Україна втратила від російської анексії Криму 135 млрд доларів. Це складає три чверті всього українського ВВП за останній перед анексією 2013 рік. І це лише мінімальна доведена оцінка втрат.

Читайте також: Депутатам фракції Порошенка вказали, як коментувати розслідування про вугільні схеми Медведчука

Такими є висновки дослідження, яке зробив Центр економічної стратегії на замовлення постійного представництва президента в Криму і за підтримки Міжнародного фонду «Відродження», інформує ВВС України.

І автори дослідження, і замовники сподіваються, що ці оцінки стануть в пригоді тоді, коли Україна поверне Крим. А також дасть додаткові аргументи для позовів проти Росії, що вже розглядають міжнародні суди.

До того попередню масштабну оцінку збитків України через Крим робили ще 7 років тому – у 2014 ним опікувалося міністерство юстиції. Тоді мова йшла про 1,2 трлн гривень або 106 млрд доларів за тодішнім курсом.

Автори нового дослідження намагалися підрахувати як втрати держави та великого бізнесу, так і простих українців.

Вони кажуть, що свідомо рахували лише втрачені активи, вартість яких можна документально довести, – наприклад, за фінансовою звітністю компаній.

Або, як каже керівник дослідження і старший економіст ЦЕС Дмитро Горюнов, рахували «по-бухгалтерськи».

Коли ж йшлося про різні природні ресурси – нафта, газ, вапняк, земля сільськогосподарського призначення, нерухомість, то до уваги брали кількість цих ресурсів та їхню ринкову вартість.

А от гіпотетичні втрати, так би мовити «втрачену вигоду», – експортних доходів чи податків, – до уваги свідомо не брали. Хоча і вони можуть обчислюватися мільярдами.

Що сталося з активами

За 2013 рік – останній до російської анексії – валовий регіональний продукт Криму склав 57,5 млрд грн або 7,2 млрд доларів. На Крим припадало понад 3,5% від загальноукраїнського ВВП.

Наприкінці лютого – на початку березня 2014, коли в Криму біля урядових будівель та військових частин спочатку з’явилися «зелені чоловічки», а згодом пройшов так званий референдум про приєднання до Росії, більшість кримських активів – як державних, так і приватних – стали недоступними.

Із цих активів мало що можна було вивезти фізично. І ще менше – реально вдалося.

Деякі з цих активів від 2014 були націоналізовані, а потім приватизовані, або в якийсь інший спосіб змінили власників.

«Значна кількість активів була націоналізована так званою новою владою Криму. Це стосувалося усіх державних активів, а також деяких великих активів приватних власників – інфраструктури, енергетики та інших критичних для економіки об’єктів. Деякі з цих активів були приватизовані згодом», – пояснює Дмитро Горюнов.

Найбільші втрати стосуються корисних копалин, активів приватних компаній та житлової нерухомості. З підрахунками експертів, на ці три сфери припадає понад 80% усіх втрат.

«Втрата активів – це не просто втрачені кошти власників, які припинили на цих активах заробляти, – пояснює економіст. – Це й вплив на інші сектори, в тому числі і на материковій частині України».

Він наводить приклад із флюсовим вапняком, який видобували в Криму. Це важлива сировина для металургії. Інші його поклади були на Донбасі, тепер вони на неконтрольованій території.

«В якийсь момент українська металургія постала перед фактом, що цього вапняку в них немає», – розповідає економіст.

Експерт каже, що з часом вони домовилися із постачальниками з-за кордону і почали імпортувати.

«Але, по-перше, це було дорожче, а по-друге, домовленості потребували часу, так само як і переналаштування виробничих процесів, бо властивості імпортного вапняку були трохи іншими. Це було проблемою, і у 2015-му металурги серйозно заявляли, що вони можуть зупинитися», – додав він.

Втрати, які відчула вся держава

За даними Мін’юсту, на кінець 2019 трохи більше тисячі юридичних осіб, які колись були зареєстровані в Криму, перереєструвалися в Україні і не припинили свою діяльність як українські підприємства.

З одного боку, це лише 5,7% від загальної кількості у понад 20 тисяч юросіб, що були зареєстровані на півострові. Левова частка кримських активів були перереєстровані за російським законодавством.

З іншого – серед перереєстрованих (на материковій частині України) були найбільші підприємства Криму, такі як «Чорноморнафтогаз», «Кримський титан» та «ДТЕК Крименерго».

Але основні активи цих компаній – як державних, так і приватних – в будь-якому разі залишились на півострові.

Втрати «Чорноморнафтогазу» – одні з найбільших через анексію Криму

Особливо відчутними – на рівні всієї держави – є втрата кримських надр. З цим пов’язані мільярдні збитки як державних, так і приватних компаній, що працювали чи мали філії на півострові.

Втрата кримського газу, нафти, вапняку, сільгоспземлі потягла на понад 55 млрд доларів – майже половину від усіх порахованих дослідниками збитків.

Наприклад, дочка «Нафтогазу» «Чорноморнафтогаз» щорічно видобувала 1,7 млрд кубів палива, що становило 8,5% від загальнодержавного видобутку.

До 2015 компанія мала почати освоювати сім нових родовищ, які б подвоїли видобуток. А запаси газу на шельфі оцінювались в 2 трлн кубометрів.

За даними «Чорноморнафтогазу», від початку анексії до лютого 2020 Росія видобула в Криму майже 10,5 млрд кубів газу.

Нова «влада» Криму спочатку націоналізувала практично усі українські державні активи, а у 2016 почала приватизувати деякі з них.

Йдеться передусім про такі перлини Криму, як винний завод «Масандра», завод шампанських вин «Новий світ», низку відомих санаторіїв на південному узбережжі.

Загалом, згідно зі звітами так званої Держради, за 2016-2020 в Криму продали 89 об’єктів на загальну суму 15 млрд рублів або 224 млн доларів.

Приватні компанії

На момент окупації в Криму було зареєстровано понад 20 тисяч приватних юридичних осіб.

На початок 2014 року їх загальні активи становили 146,714 млрд грн, або 18,488 млрд доларів. На цих активах у 2013 році вони зробили чистих продажів на 74,674 млрд грн, або 9,41 млрд доларів.

Коли підраховують втрати великого приватного бізнесу, насамперед йдеться про два хімічні підприємства, що входили до Group DF, контрольованої Дмитром Фірташем.

Це «Кримський титан», найбільший виробник діоксиду титану у Східній Європі, та «Кримський содовий завод» у Красноперекопську, який був єдиним із трьох содових заводів в Україні, що працював.

Після анексії Україна змушена імпортувати кальциновану соду. А будівництво подібного заводу на Донбасі – в Слов’янську (на базі старого заводу) або біля Краматорська – оцінюється у 500-600 млн доларів.

Дані про нинішніх власників цих підприємств, а також про те, хто фактично здійснює контроль над ними, є суперечливими, оскільки вони були зареєстровані в кіпрських офшорах.

Наприклад, ще у 2018 році Group DF повідомляв, що залишається власником «Кримського титану», але вже кілька років не керує цим активом і не контролює його діяльність, бо не має доступу до нього. Сам власник Group DF Дмитро Фірташ казав, його втрати в 2014 склали 1,5 млрд доларів, щоправда, це стосувалося не лише Криму.

Найбагатший бізнесмен України Рінат Ахметов не озвучував консолідованих оцінок, але найбільший його актив в АРК, компанія «ДТЕК Крименерго», згодом націоналізована, оцінена в 500 млн доларів, нагадують автори дослідження.

Що означало для підприємств, які не могли вивести свої активи з Криму, перереєстрація за російським законодавством, свідчить приклад двох лідерів ринку мобільного зв’язку.

На початку 2015 року кримська влада націоналізувала залишкове майно українського мобільного оператора «Київстар» через те, що «компанія не перереєструвалась як російське підприємство, не сплачувала заробітні плати та покинула своє майно».

На відміну від націоналізованого в Криму «Київстару», компанії МТС вдалося продати свої активи на півострові за понад 23 млн доларів. Проте деталі угоди, зокрема покупець, невідомі.

Фінансовий сектор

Окремим рядком кримських втрат ідуть активи банків – як державних, так і приватних, та страхових компаній.

Українські банки, які працювали в Криму, втратили всі свої активи – як матеріальні (будівлі відділень та обладнання), так і фінансові.

За даними Нацбанку, навесні 2014 року загальний кредитний портфель українських банків у Криму складав 24,2 млрд гривень (або 2 млрд доларів).

Більшість активів українських банків залишались на окупованій території. На кінець 2014 року Нацбанк оцінював втрати банківської системи від анексії Криму на суму 22 млрд грн (1,4 млрд доларів).

В самому Нацбанку в Криму залишилися заблокованими активи на понад 4,5 млрд грн, із яких майже 4 млрд – готівка. Ці гроші нова місцева «влада» планувала використовувати для погашення вкладів в українських банках. Проте на початку 2015 з Криму вдалося повернути 3,7 млрд готівки НБУ.

Найбільшими були втрати державного «Ощадбанку» і на той час приватного «ПриватБанку». Один з його тодішніх власників Ігор Коломойський оцінював втрати групи Приват від анексії у 2 млрд доларів.

Обидва банки подали позови на понад 1 млрд доларів до міжнародних судів, які ще тривають із різними проміжними результатами.

Показовий приклад того, як це відбувається, – справа компенсацій втрат «Ощадбанку» в Криму, що триває вже шість років.

Історія почалася у липні 2015, коли подали позов. Дев’ять місяців пішло лише на формування Арбітражного трибуналу в Парижі. Через понад три роки – у листопаді 2018 – арбітраж ухвалив рішення на користь Ощадбанку і зобов’язав Росію виплатити Ощадбанку 1,3 млрд доларів збитків плюс відсотки.

Але в серпні 2020 року Росія оскаржила рішення арбітражу. Спочатку її заявку відхилили, але в березні 2021 року арбітраж підтримав позицію Росії. В червні 2021 року Ощадбанк звернувся до касаційного суду Парижу, – тож розгляд справ і надалі триває.

Транспорт і логістика

Наприкінці березня 2014 морські порти Євпаторії, Керчі, Севастополя, Феодосії, Ялти захопили «зелені чоловічки». Україна повідомила про це Міжнародну морську організацію, а в липні – офіційно закрила кримські порти для міжнародного судноплавства.

Втрата контролю над проходом у Керченській протоці, який від початку анексії, і особливо після побудови Керченського мосту де-факто здійснює Росія, обернулося не лише втратами для українських портів на Азовському морі, але й для експортерів – від металургів до аграріїв.

За розрахунками експертів, додаткові витрати на транспортування залізницею до Чорного моря можуть скласти 9-15 доларів за тону сталі і 5-10 доларів за тонну зерна.

Ще у травні 2014 року Міжнародна організація цивільної авіації (ІСАО) підтвердила право України на контроль над повітряним простором Криму, і Україна здійснює моніторинг польотів іноземних авіакомпаній над Кримом та намагається притягти порушників до відповідальності. У випадку з російськими авіакомпаніями – безуспішно, а от деякі іноземні компанії вже сплатили штрафи УкрАероРуху.

Через обліт Криму українські компанії зазнають збитків.

«Літакам зараз облітати Крим і довше, і дорожче. Ми втратили порти Криму, а роботу портів на Азовському морі ускладнилася через незаконні дії Росії щодо пропуску українських кораблів через Керченську протоку, – перераховує збитки від втрати транспортної інфраструктури Криму Дмитро Горюнов. – А коли вони побудували міст, то там перестали проходити кораблі класу PANAMAX. Меншими кораблями переправляти дорожче, і певний клас великих покупців просто не купує меншими кораблями. Це не просто дорожча перевозка, це втрата певних категорій клієнтів».

Малий бізнес

За даними Мін’юсту, до анексії Криму на півострові було зареєстровано близько 77 тисяч ФОП. Із них дійсно працювали, за оцінками дослідників, близько 69 тисяч.

У 2013 році вони отримали виручки на 17,3 млрд грн, або 2,2 млрд доларів.

Водночас за російським реєстром індивідуальних підприємців (російський еквівалент ФОП. – Ред.), на початок 2021 року в Криму було зареєстровано лише 39 тис. індивідуальних підприємців.

Експерти порівняли дані українського та російського реєстрів і виявили: із цих 39 тис. лише у 29 тис. суб’єктів збігаються з українськими ФОПами прізвище, ім’я, по батькові та адреса реєстрації.

Тож виходить, що обсяги малого бізнесу в Криму скоротилися більш ніж удвічі.

Флот: мільярд сюди – мільярд туди

До 2014 року Росія платила Україні за базування свого Чорноморського флоту у Севастополі.

За Харківськими угодами, підписаними після приходу до влади Віктора Януковича, строк базування подовжили з 2017 до 2042 року, а щорічна вартість розміщення флоту становила майже 100 млн доларів на рік.

Спочатку вся ця сума йшла на покриття українського боргу за російський газ. Але після завершення виплат Україна мала б отримувати цю суму в бюджет. І в ній не враховувалися плата за аеронавігаційне обслуговування, використання радіочастотного ресурсу та територіальних вод як бойових полігонів.

На додачу до втрат військової інфраструктури та техніки, Україні довелося облаштовувати як кордон межу з Кримом, який є частиною її території.

За підрахунками авторів дослідження, за сім повних років сума, яка не була сплачена, номінально склала би 684,25 млн доларів, а з урахуванням відсотків – майже 1 млрд доларів.

Як один із позитивних прикладів того, що відбувалося із кримським майном, у дослідженні наведено дії військових, які змогли вивезти майна на понад 1 млрд доларів.

А кількість озброєння і техніки, яку вдалося забрати з півострова, – понад двох тисяч одиниць.

Утім, те, що не вдалося вивезти із військового майна і воно залишилося в Криму, оцінюють у ще пів мільярда доларів.

Нерухомість – $43 млрд чи $660 млн?

Чи не найбільш складними і суперечливими є розрахунки збитків від втрати кримської нерухомості.

Як з’ясували дослідники, на початок 2014 року в Криму було понад 366 тис. житлових будинків та понад 935 тис. квартир.

Якщо порахувати це житло за квадратними метрами та середньою вартістю, то загальна ринкова вартість кримського житла на той момент сягала майже 43 млрд доларів.

Але такі оцінки є максимальними, щоб ці втрати перетворилися на збитки, їх мають визнати власники нерухомості.

З часу анексії вартість нерухомості в Криму зросла. Російські аналітики ринку нерухомості серед причин називають будівництво Керченського мосту, наявність нових інвесторів, бажання багатих росіян проводити відпустку у власному житлі, міграцію багатих пенсіонерів до Криму.

Все це призвело до того, що житло на південному березі Криму є дорожчим, ніж в Сочі.

Правозахисники, що ведуть справи, пов’язані із Кримом, неодноразово повідомляли про випадки експропріації житла українців в Криму.

Але документально можна оцінити втрати лише внутрішньо переміщених осіб – тобто ті, що ймовірно стались, вважають автори дослідження.

За даними Міністерства соціальної політики, кількість переміщених осіб походженням з Криму становить близько 42 тисяч. А згідно із даними Держстату в середньому на кримчанина до анексії припадало 18 кв. метрів загальної площі житлової нерухомості. Тож йдеться про втрати 660 млн доларів.

Утім, для тих, хто переїздив з Криму «на материк», втрати обчислювалися не лише квадратними метрами, – та й ті було дуже важко продати, балансуючи між українськими та російськими законами, паспортами та реєстрами.

Навіщо це потрібно?

У вересні 2020 року президент Зеленський вирішив актуалізувати тему повернення Криму до України для світового порядку денного. Задля цього 23 серпня має відбутися установчий саміт Кримської платформи, у якому візьмуть участь представники десятків держав та міжнародних організацій.

За задумом Києва, Кримська платформа діятиме постійно, аж до повернення Криму до складу України. І от тоді розрахунки кримських втрат будуть дуже актуальними.

Як пояснює перша заступниця постійного представника президента в АР Крим Дар’я Свиридова, «на момент, коли Україна відновить свою юрисдикцію над тимчасово окупованим Кримом, ми маємо розуміти, які втрати і шкоду ми зазнали, права яких громадян були порушені, і що нам треба буде робити, аби відновлювати ці права».

Коли це буде? Практика міжнародних судів, які вже тривають із Росією, показує, що рахунок йде щонайменше на роки. Та й навіть те, що залежить лише від самої України, робиться повільно. Наприклад, скасування статусу вільної зони для окупованої території затягнулося на майже 7 років – від вересня 2014 до липня 2021.

Читайте головні новини Волині та України також на нашій сторінці у Facebook