22 січня – перший день IV Польсько-українського форуму журналістів, який 4 дні в Будинку журналіста в м. Казімєж-Дольни Люблінського воєводства РП проводили голова Товариства польських журналістів (SDP) Кшиштоф Сковроньські і голова Національної спілки журналістів (НСЖУ) Сергій Томіленко пройшов під знаком обговорення історичної тематики в мас-медіа двох країн. Від української сторони досвідом поділилися головний редактор "Волинської газети" (м. Луцьк) Володимир Данилюк і прес-секретарка Національної бібліотеки імені Володимира Вернадського (м. Київ) Зоя Шарикова.

Читайте також: Дещиця пояснив, чому Росія використовує «Волинську різню»

Натомість господарі заходу представили значно більше спікерів, серед яких особливу увагу слід звернути на директора Департаменту пошуків та ідентифікації, заступника голови Інституту національної пам’яті Республіки Польща Кшиштофа Швагрика. Хоча б тому, що він має прямий стосунок до установи, де трудиться понад 2500 співробітників, тоді як в нашого аналога – Інституту національної пам’яті – нараховується заледве 50 осіб. І що Кшиштоф Швагрик бере активну участь у пошуковій роботі не лише в рідній Польщі, а й в Україні, зокрема, й на Волині. До речі, і він особисто, й інші учасники позитивно оцінили дозвіл української влади продовжувати цю роботу.

"Думаючи про спільну історію, треба згадувати про спільні моменти, якими треба пишатися. Наприклад, союзом між керівником УНР Симоном Петлюрою та Польщі Юзефом Пілсудські (21 квітня – 100-річчя підписання договору про спільну боротьбу з більшовиками під гаслом "За вашу і нашу свободу", який, щоправда, закінчився підписанням Варшавою і Москвою договору в 1921 р., за яким обидві сторони розділили між собою українські землі, – авт.), – сказав серед іншого Кшиштоф Швагрик. – Але це не означає, що ми не повинні не говорити про наболіле... Інакше все може повернутися з такою силою, якої ніхто не зможе стримати".

Але чому ж нетерпимість до інших народів та національних меншин зростає саме в Польщі, а звинувачують у цьому інших, у тому числі й українців?

У Польщі громадяни України все найчастіше стають об’єктами ненависті та жертвами злочинів... Про це йдеться в доповіді Ради Європи Про захист національних меншин у Польщі. За статистикою, є тенденція до зростання числа висловлювань, мотивованих ненавистю.

"Необхідно терміново вирішити проблему непорозуміння, недовіри до влади і відсутності ефективного розслідування та судового переслідування передбачуваних злочинів на грунті ненависті", – відзначили в Раді Європи, що саме в ці дні процитували фактично всі українські медіа і дружно проігнорували польські.

Читайте також: Вже відомо, хто досліджуватиме Волинську та Катинську трагедії

Але чому так відбувається і яка роль у покращенні ситуації ІПН РП, де Кшиштоф Швагрик посідає одне з чільних місць?

Уважно його слухаючи, склалося враження, що одна з причин цих тенденцій – штучне нагнітання пристрастей на основі складних і до кінця ще не оцінених історичних проблем, у тому числі – періоду, що настав після завершення Першої світової війни, міжвоєнних часів і, звичайно, Другої світової, яка вмістила в собі і польсько-українське збройне протистояння 1943-1947 р., котре в Україні називають "Волинською трагедією", а в Польщі – "Волинською різаниною". Точніше, в гідному поваги прославлянню польського народу в боротьбі за незалежність, але беззастережному звинуваченню в усіх бідах лише інших, у тому числі й українців...

"Що нас об’єднує? Якби це питання задати, то це – історія: довга, інколи трагічна, але багата історія... Що ділить? Історія! Особливо – новітня, 20 століття і особливо Другої світової війни... Якби поляків запитали, що їх найбільше турбує в історичних взаєминах із Україною, то вони б сказали, що "Волинський злочин". А українці відповіли б, що акція "Вісла"... Чому через 30 років після краху комунізму в Польщі і майже стільки ж часу, як рухнув СССР, ми, поляки та українці, досі на тому ж місці в оцінці спільної історії, що й тоді? Мало того: бачу, що деякі історичні теми повертаються в інформаційний простір, і навіть сильніше, ніж колись", – сказав Кшиштоф Швагрик і почав наводити багато прикладів.

Наприклад, історію з відкриттям відновленого меморіального комплексу "Орлят" у м. Львові, де поховані польські учасники боїв за місто проти українців у 1918-1919 рр. і проти більшовиків у 1920 р.

Заступник голови ІНП РП зауважив, що цей відновлений комплекс відкривали глави двох держав, але досі місцева українська влада не дозволяє встановити на колонах орли, які там колись були. Водночас, відомий польський журналіст Павел Боболовіч зауважив, що саме в варіанті без цих скульптур Президенти РП та України й домовилися про відкриття відновленого меморіалу, тому претензії до української сторони – безпідставні.

Як негативний приклад Кшиштоф Швагрик розповів про польське поховання учасників Армії Крайової та мирного населення лісі, де колись було с. Острувки Любомльського р-ну. Мовляв, напис занадто загальний і не тлумачить, хто ж їх убив (маючи на увазі націоналістів із числа учасників УПА, – авт.). У той же час представник ІНП РП не згадав, що домовленість про проведення ексгумаційних та пошукових робіт польська сторона отримала, і що саме тодішній Президент України Віктор Янукович наказав навіть прокласти за бюджетні кошти багатокілометрову дорогу до кладовища. Врешті, жодного слова не пролунало і про учасників "пляцувки" з с. Острувки, які в 1943 р. здійснювали збройні напади на навколишні села та вбивали там українців...

Тож цілком логічною стала й така фраза Кшиштофа Швагрика, котру він промовив після демонстрації якоїсь сільради з портретом Провідника ОУН(б) на стіні:

"Для нас Бандера ніколи не був і ніколи не буде героєм. І нас шокує, що його зображення та возвеличення можна побачити фактично скрізь в Україні... Бандера і колись творив і продовжує творити зло!".

І це пролунало буквально через кілька днів після офіційної заяви МЗС України щодо цієї тематики, де серед іншого сказано, що пошанування героїв для кожної країни є внутрішньою справою кожної держави. Крім цього, в МЗС України викликано польського посла, де його увагу "було привернуто до контрпродуктивності публічної дискусії щодо внутрішніх питань української політики"...

Відтак, історія зі світоглядними принципами директора Департаменту пошуків та ідентифікації, заступника голови Інституту національної пам’яті Республіки Польща Кшиштофа Швагрика не була б такою хвилюючою, якби він не організовував роботу величезної державної інституції, котра повинна наповнювати правдою "білі плями" історії не лише враховуючи внутріпольські настрої, але й точку зору, аргументи та факти інших.

А ще, щоб не забував, що чимало провокацій із глумлінням чи знищенням польських пам’ятників в Україні здійснюють агенти російської ФСБ: у такий спосіб намагаються розпалювати ворожнечу між польським та українським народами.

Та й факт, що за вчинення 14 аналогічних диверсій на території Польщі не покарано жодної особи, тоді як в Україні буквально цими днями СБУ затримала чергового кремлівського найманця, який нищив монументи та підривав гранати, більш ніж красномовний.

Читайте головні новини Волині та України також на нашій сторінці у Facebook