Сергія Булу, Андрія Козюру та Володимира Романюка знають здебільшого у Луцьку, як давніх друзів. Однак окрім того, що вони товаришують, мало хто знає що їх поєднує ще й спільний бізнес, який на сьогодні вражає масштабністю. І не стільки сам бізнес, як тяга до легкої наживи та бажання загарбати усе, що лежить не на місці.

Здобувши вищу юридичну освіту Андрій Козюра по-первах в бізнес надто не пхався. Тато дав сину хороший старт юридичної кар’єри, тож першим успішним бізнесом для Андрія Козюри стала адвокатська конторка. Молодий адвокат зрозумів, що суд – доволі вигідна та прибуткова річ. Щоправда, Андрій розумів, що йому самотужки не досягти тих масштабів адвокатської діяльності, які він омріював. Тай подейкують, що Козюра вищими заслугами в галузі юриспруденції особливо не виділявся, більшість справ, які він вів у судах представляли його помічники. Значну частину справ йому підкидав тато, який міг домовитись з «ким треба». Тож своє ім’я, як шанованого адвоката Андрій Козюра заробив далеко не своїми силами, а руками помічників-адвокатів. Щодо останніх, то вони вже давно могли б стати самодостатніми адвокатами і розпочати окрему адвокатську практику, однак по-нині «справи Козюри» у судах представляють його помічники, яких так і називають «помічники Козюри». Тим часом, поки вони приносять йому прибутки – він рахує гроші, відпочиває по дорогих ресторанах, займається політикою, та будує свої «наполеонівські плани».

Щодо друзів-партнерів Андрія Козюри, то все життя з ним пліч-о-пліч іде Сергій Була – однокласник, друг та однопартієць. Щоправда у Сергія з політичною кар’єрою так і не склалось. Однак, він по-нині займається розвитком спільного бізнесу. Товариші рано зрозуміли, що політика може приносити вигоду бізнесу. Тож ролі між ними розподілились порівну - Була вів бізнес, а Козюра вирішував політичні та юридичні питання в інтересах своїх друзів-партнерів. Так у 2004 році Сергій Була зареєстрував ТзОВ «Інвест-Сервіс», яке займалось оптовою торгівлею харчовими продуктами, напоями та тютюновими виробами. Разом з тим, співвласниками даного підприємства потім стали Олександр Мохнюк та третій герой нашого роману - Володимир Романюк. Згодом свою частку в цьому бізнесі отримав і Андрій Козюра.

Що ж до Володимира Романюка, то син банкіра, екс-губернатора та мера Луцька особливо не переймався кар’єрними питаннями. З огляду на статус та зв’язки тата, можна й не сумніватись, в тому, що увесь бізнес Романюка-молодшого будувався не без допомоги Миколи Ярославовича. Зокрема на сьогодні він є не лише співвласником торгового комплексу «Буратіно» . У його сімейному бізнесовому кошику числяться ще й такі компанії, як ПП «Інтерхім», ТзОВ «Інтербізнес». Також молодий, азартний Володимир Романюк зацікавився й ігровим бізнесом. Зокрема у 2004 році він відкрив філію Мукачівського ТзОВ «Парі-Матч», яка згодом розрослась у Луцьку в мережу букмекерських контор. З прийняттям Закону «Про заборону грального бізнесу», справа Володимира Романюка ледь не накрилась. Його Букмекерські контори працювали ще деякий час. Однак чи не найбільше вражав його фактично нелегальний гральний бізнес. Так зокрема на вулиці Соборності (поблизу «Райфайзен банку Аваль») досить довго під вивіскою ломбарду працював підпільний гральний зал на кілька десятків автоматів. При вході містилось віконечко, де і справді працював ломбард, однак варто було тільки зайти у приміщення, як одразу відчувався запах цигаркового диму, та алкогольних випарів (навряд чи нанесений відвідувачами ломбарду, чи юними працівницями). За кілька хвилин ставало зрозуміло, що приміщення ломбарду набагато більше, аніж виглядало на перший погляд. Тож ступивши кілька кроків у бік, можна було помітити що стіна фактично являлась ширмою, за якою відкривався набагато більший зал з гральними автоматами. При вході в «таємну кімнату» сидів адміністратор, який проводив «фейс-контроль». Тож потрапити до грального залу могли лише обрані і провірені люди. Завдяки такій конспірації, зал проіснував майже 2 роки, і жодна інстанція не зареєструвала порушення закону. Більше того – усе відбувалось на очах і влади та правоохоронних органів. З огляду на те, яку посаду займає його тато, певно мало хто хотів «марати» у цю брудну справу руки. У грудні 2011 року одна з місцевих газет написала статтю про підпільний гральний заклад, який працює за тією ж адресою. Тож без значного галасу і прокурорських розбірок спритники вивезли звідти усі свої гральні автомати. Однак куди саме не відомо. З огляду на те, що вартість таких автоматів становила кілька близько 4 тисяч гривень – навряд чи бізнесмени здали їх на металобрухт. Швидше за все, для них знайшли нове скромне містечко, подалі від очей журналістів.

Варто зауважити, що окремі фірми були засновані на інших людей, проте фактично були власністю, або співвласністю бізнесменів-спритників. Вражає також і той факт, що займались бізнесом молоді підприємці не лише на Волині. Частина фірм, до яких мають непряме відношення зареєстровані у Тернопільській області. У самого Андрія Козюри виявилась приватна фірма аж у самісінькому Харкові. Зокрема ПП «Ремонт для Вас» надає послуги зі… штукатурки стін.

До підконтрольних Козюрі-Булі-Романюку бізнес-структур можна віднести також і ТзОВ «Західно-українська Бізнес-Ліга» де співзасновником є таж Ірина Стецюк – дружина Сергія Були. На неї окрім цього також записано ТзОВ «ЗахідБізнесІнвест»,

Окрім цього, спритники мають непряме відношення і до таких компаній, як Волинське представництво ЗАТ інвестиційної компанії «Нафтоенерго Інвест», ТзОВ «Успіх» ЛТД, Дочірнє підприємство «Волиньвторкольормет» Західно-українського АТ «Вторкольормет», Луцьке відділення товариства з додатковою відповідальністю «Нафтаенерго», ПП «Готельно-розважальний комплекс «СІС», ВАТ «Тернопільнафтопродукт», Філія Тернопільського ТзОВ «Торговий дім «Континіум-Галичина», ТзОВ «Тесла-Груп».

Однак чи не найбільшим своїм досягненням Андрій Козюра вважає заснування у 2008 році ТзДВ «Юридична компанія «Ліга права». Адвокатські зв’язки з «тими кого варто знати» дозволили йому знайти нові бізнесові ідеї. До не менш масштабних спільних бізнес-проектів можна віднести останнє відкриття Торгового Центру «Буратіно», яке ознаменувалось гучним скандалом.

Товариство з обмеженою відповідальністю Виробничо-торгове підприємство «Буратіно» ЛТД було створено ще у 1996 році. Засновником виявилось ВТП «Світязь», яким керували Михайло Столяров, Олександр Нежур та ще 5 жіночок, швидше за все – підставних. Довгий час самим ВТП «Буратіно» керувала така собі пані Наталія Козак. За час усього існування ВТП у числі співвласників числились ще й Вячеслав Шафранович та Юрій Пирожко. Однак найбільш тісні стосунки у трійки спритників були з Олександром Нежуром. Саме завдяки йому трійко підприємців Козюра-Була-Романюк у 2009 році прихопили до рук напіврозвалене приміщення старого кафетерію «Буратіно». З легкої руки Олега Нежура спритники отримали ласий шматочок землі у самісінькому центрі Луцька. Вартість придбання була майже на мільйон нижчою, аніж та, в яку оцінювали приміщення та ділянку експерти з нерухомості. Подейкують, що Нежуру пообіцяли гарненьку премію, якщо той домовиться зі співвласниками про ціну, нижче ринкової. Однак в результаті оборудки, обіцяного «відкату» він так повністю і не отримав. Натомість новопридбане «Буратіно» трійка спритників записали на Анатолія Григоровського. У співвласниках же ж офіційно числяться дружина Сергія Були – Ірина Стецюк, батько Андрія Козюри – Григорій та син нинішнього Луцького міського голови Миколи Романюка – Володимир. Разом з тим, відповідно до бази реєстру юридичних осіб, у керівниках ТзОВ «Буратіно» також числиться сестра Андрія Козюри - Світлана, та його помічник - адвокат Дмитро Курляндський.

Якби там не було, і хто би там не керував торговим центром, але його фактичними власниками є тріо спритників Козюра-Була-Романюк. Саме вони «реконструювали» старе приміщення кафе «Буратіно». Разом з тим, за даними достовірних джерел, у молодих бізнесменів вистачило грошей лише на придбання ділянки з руїнами та на «спасибі» чиновникам, які видавали усю погоджувальну документацію. Тож на саме будівництво їм довелось брати у «ПриватБанку» кредит. Таким чином, банк видав позику під чесне слово Миколи Романюка, який довгий час управляв Волинським відділенням і мав хороший авторитет серед колишніх колег. Таким чином, спритники отримали кредит в розмірі 30 мільйонів, однак досі його ніхто не сплатив.

Щоправда, навряд чи спритники переймаються тим, кому і скільки вони боргують. Брати кредит на один мільйон чи на п’ятдесят мільйонів для них немає особливої різниці. Адже вони не завжди повертають свої борги. Багатьом відомо, що і перший свій мільйон вони отримали не з лотерейного квитка. Як виявилось, першу свою спільну справу підприємливі молодики відкривали також не за власний кошт. За даними компетентних джерел, їм вдалось обкрутити жінку з Дніпропетровська і «кинути» її на мільйон. В свій час на них була заведена кримінальна справа по факту шахрайства, однак жінка, яка довірила їм гроші, так і не дочекалась їх повернення. З цієї справи спритникам вдалось також вийти сухими.

Тож з такого переліку фірм, де співвласниками рахуються Козюра, Була чи Романюк-молодший стає очевидним те, що спритники займаються ледь не всім підряд: від юриспруденції і торгівлі до грального бізнесу та штукатурки…