учасників заходів із вшанування 77-річчя Волинського злочину в Луцьку, Павлівці та Гуті Пеняцькій". Очевидно, що цей документ написано в стилі передвиборчої боротьби нинішнього очільника Польської держави, який намагається знову виграти вибори і для цього використовує позицію, на якій протримався всю свою каденцію – на риториці загострення сучасних польсько-українських стосунків шляхом маніпуляції подіями і фактами минулого.

Редакція Інформаційного ресурсу "Під Прицілом" звернулась за коментарем до  фахівця, кандидатки історичних наук, співробітниці Українського інституту національної пам'яті Лесі Бондарук. 

Передусім привертає увагу термінологія, яку вживає у листі А.Дуда. Лист починає "Волинська різня" – назва польсько-українського конфлікту, якою найбільше оперують прихильники Кремля. Згадайте хоча б відео з українським регіоналом-сепаратистом О.Царьовим, який запам’ятався саме незнанням історії. Окрім цього, є ще терміни "Волинська трагедія" та "Волинський злочин", "етнічна чистка", що абсолютно не відповідає історичній дійсності, адже польсько-український конфлікт відбувався не лише на території Волині, а також на Галичині та нинішній території Польщі – Холмщині, Підляшші, Надсянні та Лемківщині. Чи Президент Дуда Холмщину, Підляшшя, Надсяння та Лемківщину нині вважає волинською територією? А "етнічною чисткою" можна назвати швидше знищення поляками на Холмщині 64 українських православних церков улітку 1942 р., а також операцію "Вісла" 1947 р., де українців сортували та розселяли не більше 10 осіб на польське село, щоб швидше асимілювати.

Читайте також: У Польщі спалили будинок з українськими заробітчанами: перші деталі

Риторика про те, що "Це був геноцид, який забрав близько 100 тис. жертв…" необгрунтована жодними історичними чи демографічними дослідженнями. Це виключно політичний месендж, яким польські політики маніпулюють, щоб приховати злочини поляків під час конфлікту. Згадаймо, що у 2003 році польська сторона заявляла про 500 тисяч жертв, у  2013 році – 300 тисяч, а з  2016 року – 100 тисяч. Сподіваюся, що найближчим часом польські та українські історики, які займаються справжнім підрахунком жертв на основі документів, озвучать значно реальніші цифри загиблих з обох сторін. Але все ж не можна зрозуміти логіки в замовчуванні Президентом Польщі українських жертв, серед яких також були жінки і діти, люди літнього віку, звичайне мирне населення, вбите польськими націоналістами за національною ознакою. За даними українського історика Івана Патриляка, за 1942-1944 роки загинуло близько 14-16 тисяч українців і близько 39 тисяч поляків, за 1945-1947 роки загинуло до 15 тисяч українців, а близько 150 тисяч було депортовано внаслідок акції "Вісла".

Мова у листі Президента про 11 липня, коли відбулися "скоординовані напади на близько 100 сіл, у яких жили поляки, саме тоді, коли люди збиралися в костелах на недільні богослужіння. Одним із найжорстокіших нападів було вбивство жителів містечка Порицьк, нині – Павлівка..." також не витримує перевірки історичними фактами. У Павлівці загинуло понад 60 осіб, хоч на меморіалі написали 200, врахувавши, за дослідженнями краєзнавця Я.Царука, навіть живих, які померли у Польщі. Зрештою, тогочасний костел у Порицьку міг вмістити лише 60 осіб.

Нагадаю, що трагедія у Павлівці (яку українці не заперечують!) відбулася 11 липня 1943 р. Однак, є дуже багато архівних документів, які засвідчують, що початок польсько-українського конфлікту відбувся зі сторони поляків. Перша антиукраїнська акція зі сторони поляків, на згадку про яку історик Ярослав Борщик натрапив у фондах державних архівів України, відбулася в проміжку 8-10 березня 1943 р. в селі Переброди (пол. Przebrarze; сучасна назва – Гайове), в гміні Тростянець Луцького повіту. Інформація цю акцію подається одразу у трьох документах українського підпілля: в суспільно-політичному огляді подій на Північно-Західних Українських Землях (ПЗУЗ), у суспільно-політичному звіті з Луччини за місяць квітень 1943 р. та в огляді суспільно-політичних подій з Луччини. У них розповідається, що поляки спіймали вісім українців, шість – розстріляли на місці, а ще двох – повезли в район, де їх розстріляв заступник інспектора – поляк. "З контексту можна припустити, що поляки, які здійснили цей напад, були пов’язані з німецькою владою, можливо, перебували в допоміжній поліції. Однак про будь-яку німецьку участь чи керівництво в цих документах не йдеться. На підставі цього можна вважати, що ця акція була спланована та виконана безпосередньо поляками із села Переброди. Поляки із цієї бази не лише укріплювали позиції самооборони, але й займались вбивствами українців задовго до 11 липня 1943 р.", – вважає Я.Борщик.

Також нагадаю, що 19 квітня 1943 р. поляки разом із нацистами вбили 104 мирних мешканців і спалили українське село Красний Сад Сенкевичівського (нині – Горохівського) району на Волині. Перелік знищених українських сіл та польських акти українських акцій до липня 1943 р., на жаль, довгий.

Читайте також: Через українську мову у Польщі напали на подружжя у кафе

Міф про напади на 100 сіл на одну ніч воїнами УПА не витримує жодного історичної чи логічного пояснення. Історичного, бо досі ні польська, ні українська сторона не надали жодного документального підтвердження цього факту, а логічного – то навіть у сучасний час мобільних цифрових технологій для професійних контрактних армій провести таку спецоперацію було б дуже складно, а УПА була армією без держави, добровольчою – без підтримки політичної чи фінансової як, до прикладу, Армія Крайова.

Абсолютно некоректним як для дипломата, а тим більше для очільника європейської держави – Польщі, є називання А.Дудою ОУН і УПА злочинцями. По-перше, не було жодного судового процесу, який би виніс такий вирок. По-друге, за українським законодавством, члени ОУН і УПА (так само як і члени АК у Польщі) визнані борцями за незалежність України. А огульне очорнення наших героїв не робить честі нікому, тим більше не належить до добросусідського ставлення. Нагадаю, що саме у Польщі на державному і самоврядному рівнях вшановують людей, у яких на руках кров невинних цивільних людей: у Грубешові та Томашові Любельському існують вулиці на честь членів АК Станіслава Басая та Зенона Яхимека, які у березні 1944 року керували знищенням десятків українських сіл, серед них Сагринь, Ластів, Шеховичі. Під час цієї операції загинуло 1500-2000 цивільних українців. Польські втрати становили 1-2 вбитих і 2-3 поранених.

"Від імені Республіки Польща я хочу висловити сподівання, що наш спільний осуд болісного минулого та рефлексії над історією допоможуть побудувати добре польсько-українське майбутнє" – йдеться як підсумок у листі А.Дуди. Напевне, з усіх президентів незалежної Польщі саме цей президент зробив найбільше для маніпуляцій з боку польських політиків, щоб не просто контролювати історію, а й зафіксувати вигідні їм оцінки та інтерпретації, навіть  ціною зупинки історичних досліджень та дискусій між фахівцями. До правління А.Дуди польські очільники спільно з українськими висловлювали іншу позицію: не односторонній "спільний осуд" лише з боку Польщі, а "Просимо вибачення і прощаємо" – як з польської, так і з української сторони. Саме така позиція дає можливість виважено сформувати ставлення до польсько-українського конфлікту у середині ХХ століття і продовжувати справді добросусідські польсько-українські взаємини.

Читайте головні новини Волині та України також на нашій сторінці у Facebook