У  Калуші 39-річний чоловік майже усе життя просидів в замкненій  квартирі. Микола має розлади психіки, глухонімий. Зараз чоловіка забрали в інтернат. Там він отримає догляд до кінця свого віку. Наші кореспонденти дізналися подробиці цієї ситуації та шукали відповіді на питання, чому у 67-тисячному місті квартира у будинку на вулиці Євшана майже на 40 років стала для Миколи в’язницею, - повідомляє KalushNews.

Читайте також: Рідні 26 років знущалась над дівчиною і здавали її в рабство

У калуській поліції на наше запитання, чи знали вони про існування такого чоловіка, про цю родину і проблеми в ній, відповіли, що такої інформації вони не надають. Порадили надіслати запит до центру громадських зв’язків у Франківську.

Навчався в школі лише три місяці

Дільничний терапевт Ольга  Голубовська, яка обслуговує цей мікрорайон, розповіла нам, що вперше покликали її до цієї квартири не хтось із її мешканців, а сусіди, уже після смерті Миколиного батька і після госпіталізації  мами:

— Коли ми прийшли з медсестрою, то з цим чоловіком у квартирі були сусідка і родичка . Ми поспілкувалися. За півтора року до мене жодного звернення від членів цієї родини не надходило, ніхто з них не приходив на прийом. Очевидно, що й до терапевта, який працював до мене, теж ніхто з них не звертався.

Сусідка пані Ірина розповіла:

— Я знаю цю сім’ю з 80-х років, відколи ми всі живемо в цьому будинку. Петро та Шура мали двох дітей. Старшого сина Ігоря, який хворів на астму, коли йому було чотири роки, родина дружини забрала в Росію. Про нього нічого не відомо. Молодший Миколка залишився з батьками. Маленьким він був — як всі діти.

Але сусіди ніколи не бачили, щоб з ним батьки спілкувалися, гуляли у дворі, пускали побавитися з іншими дітками. Хлопчик ніколи не ходив до дитячого садочка.

— Лише три місяці він навчався у калуській школі для слабочуючих дітей. Але Шурі щось не сподобалося і вона його звідти забрала,—каже пані Ірина.— Петро був з 1954 року народження, родом з Калуського району. Шура — на два роки молодша, до Калуша приїхала на практику студенткою, в молодості була красунею. Тут вийшла заміж і залишилася. Обоє працювали на «хімії». Петро був старшим апаратником, на роботі його поважали. Коли вийшов на  пенсію, пішов працювати на пивзавод. Шура після того, як звільнилася з«хімії» трохи часу працювала на льонокомбінаті.

"Шура та Петро були дуже закритою сім’єю"

Інша сусідка, що живе поверхом нижче, жінка років 50-ти, каже:

— Шура та Петро були дуже закритою сім’єю. Вони нікому не відчиняли дверей, не спілкувалися з сусідами.

Шура завжди відмовлялася, якщо хтось із сусідів хотів дати їй гостинця з весілля чи святкового пляцка.

Батькові родичі з села хотіли допомогти родині, привозили продукти.

Ніколи не відчиняла двері. В квартиру не пускала. Казала, що вони не голодні

— Просто Шура ніколи не відчиняла двері. В квартиру не пускала. Казала, що вони "не голодні і не нуждаються",—розповідає пані Марія, Петрова сестра. Жінка залишала сумку з продуктами під дверима.

Сусіди розповідають, що майже все своє життя Микола перебував у квартирі. Лише зрідка виходив на балкон. Міг кинути з балкону на землю якісь предмети чи речі. Звикли сусіди і до криків, які часто доносилися з квартири. Як тепер з’ясувалося, Шура і її син перебували багато років на обліку у психіатра.

Кажуть сусіди, що колись давно була спроба відвезти Миколу до Івано-Франківська на лікування. Але він перелякався і втік.

Часто затоплювали своїх сусідів

У ЖЕО розповіли, що квартира неприватизована. Зареєстрованими у ній були троє: мама, батько і син. На цю родину у ЖЕО часто скаржилися сусіди, писали заяви, що їхні помешкання затоплювали ці люди. Коли сантехніки приходили за заявою сусідів, то їх просто не впускали до квартири. Бувало, що заяви, щоб поремонтували крани чи прочистили труби, писала й господиня. Сантехнік, коли приходила у цю квартиру ремонтувати, то бачила глухонімого сина господині. Він сидів спокійно біля вікна і ні на що реагував.

Більше місяця тому сусідка пані Стефа вкотре написала заяву у ЖЕО, що її квартиру затопили. Коли прийшов сантехнік, йому не відчинили. Довелося вибивати двері. Сантехнік побачив мертвого чоловіка на ліжку, накритого ковдрою. Сповістили сестру і племінника, які й зайнялися похороном Петра.

Сидів спокійно біля вікна і ні на що реагував.

Сусіди, працівники ЖЕО після цієї ситуації почали бити на сполох: звертатися до соціальної служби, до міської ради, до організації інвалідів, департаменту соцзахисту ОДА та інших установ, щоб допомогти родині.

Десь через два тижні після похорону чоловіка до ЖЕО звернулася сусідка. Повідомила, що Шура кличе на допомогу, але двері не відчиняє. ЖЕО разом із сусідами викликали поліцію. Коли вибили двері, то побачили, що жінка лежала на підлозі. Викликали швидку. З діагнозом інсульт вона тепер у лікарні.

Після госпіталізації мами понад місяць Микола був вдома сам. Працівники ЖЕО провели дезінфекцію квартири, вивезли непотріб. Сусіди по черзі тричі на день годували чоловіка.

Показали йому, як треба їсти ложкою

Крім сусідів, приходили до Миколи соціальні  працівники.

— Він розуміє багато речей. Швидко вчиться,—кажуть вони.— Ми маємо факт, коли батьки самі стали причиною ізоляції сина від суспільства через те, що понад 30 років не випускали з хати.

Коли сусіди побачили Миколу, то кажуть, що злякалися. Худий, згорблений, ходить опираючись. Він не вмів їсти ложкою і вилкою. Їв руками, поки соціальні працівники не показали йому, як треба їсти ложкою, як поводитися з хлібом.

— Елементарно дитиною ніхто не займався весь цей час. Його замкнули у квартирі і так він жив,— каже жителька цього будинку пані Ольга.

Як з’ясувалося, Микола навіть не мав документів

Як з’ясувалося, Микола навіть не мав документів. Соціальні працівники виробили Миколі тимчасове посвідчення, звернулися у міграційну службу, там вклеїли в паспорт фотографію, яка мала бути після досягнення 25-річного віку.

29 березня Миколу відправили в психоневрологічний інтернат, де він буде проживати довічно. Соціальні працівники кажуть, що виникало дуже багато питань, проблем, але допомогти Миколі вдалося завдяки небайдужим медичним працівникам, лікарям станції швидкої невідкладної допомоги, працівникам Центру надання адміністративних послуг, територіального центру та ЖЕО № 1, департаменту соціальної політики ОДА та Снятинського психоневрологічного інтернату.

Читайте головні новини Волині та України також на наших сторінках у Facebook та Twitter