Нинішня весна, хоча й сприятлива за погодою, принесла селянам чимало тривог. Бо якщо традиційно їх непокоїли кліматичні сюрпризи, то нині мають значно серйозніші клопоти. Стійке падіння курсу гривні до інших валют спричинило значне подорожчання всіх імпортних товарів. Якщо населення ще не повністю відчуло наслідки зростання ціни на пальне, то аграрії вже закусили лиха. Про це пише Волинь-Нова.
― Останнім часом на оптових складах цінники на пальне міняють двічі на день. Гуртова ціна більша, ніж роздрібна: піднялася з 8 до майже 14 гривень. Зафіксувалася на 13,7 гривні, а нині, може, вже й більше. Це ніж у спину селянам. Зараз фермери переважно дбають не за добрива, а як хоча б заправити техніку. Звісно, це позначиться на врожаях. У Рожищенському районі є такі господарі, які зовсім не сіють. А в деяких навіть трактори ще не виходили в поле, бо не мають коштів, щоб їх заправити. Подібна ситуація в Горохівському районі. Я хотів цього року доорати 150―200 гектарів, але не буду через безгрошів’я, ― каже керівник фермерського господарства Руслан Хомич із Кроватки Рожищенського району.
Представники влади традиційно оцінюють ситуацію дещо стриманіше. Мовляв, яровий клин не зменшать.
— Запаси на посівну, на перше підживлення сходів дають можливість закласти основу врожаю згідно з вимогами технології. Наразі аграрії засівають площі, задекларовані у намірах. Поки що не маю інформації, що хтось збирається зменшувати поля під яровиною. Ранні зернові вже посіяли. На черзі ― соя і кукурудза, обсяги яких заплановані не менші, ніж торік. Але аграріїв насторожує ціна на газ. Його використовують для досушування цих культур. Якщо вона підскочить, то може зрости собівартість кукурудзи і сої, ― розповів директор департаменту агропромислового розвитку облдержадміністрації Юрій Горбенко.
Волинські аграрники як добрі господарі, здебільшого закупили пальне, добрива та насіння ще з осені. На цьому нині й виїжджають. Проте зробити запаси наперед змогли не всі. Нині годі заперечити, що ціни на пальне ростуть мало не щодня. Тож селяни мусять на це зважати. Банківські позики для них майже недоступні, бо реальна річна ставка доходить до 25―30 відсотків. Та все ж дехто розраховував на кредитні кошти, як–от фермер Микола Семенюк із Залісців Рожищенського району. Ще у січні він подав документи в банк, сподіваючись, що протягом лютого отримає гроші. Але через революцію, а потім конфлікт із Росією банкіри не поспішають позичати їх. Тож пан Микола незабаром закінчить посівну, але кредиту так і не дочекався. Хоча, як кажуть, дороге яєчко до Великодня.
Зростає також вартість добрив та засобів захисту рослин. Ці товарні позиції в Україні майже на 100 відсотків імпортні, відтак курс гривні безпосередньо впливав на подорожчання цих ресурсів. За словами сільгоспвиробників, місяць тому виникла ситуація, коли поставлені з Росії добрива повертали назад ― через несплату. Пропозиції виробників скорочувалися і ще більше наганяли ціну.
— Намагаємося сіяти, поки є запас пального, добрив, але все одно ― раніше чи пізніше ― доведеться виходити на ринок. Багатьох виробників цікавить, чи окупляться затрати. Адже сільгосппродукція майже не дорожчає. Крім того, доходи населення не ростуть. Тому задумуємося, чи зможуть люди заплатити за нашу продукцію? Виробники обережно підходять до збільшення площ, бо немає ресурсів. Я сам трохи скоротив їх. Бо якщо посієш як‑небудь, то й збереш що‑небудь. Польські рільники отримують 80 літрів дизпалива на гектар за пільговими цінами. Ми б теж так хотіли. Нехай навіть менше, скажімо, 50 літрів на гектар. Це була б і підтримка вітчизняного виробника, і додатковий чинник для легалізації ріллі: не прозвітуєш про оброблювану площу ― не отримаєш пільгової солярки, ― каже заступник голови Асоціації фермерів і землевласників Волині Олег Галасун.
     Проте наразі пальне за пільговими цінами ― лише рожева мрія сільгоспвиробників.
— Обробляю 150 гектарів під зерновими і технічними культурами. Цьогоріч хотів посіяти ярий ячмінь, але не вистачає грошей на добрива. Вирішив замінити його соєю, насінням якої мій партнер ― «Волинь‑зерно‑продукт» ― дає товарний кредит. Вона потребує меншого обробітку, а восени її урожай легше продати. Знайомий віддає на рік свою землю в оренду, бо не має за що сіяти. Щоб земля не облогувала, краще хай хтось інший її обробляє. Розуміємо, що ситуація нині критична, тому нема чого нарікати на державу, треба перетерпіти і сподіватися на краще, ― переконаний Микола Семенюк.
― Я ― як камікадзе: знаю, що розстріляють, але продовжую сіяти. Скільки ще можна наживатися на виробниках? Бачу, так триватиме доти, доки не вийдемо з тракторами на свій Майдан. А ми обсіємося і вийдемо, ― обіцяє Руслан Хомич.
От і виходить, що виробники мусять покладатися лише на себе. Хтось хвалиться завбачливістю, інший терміново пере­орієнтовується на більш вигідні культури, дехто сподівається на кредити. Є й такі, що опустили руки і їхня земля може зарости бур’янами. Добре, якщо ріллю візьме в оренду міцніший господар. Проте наразі всі аграрії задумуються, чи матимуть плюсову рентабельність, адже нині годі передбачити ціни на врожай.