"Я знаю сильні боки вишу, знаю слабкості, тому розумію, як їх можна підкреслити чи виправити. Університет за останні роки зазнав чималих репутаційних втрат", – сказав перший проректор, проректор з адміністрування та розвитку СНУ імені Лесі Українки Анатолій Цьось під час передвиборної агітації. Як відомо, зі значною перевагою над Ігорем Коцаном, який чотирнадцять років очолював університет, він вийшов до другого туру.

Читайте також: Без тітушок та провокацій: поліцію просять забезпечити порядок на виборах ректора СНУ

В ефірі програми "На часі гість" телеканалу "Аверс" Анатолій Цьось розповів про своє бачення розвитку університету.

– Репутаційних втрат, напевно, зазнали всі виші. А от про сильні й слабкі боки нашого університету розкажіть.

– Сильні боки нашого університету – це передусім професорсько-викладацький склад. Беззаперечно, що в нас працюють кваліфіковані викладачі, більшість із них кандидати, доктори наук, професори, які мають хороший стаж педагогічної діяльності. Слабкий бік у цьому – це недостатньо чітка система стимулювання викладачів за результатами праці. Наприклад, викладач протягом року виконує певні функції з навчання, наукової роботи, ми проводимо рейтинги діяльності. Ці рейтинги часто заплутані, незрозуміло, які критерії враховуються і хто перемагає.

Треба зробити просто: є види діяльності, за кожен нараховується певна сума балів, у кінці року викладач набирає 200-300-500-10000 балів, відповідно до цього отримує премію за результати діяльності. Друге: в нас є дуже хороші лабораторії на біологічному, хімічному, фізичному факультетах. Але слабкий бік – це те, що ми погано рекламуємо їх і, окрім наукової діяльності, не залучаємо до надання платних послуг для населення. У нас хороша якість навчального процесу, студенти посідають призові місця на всеукраїнських, міжнародних конкурсах, але от система промоції досягнень університету в засобах масової інформації шкутильгає. 

– Те, що ви зараз озвучили – вада багатьох систем у нашій державі. Наскільки будь-яке керівництво будь-якого університету, хоча зараз говоримо про СНУ, в рамках чинного законодавства, системи освіти, може робити до певної міри незалежні кроки для стимулювання викладачів, проведення децентралізації факультетів?

– Це можливо. Я, коли готував свою передвиборну програму розвитку університету, то аналізував діяльність університетів різних країн. І найбільше з них працюють за системою автономії з децентралізованою системою управління всередині свого вишу. У межах України це зробити неможливо, напевно, це й правильно, бо університети є державні, тому ми маємо працювати в межах тої автономії, яку надано нам законом про вищу освіту. Є достатньо автономії в організації навчального процесу, в забезпеченні наукової діяльності, але нема ніякої у фінансах. Я думаю, що до цього теж дійде, матимемо автономію і тут.

Щодо децентралізації, то у нас дуже багато функцій, які мали б розв’язуватися на рівні факультетів, передані до ректорату. Наприклад, найелементарніше: перенесення сесії студенту або зарахування на індивідуальний графік відвідування занять, або формування якоїсь комісії для екзаменів, тобто такі функції, які абсолютно не потрібно передавати на проректора чи ректора. Таку децентралізацію треба зробити, вона не вимагає додаткових коштів, зусиль. Це протягом місяця видають певне розпорядження про розподіл функцій.

– Оцінкою якості освіти є оплата для викладача, а для того, хто навчається, – успішність його подальшого просування по життю, у кар’єрі, працевлаштуванні. Наші студенти здебільшого орієнтуються на закордон, чи не так?

– Я так не сказав би. Щодо якості освіти і її оцінювання, то, звісно, оплата має значення. До речі, ви, напевно, знаєте про заяви міністра освіти, у яких вона акцентує на тому, що треба відійти від тої зрівнялівки, яка є в системі освіти. І це, напевно, правильно. Але для того, щоб уже чітко робити диференціацію, потрібні чіткі критерії оцінки якості освіти. Бо якщо ми цього не зробимо, будуть, як завжди, кращі й гірші тощо. Міністерство планує розробити ці критерії. Наразі є ліцензійні вимоги, де в пункті 30 перераховані критерії стосовно викладача. Щодо орієнтації наших випускників, то їхнє працевлаштування у моїй майбутній діяльності, якщо все складеться, матиме одну з провідних ролей. Тому що треба готувати фахівця остаточно, щоб він не просто закінчив університет, а знайшов собі хороше місце роботи. Ще один момент. Ми досить добре співпрацюємо з польськими університетами за програмою подвійного диплома, коли студент одночасно вчиться у СНУ та в одному з польських вишів і, закінчуючи навчання, отримує два дипломи – наш і польський.

Що цікаво: цього року був випуск в Університеті Яна Длугоша, закінчили навчання десь 12 студентів, з них лише двоє лишилися працювати у Польщі. А десятеро повернулися в Україну з новим досвідом, знаннями, контактами, бажанням працювати. Думаю, треба відійти від того радянського мислення, щоб ставити якийсь кордон, огорожу, аби наші студенти нікуди не поїхали. Навпаки, треба, щоб їхали вчитися й поверталися додому з бажанням працювати й досвідом міжнародної співпраці.

Читайте також: Тітушки, погрози та залякування: Ігор Коцан тероризує викладачів СНУ та готує провокації

– Насправді тривога тут лише в одному: щоб не було відтоку кадрів.

– Розумію вашу стурбованість і сам працюю, щоб цього не сталося, в тому числі й для молодих викладачів. Аби не було відтоку кадрів, паркан не допоможе. Для цього треба надавати максимальні можливості для самореалізації студентів і достойну заробітну плату, а також місце роботи в Україні. Так само й молоді талановиті викладачі – треба, щоб вони працювали в нас, якщо є можливість, щоб якусь частину праці мали в закордонних вишах, тому що це дуже корисно впливає на їхній професійний рівень. Більше того, недавно був відбір експертів на наше ЗЯВО, то дуже важливим критерієм ефективності був саме закордонний досвід стажування, навчання і викладання.

– Університет якоюсь мірою можна порівняти з підприємством із виробництва кадрів, діяльність якого не тільки безпосередньо пов’язана з науковим і освітнім процесами, йдеться і про гуртожитки, і про інші інфраструктурні підрозділи університету. Студенти порівнюють побут у нас і в тій же Польщі. Є в нас проблеми, найперше – у плані фінансів.

– Так, є проблема фінансів і раціонального їх використання. Саме як їх раціонально використати на першочергові потреби – головне завдання. Я бачу, що передусім, якщо брати до уваги гуртожитки, нам треба переобладнати гуртожитки №2 і №3. Ну не може в ХХІ столітті бути душ у підвалі. Треба створити студентам комфортні умови для проживання. Гуртожитки – один із найважливіших пунктів майбутньої діяльності. Далі – корпуси. Загалом, вони у нас непогані, але от обладнання навчальних аудиторій вимагає суттєвого впливу. На зустрічах із викладачами я казав, що зобов’язуюся дві аудиторії на кожному факультеті ремонтувати щороку. Над цим треба працювати й думати, де заробляти кошти, а це, крім державного бюджету, проєкти, платне навчання, надання платних послуг тощо.

– Ви добре пам’ятаєте непрості роки економічного зламу, переходу від радянського часу до незалежності, оті 90-ті. Усі знають, в якій ситуації опинилися освітяни, медики й інші. І тоді питання заробітку стояло дуже гостро. Заробляли, здаючи в оренду бізнесовим структурам університетські приміщення тощо. Ви зараз говорите про заробіток. Сподіваємося, це заробіток профільний, адже вже інші часи.

– Повністю з вами погоджуюся. Я взагалі не вважаю, що оренда – це добрий заробіток для університету. Річ у тому, що навіть є певні норми, що не можна здавати в оренду навчальні приміщення. Не треба здавати в оренду територію в гуртожитках, тому що це напряму завдає шкоди освітньому процесу. Надавати послуги треба за допомогою кваліфікованої роботи. 

– Ті речі, які ви назвали, є поточними, а от щодо участі в проєктах – ви, мабуть, зараз говорите про гранти. Чи не відволіче цей заробіток від основного навчального процесу?

– Я думаю, що не відволіче. Більше того, ми нині живемо в інтегрованому світі, де все поєднується: і освіта, і практика, і наукова діяльність. Навпаки, це допоможе і студентам, і викладачам краще організувати свої потенціали, тим більше, йдеться про тенденції дуальної освіти. І саме втілення таких проєктів та грантів може бути тим добрим місточком її реалізації.

– Є такий момент щодо назви вишу: комусь назва СНУ подобається, когось бентежить і дратує. Перед тим університет був Волинським національним, ще раніше – Волинським державним. Чи є актуальним повернення до назви ВНУ?

– Звісно, у нас є більш нагальні питання та проблеми, але є певна традиція назв університетів. І якщо ви проаналізуєте назви всіх найкращих провідних вишів, то всі вони походять від назви того міста чи регіону, де розташовані. Чому це добре? З одного боку, можна ідентифікувати навчальний заклад із територією розташування, з іншого – у процесі своєї міжнародної роботи університет певним чином рекламує свій регіон. До того ж, Волинь не є Східною Європою у плані географічного положення, і це теж треба врахувати. Де Леся Українка і де Східна Європа? Якось некоректно це все названо.

Тому, на мою думку, потрібно повертатися до назви Волинський національний університет. Але, щоб це була остаточна спільна думка, варто провести спільну дискусію в колективах, конференцію трудового колективу, мають висловитися міська й обласна ради, щоб це було спільне рішення всієї волинської громади, аби до цього питання більше не повертатися.

Читайте також: Анатолій Цьось впевнено переміг Ігоря Коцана у першому турі виборів ректора СНУ

– Головне, щоб це не потягнуло за собою якихось зайвих витрат, бо, як ви сказали, є на що витрачати. Говорять і про аудит, адже давно не проводили обліку господарсько-фінансової діяльності. Це потрібно зробити?

– Звичайно. Тому що будь-який керівник, що приходить на посаду, має знати ситуацію. Тому, якщо мене оберуть ректором, одним із перших розпоряджень буде провести зовнішній незалежний аудит, який включає абсолютно всі сфери діяльності університету, в тому числі бази "Гарт", тому що треба знати, що є, в якому стані та з чого треба починати працювати.

– База "Гарт" – окрема тема у плані фінансів. А ще є територія колишнього військового містечка в районі вулиці Львівської у Луцьку, йшлося про її передання на баланс університету. Багато хто каже, що це утопія. А ви як вважаєте?

– Щодо бази "Гарт", то я не маю жодної інформації про фінанси, не можу сказати, скільки вона за рік заробляє і скільки йде витрат на її утримання. Щодо тієї ділянки землі, яка є на вулиці Володимирській неподалік від Львівської, то вона на балансі університету. Буквально недавно в нас була дискусія з Ігорем Ярославовичем Коцаном. На його думку, там можна будувати за кошти закордонних меценатів. Я переконаний, що за кошти держбюджету проводити там будівництво неможливо, за гроші меценатів – теж. Це мільйони, мільярди гривень. Вважаю, що це можна зробити лише за рахунок інвесторів. Треба їх шукати і будувати це містечко поетапно. Наприклад, почати з гуртожитку, знайти інвестора, укласти з ним угоду, узгодити, що належатиме йому (перший чи перший і другий поверхи залежно від затрат), далі йде студентський гуртожиток на балансі університету. Чому це треба робити? Тому що вже вісім років там нічого не роблять, ділянка заростає. Якщо ще п’ять років там нічого не робити, то ми просто втратимо цю землю. Вже формується така думка, що університет не спроможний там нічого побудувати, а це прямий шлях до втрати землі. Тому вважаю, що пошук інвестора – головний спосіб побудувати там містечко.

– Чи доцільне додавання до списку освітніх послуг нових спеціальностей, напрямків, скажімо, медичного? Чи це не лише заради того, аби був більший вибір? Може, варто розвивати глибше те, що є?

– Освітні спеціальності не є стабільними, замороженими. Вони розвиваються, змінюються. Це об’єктивний процес, від якого не подінешся. У нас є спеціальності філософія, релігієзнавство. На жаль, вони зараз непопулярні, по суті, набору абітурієнтів на них немає. Щодо нових спеціальностей, то їх неодмінно треба відкривати і розвивати, адже життя не стоїть на місці. Більше того, є освітня програма. Треба шукати те, що потрібно у нас в регіоні й проводити підготовку фахівців у межах якоїсь спеціальності за освітньою програмою.

Щодо медицини, то вона вже ліцензована. І хочу я того чи ні, якщо мене оберуть ректором, маю опікуватися цим напрямком. Це той варіант, де якість має бути на першому місці. Як я бачу розвиток цієї спеціальності? По-перше, це дуже сильна фахова підготовка, на першому-другому курсах то анатомія, фізіологія тощо. Відповідно – кафедра, лабораторія фізіології людини. Далі має бути спеціалізована підготовка. Це створення клінічних кафедр на базі наших медичних установ. Тут нема проблем, і я знаю, що такі перемовини вже були. Це є у всіх. Я кажу, що треба знайти якусь родзинку, треба, щоб наші фахівці були кваліфікованими й мали попит. Тут треба дуже тісно співпрацювати із закордонними вищими навчальними закладами, які мають досвід підготовки у галузі медицини. Думаю, що ми працюватимемо так, щоб студенти семестр чи пів семестру щороку навчалися за кордоном і поглиблювали фахову медичну підготовку. Тоді наші фахівці справді будуть кваліфікованими. Але тут треба дуже добре думати й дуже багато працювати, тому що ми не можемо випускати медиків, та й будь-яких інших фахівців, некваліфікованими. Тож якість освіти – найголовніше.

– Ви навели гарні приклади щодо навчання. А от як щодо практики? Цього, здається, бракує.

– Погоджуюся з цим. Я мав зустрічі з колективами, і всі нарікали, що недостатньо практики. Тут, на мою думку, треба йти двома шляхами: збільшувати кількість практики й терміново реалізовувати дуальну освіту, щоб студенти йшли на підприємство, вчилися там, працювали й отримували заліки та екзамени з певних дисциплін, що поглибить практичну підготовку.

Читайте також: У Луцьку розпочалися вибори ректора СНУ (фото)

Читайте головні новини Волині та України також на нашій сторінці у Facebook