Кажуть, якщо продадуть землю – залишаться жебраками. З 1 липня в Україні стартує ринок землі. Але чи будуть українці позбуватися своїх наділів?

На що готові проміняти землю селяни – у сюжеті ТРК «Аверс».

Тих, хто працює на землі, шукати не треба. Під палючим полудневим сонцем уся сім’я пана Сергія. І діти трудяться, і пенсіонери спочинку не мають. Інакше тут просто не виживуть.

«Десь гектара два обробляєм отако помаленько. То сієм, то трава, то сіно. Бачте, з яких літ треба працювати. З 12 років діти працюють в селі. А всі думають, що то з медом», – каже мешканець села Ужова Луцького району.

І хоч як тяжко цим людям – свою землю вони продавати не будуть. Кажуть: продати землю – це продати себе.

«У нас така держава: що мали б помогти селу, то знищують село. Бо продадуть землю олігархам... Хто в нас купить? В нас фермер не купить землі простий. Того що він немає коштів. Може, не всі такої думки, як я, мо’, хто й продасть. Ми то не збираємся. Он діти ростуть, може краще буде. Може, будуть робити на землі. Бо зараз на землі в селі кажен третій би робив би, якби держава дала допомогу», – додає Сергій.

«Не збираємся продавати. Бо будуть обманювати, багато будуть обманювати. Вони то куплять, але ж після будуть продавати великими об’ємами і набагато дорожче. Вони зараз а безцінь купляють, а потім будуть тим аграріям продавати дорого», – каже дружина Сергія Тетяна.

У Свидниках Ковельського району також ніхто не хоче продавати свою землю.

«Це наша земля, українська. Ми раби, чи хто? Ми українці, повинно бути все українське. А не так, як хтось придумав, її продавати. Великі олігархи...Ну вони зараз стануть великими, так? Приймають для них закон. А для чого? Щоб ми ніким не були, так?» – кажуть селяни.

У Волі Любитівській люди, схоже, теж одностайні. Навіть молодь виступає проти продажу землі.

«Дітей годуємо, ростимо. Як це так віддати чужим людям землю нашу? Ну якось неправильно трохи. То ж і внуки будуть рости, і наші діди, і прадіди тут. Ми теж от так само молода сім’я, могли б претендувати так само. Двоє діток маємо. Але таким сім’ям, от як ми молодим, не дають, дають тільки отам... Тим, хто при грошах.

В селі земля, то ж і хазяйство тримати, і так само бізнес, щось організувати. Але тут що ти організуєш? Нічого з такими законами і з такою владою», – обурюється мешканка села Аліна.

Усі переконані: влада хоче обдерти українців до останньої нитки. Зітхають: якщо заберуть землю – народ чекає жебрацтво. Люди хочуть залишити свою землю для дітей та внуків. Продавати не будуть.

У Волі Любительській живе й тяжкохвора одинока бабуся – пані Софія. Вона змушена з останніх сил вести господарство: здавати пай в оренду, тримати кози, комусь платити, аби запасли їм корму. Бо на пенсію свою не виживе. Державі такі люди, схоже, не потрібні. Жінка каже: якщо українці продадуть землю – їх просто виженуть з цієї землі.

«То ж всім людям треба... Раз я хату продала, ви купили, то вибирайся з хати. Ну так виходить? Так і землю. Як хто купить, то треба людей виганяти, бо то їхня земля», – роздумує пані Софія.

Каже сільська молодь, що влада дрібних фермерів зовсім не підтримує, їх просто знищують в догоду