Про це пише у своєму матеріалі на "Волинській правді" Хома Заболотний.

Як зазначає автор, «про те, що депутати різних рівнів перетворили свою діяльність в органах влади у спосіб заробляння грошей, розмови ведуться давно. Та журналістських розслідувань на цю тему не вельми багато.

Довести, здавалося б, очевидне не так уже й просто. Усе впирається у закритість механізмів ухвалення рішень і не надто, м'яко кажучи, ретельну роботу правоохоронних органів. Але відсутність гучних скандалів і відкритих кримінальних справ ще не означає, що обранці народу працюють чесно».

Тож інтернет-видання цією публікацією започатковала серію викривальних публікацій про діяльність депутатів Луцької міської ради, систематизувавши усі відомі широкому загалу факти і оприлюднивши нові, досі не відомі подробиці закулісних операцій. І перший матеріал «присвячено» біло-сердечному депутату ЛМР Володимиру Никитюкові.

Власник «Директорії» (так із якогось дива названий торгово-офісний центр на вулиці Винниченка в Луцьку, що постав декілька років тому із реконструйованої колишньої контори «Волиньпромбуду»), директор, як зазначається на офіційному сайті міськради, ТзОВ «Ніко», Володимир Никитюк - особа не надто публічна. Він не любить фотографуватися, давати інтерв'ю чи коментарі для ЗМІ. А проте ось уже другу каденцію очолює постійну депутатську комісію міської ради з питань земельних відносин і земельного кадастру. Більше того, в кулуарах міськради V скликання його називали «директором луцького парламенту», а ще він, за висновками політичних аналітиків, очолює якусь міфічну «групу Никитюка» в бюро міської партійної організації ВО «Батьківщина». Іноді ще його називають «луцьким Чечетовим». За те, що вміє домовлятися з представниками інших фракцій щодо підтримки в сесійній залі потрібного рішення. Злі язики стверджують, що за кожне таке голосування депутатам роздають гроші, але довести це практично неможливо.

Чому неможливо? Та тому, що депутати ухвалюють рішення в межах чинного законодавства. Якщо ж вони своїм рішенням порушують закон, то отримують протест прокурора, і тоді вже змушені це рішення скасовувати. Так от, повторюю, рішення приймаються законні. Але земельних питань зазвичай дуже багато, їх на кожну сесію виносять чи не сотню. І кожне можна прийняти за місяць, а можна відкласти й на півроку, можна взагалі його «загальмувати» в різних інстанціях. А пришвидшення вирішення щось та й коштує.

У своєму єдиному за 6 років інтерв'ю для преси Володимир Никитюк заявив буквально таке: «Люди підходять і просять посприяти, щоб це все пройшло без тріщин, щоб ті папери не розглядалися роками в кабінетах. Робиться оперативний супровід паперів, щоб вони не залежувалися. Якщо питання законне, нема претензій зі сторони земельного управління та управління архітектури, воно попадає на комісію та сесію. Але ж може бути й таке, що депутати не проголосують. Трапляється, кворуму нема. А буває, що депутати прийшли, але деякі з них голосувати не хочуть саме по цьому питанню, бо настрій поганий, хтось почув прізвище, з яким він в дитинстві чи юності мав якісь неприємні стосунки… Та людина не голосує, ще й колегам своїм може сказати не голосувати. Питання може по півроку протягуватися через сесію».

«Супровід документів, про який ви вели мову. Скільки грошей він коштує?» - уточнює журналіст. «Як можна так говорити? - обурюється Володимир Сергійович. - Підходить знайомий чи депутат і каже: «Поясніть всім, що це питання - законне». Дуже багато людей на цьому просто не розуміються».

Зі сказаного випливає, що Володимир Никитюк - такий собі альтруїст, який хоче допомогти людям, які не розуміються на земельних питаннях, за так. Хай отримують землю, будують, розвивають свій бізнес, а йому за це - лише «респект і уважуха». Ви в це вірите?

Одна моя знайома розповіла, що за виділення шматка землі під встановлення кіоска їй під час попередньої каденції міськради натякали про необхідність принести 2500 «зелених» (по сотні - на кожного обранця громади). Тоді в раді було 45 депутатів, для ухвалення рішення потрібно було 24 голоси (половина від загального складу, враховуючи й 46-й голос міського голови, плюс один голос). А тепер уявіть, скільки вартує позитивне рішення за виділення землі під будівництво, скажімо, торгово-офісного центру.

«Депутат Луцької міської ради Володимир Никитюк (голова земельної комісії), під час судового засідання по справі Дмитра Москвича свідчив, що Москвич просив його посприяти позитивному вирішенню питання надання земельної ділянки по вулиці Молоді, 12-а громадянці Н.Кушнір (оформлена на прізвище Наливайченко), втім, ніякої грошової винагороди не обіцяв». Про це 27 травня 2009 року повідомило інтернет-видання «Волинська правда».

«Я вирішив допомогти суто по-дружньому. Ми, депутати, часто один до одного по щось звертаємось», - цитує Никитюка видання. - Він додав, що ніяких грошей Дмитро Москвич йому не пропонував. Пан Никитюк також додав, що його згода чи незгода підтримати те чи інше земельне питання не є настільки вагомою, оскільки все залежить від голосування депутатів. «Виконком може все підписати, все може бути законним, а сесія не проголосує», - сказав він. Про це він говорив, відповідаючи на запитання потерпілої, чи міг би він не підтримувати «її» питання на прохання Москвича».

Нагадаю, в суді розглядалася кримінальна справа у звинуваченні тодішнього депутата міськради Дмитра Москвича в отриманні хабара в розмірі один мільйон 200 тисяч гривень за позитивне вирішення питання. Суд пана Москвича оправдав. Гроші, як заявив Дмитро Москвич, він хотів позичити, і не для вирішення питання громадянки Кушнір, а для залагодження своїх бізнесових справ.

Відповідаючи на запитання журналіста у вже згаданому інтерв'ю, чи справедливим є вирок суду у справі Москвича, Володимир Никитюк заявив: «Ми можемо на вулиці, в кафе, будь-де розмовляти про що завгодно, але суд є суд».

Із 2005 року земельні питання на місцевому рівні ухвалюються виключно колегіально - більшістю голосів від складу місцевої ради. А до того землю під будівництво чи обслуговування об'єктів виділяв виконком відповідної ради через УКБ (управління капітального будівництва).

«Для свого бізнесу я отримав землю ще при попередній владі (мається на увазі мерство Антона Кривицького - авт.), - зізнається пан Никитюк. - Управління капітального будівництва виділило мені її для забудови. Я на тих землях, які взяв тоді, будую до цих пір. Нових земель я не брав, бо економічна ситуація є такою, що треба добудовувати те, що є».

Про зажерливість чиновників за часів Кучми ходять легенди. «Може й недоречно говорити таке в цьому інтерв'ю, але процитую героя одного з фільмів: «Всьо украдєно до нас». Сьогодні в місті дуже мало землі. Раніше її просто пороздавали», - Володимира Сергійовича потягнуло на відвертість. Та не до кінця. Він чомусь не захотів розповідати, як став учасником скандалу із записом відеоспостереження з дозволу суду в кабінеті одного із заступників міського голови. Чому воно проводилося, можна лише здогадуватися, як і те, чому на фірмі Володимира Никитюка трудився (а, може, працює й досі) один із колишніх працівників СБУ. Але після того, як скандал «зам'яли», пан Никитюк знайомим у Луцьку нахвалявся: «Щоб не сісти, він віддав стільки, скільки я йому заніс хабарів».

Цей інцидент не став надбанням широких кіл громадськості, як, скажімо, скандал із прослуховуванням і кримінальною справою проти начальника транспортного відділу Федора Корецького. Бо Корецький сам виявив апаратуру, яка його записувала. Справа дійшла до суду. Йому дали п'ять років умовно. А якби не виявив? Можливо, було б те саме, що й у згаданому вище випадку.

Моральну сатисфакцію тоді пан Никитюк отримав. А як же із матеріальною? Як подолати все зростаючі апетити владних чиновників? І тут пану Никитюку спало на думку геніальне рішення: САМОМУ СТАТИ ВЛАДОЮ. Тим паче, як ми вже згадували, право розпоряджатися землею в межах міста, аби уникнути корупції, згідно із Законом «Про місцеве самоврядування в Україні», саме було передано колегіальному органу - міській раді, яка розглядає земельні питання на пленарних засіданнях.

А оскільки вибори депутатів місцевих рад у 2006 році проводилися виключно на пропорційній основі, Володимир Никитюк зробив усе можливе (і в фінансовому плані також), щоб потрапити у список провладної на той час політсили - БЮТу. І не прогадав. «Бютівці» тоді отримали 23 депутатські мандати із 45-ти, а пан Никитюк - керівництво в постійній депутатській комісії з питань земельних відносин та земельного кадастру. І потягнулася вервечка охочих вирішити земельні питання до Володимира Сергійовича.

«Сьогодні один має сто тисяч, а інший - мільйон. Та лише від того, як кожен із них буде витрачати гроші і куди їх вкладатиме, буде залежати, хто з них завтра буде мільйонером, - ділився 16 липня 2007 року своїми роздумами про луцьких мільйонерів із журналом «Статус» на той час колега Володимира Никитюка по партії і фракції БЮТ у Луцькій міській раді, один із керівників «Західінкомбанку» Василь Гаврилишин. - Важливо не просто вміти заробити гроші, а й зберегти їх». Як зберіг і примножив свої статки цей банкір, ми можемо лише здогадуватися. Відомо лишень, що його банк свого часу було оголошено банкрутом, там ввели тимчасову адміністрацію, а сам Василь Гаврилишин «загримів» під слідство й досі перебуває в СІЗО.

А справи Володимира Никитюка тим часом постійно йшли вгору. Судимо лише за зовнішніми ознаками. Як він сам зізнався в інтерв'ю «Волинській правді», за період депутатства він купив для доньки квартиру в Києві, а в 2008 році придбав уже другий у своєму житті «Лексус», вартість якого - не менше 100 тисяч у.о. Ну, не за останні ж гроші він його купував.

На місцевих виборах 2010 року пан Никитюк був уже 9-м у списку міської парторганізації ВО «Батьківщина». Нагадаю, тоді партійні блоки вже не брали участі в перегонах, вибори проводилися за змішаною системою - кількість депутатів Луцької міськради збільшилася до 50-ти, 25 з яких обиралися за списками політсил, а ще 25 - у мажоритарних округах. Такий «скромний», непублічний бізнесмен не став випробовувати долю, на округ не пішов. І ледь не поплатився. «Батьківщина» здобула 16 мандатів на округах і лише 8 - за списком. Володимир Никитюк має завдячувати своїм депутатством директору «Волинь-АВТО» Юрію Корольчуку, який, завдяки тому, що переміг у мажоритарному окрузі, зі списку був викреслений. Список «посунувся», і пан Никитюк вскочив у потяг, що вже рушив. Проте що там робити, він добре знає. Завдяки коаліційним домовленостям між партійними фракціями і своїм позиціям у фракції «Батьківщина» Володимир Сергійович знову став головою земельної комісії. І далі ділить землю «на благо» лучан.

Мені можуть заперечити: не всі депутати продажні, а «купити» 24 (а в VІ складі ради - всі 26) голоси за потрібне рішення - не так вже й просто. І справді, не всі депутати продаються. Дехто голосує в унісон зі своєю фракцією, дехто - просто на здоровий глузд, адже сказано вже: усі запропоновані до ухвалення рішення - ЗАКОННІ. Єдине, що можна зробити, - це пригальмувати або пришвидшити їх вирішення.

Крім того, те, що не можна купити за гроші, можна купити за великі гроші або інші еквівалентні їм матеріальні блага. Як стверджує сам Володимир Никитюк, до нього за допомогою у вирішенні земельних питань зверталися майже всі депутати. Як їхні питання вирішувалися, детально розповіла «Волинська газета» в серії публікацій про вулицю Прасолів, яку влучно назвали «луцькою Рубльовкою». Безоплатно у власність земельні ділянки тут отримали мало не всі депутати V скликання та інші високі чини, а дехто ще й у цьому скликанні для діток пристарався. Це при тому, що «тільки в Луцьку більше двох тисяч мешканців (ті, хто письмово звернувся і в котрих заяву прийняли) мають шалене бажання скористатися своїм правом. Але… їм… нічого не світить, бо… земля під забудову в Луцьку закінчилася. Ліміт, шановні, вичерпано. А для «власть имущих»? Звісно, є резерв: як не на заборолівському пасовищі, то на Прасолів».

Чи тільки депутатством (за яке, до речі, зарплати не платять) заробляє на джипи і квартири пан Никитюк? Звісно, ні. «В мене багатопрофільний бізнес», - заявляє він в інтерв'ю.

Тому далі читайте ПРО БУДІВНИЦТВО У ЛУЦЬКУ І ТОРГІВЛЮ КОНФІСКАТОМ, - анонсує Хома Заболотний.