Заручниця луцького терориста пані Оксана і досі згадує 21 липня як найгірший день свого життя. Вона розповіла про пекельні 12 годин полону, переживання рідних та жахливі наслідки події, які намагається побороти разом із психологом. Більше – читайте далі.

Читайте також: "Побудували офіси і називають їх церквами": луцький терорист розповів про плани захоплення місцевого собору

Оксана наголосила, що і досі боїться зайти до громадського транспорту, бути у людних місцях і чути надто гучні звуки. Про це вона повідомила у коментарі Інформаційному агентству ВолиньPost.

Що трапилося 21 липня у Луцьку: спогади очевидиці

Пані Оксана розповіла, що того дня вони із чоловіком мали намір поїхати у село Галичани до родичів. На автостанції до них мав підсісти батько, аби разом їхати у село.

Утім, автобуса він так і не дочекався. У селі їх чекала 93-річна бабуся. Однак родичі так і не приїхали до неї. Згодом односельці повідомили їй страшну звістку.

"Тільки уявіть, як вона це сприйняла і що відчувала, очікуючи того дня нас в селі", – підкреслила пані Оксана.

Вдома Оксану чекала 9-річна донька. Коли терорист дозволив зробити останні телефонні дзвінки, Оксана зателефонувала татові, аби той не чекав їх на автостанції. А також подзвонила доньці.

"Дитина пережила сильний стрес. Там були її й мама, й тато. Уявіть, вона взяла свою скарбничку і просила йти до автобуса, щоб викупити маму і тата", – сказала ексзаручниця.

Про фізичні та моральні травми

Пані Оксана заявила, що після жахливої події, яку вона називає найгіршим днем у своєму житті, вона погано спить. На наступний день їй довелося звернутися до лікаря, адже всю ніч вона не могла заснути та мала сильні головні болі. 

Читайте також: "Дуже близько була вибухівка": розповідь заручниці із захопленого терористом автобуса в Луцьку (відео)

Чоловік теж почувається погано. Йому довелося усі 12 годин просидіти на колесі-запасці біля задніх дверей автобуса, оскільки саме йому Максим Кривош наказав заблокувати собою задні двері. У чоловіка пані Оксани раніше була серйозно травмована нога, тож 12 годин такого сидіння виявилися для нього справжнім випробуванням.

"У транспорт досі сісти не можу. Не знаю, коли це мине. Навіть складно вийти просто у магазин, у людне місце, боюсь гучних звуків. Такі симптоми є, наприклад, і у мого брата, який вже тривалий час в АТО", – зізналася Оксана.

Наразі вона знайшла психолога для себе та чоловіка і ще одного – для дитини. Каже, їм усім потрібна реабілітація. 

Читайте головні новини Волині та України також на нашій сторінці у Facebook