У лісах під Кам’янухою після нічних промислів такі ями, що в них топляться корови! Журналіст «Волинської газети» побувала на місцях незаконного видобутку бурштину. 

Ліси і луки довкола кількох сіл Маневицького р-ну – наче після бомбардування. А міліція на виклик місцевих пастухів їде… три години. 

Села, що входять у межі так званого Маневицького бурштиноносного району, останнім часом все активніше потрапляють у поле зору мисливців за «сонячним камінням». Одне діло – слухати, як вправно обіцяють почати протидіяти нелегальним зайдам, які «нащупали» золоті жили вже й на Волині, інше – бачити на власні очі масштаби цих видобутків. Лісове, Гута Лісівська, Старий Чорторийськ, Кам’януха, Вовчицьк… – неповний перелік сіл, що вже потерпають від непроханих гостей. Ночами  вони риють землю просто на людських паях, де селяни випасають худобу, та в лісах, де збирають ягоди! 

Поки поліщуки полюють за чорницею, під ногами у них – доходи на мільйони. Однак через те, що в Україні досі не знайшлося, кому впорядкувати видобуток вартісного каміння, результатом хаотичного промислу є небачені збитки для довкілля (вже не кажу про бюджет!). На теренах бурштинової Мекки  Рівненщини –  гектари й гектари плантацій не придатної до використання землі, зритої бурштиновими копачами: Сарненський, Рокитнівський, Володимирецький, Дубровицький р-ни. І поки ми, зачувши про бурштин, оглядаємося на сусідів, у самих, як-то кажуть, під носом – такі ж гектари вже понівеченої землі на Маневиччині. 

Маємо три перспективні ділянки – Лісовську, Вовчицьку та Чорторийську. Невеличке село Кам’януха – якраз у тих межах. Але про те, що село «стоїть на бурштині», ніхто з місцевих ні сном ні духом донедавна не знав. Знайти серед них когось, хто провів би на місця «бойової слави», виявилося непросто. Не тому, що вони відомі одиницям, а тому абсолютно всі в селі цими днями як не в ягодах, то на сіні. Але не тільки розказати, а й показати бурштинові окраїни знайшлося кому. Бо селянам «сала за шкуру» непрохані гості залили вже чимало. 

На місцевому випасі, який через дорогу від Кам’янухи, ближче до с. Лісове, слідів їхньої діяльності – хоч греблю гати. Гребля теж є. Канаву копачі перегородили мішками з піском, аби басейн із водою собі забезпечити. По обидва боки рову з водою – «жодного живого місця». Мене завчасно попередили:: ходити треба обережно, бо ями дуже глибокі.

«Було таке, що в одну впала корова, вірьовками витягали, бо інакше не виходило. Добре, що пастух тоді мав мобільний і бігом подзвонив у село. Інакше би не спасли. Один чоловік впав, то теж витягали, бо сам вилізти не міг», – розповідають у селі.
До місця події – свіжі сліди. Ще вночі тут їхали. У кропив’яні хащі ніхто «за чорницями» не їде, та ще й далеко не возом. Тут же й свіжа копанка… Чорні «віконця» із водою в глибині виглядають моторошно. Бо насправді дуже підступні для «непосвячених». Тим паче, що деякі з них заростають луговою травою, відтак – невидимі. 
«У моєї свекрухи там город під лісом. Пололи якось картоплю. Дивлюся: йдуть люди у камуфляжах. Подумала, що то лісники… Потім, бачу, – чужі: обдивилися місцевість – і вже заїжджає до них машина. Кажуть, що вони мають такі пристрої, які їм показують, де копати, – провадить жінка, яка згодилася стати «ВГ» за поводиря. – Я їздила якось за свідка вночі, коли їх зловили «на гарячому». Головиха покликала. Тоді серед них були люди з Нововолинська, Шацька… Але загалом їдуть сюди з Рівненщини. Тієї ночі й уперше побачила, як це відбувається. Вони перегачують канаву, щоб було багато води. Біля неї ставлять помпу, до того місця, де миють, тягнуть шланги… Але тут є різні ями: є такі великі – півтора та півтора метра, а є невеликі отвори від буріння. Але і ті, і ті – дуже глибокі. Всю роботу виконує чоловіків із вісім». 

Та випаси попід Лісовим – далеко не єдине місце, де «наслідили» злочинці. «Ходила по ягоди, а діти гукають: «Тітко, ходіте побачите, де бурштин копають. То вже, чуєте, з іншого боку села під лісом – ціла «канонада» тих ям! Ще й таких величезних. Це ж діти там ходять! Не дай Боже щось трапиться!» – бідкається моя співрозмовниця.

Місцеві, запевняють у Кам’янусі, нічим подібним не займаються. Вони пасуть корів, овець, гребуть сіно, їздять по московіях та навіть америках. А тим часом на їхніх паях хазяйнують «найманці» (частенько із Закарпаття). Та, переповідають люди, у тамтешніх селах знаходяться сміливці, які беруть таких «заробітчан» на квартиру. Так було, скажімо, у Гуті Лісівській. Узяла собі жіночка квартирантів. Ті вдень сплять, внчі працюють. Платили добре. Чи знала – де трудяться гості? Певне, що знала…

Не можна сказати, що міліція не реагує на сигнали про появу копачів. Узимку звітували навіть про те, що вдалося штрафувати зловмисників… на 6800 грн кожного (а це – копійки порівняно з вартістю «чорного» бурштину). Навесні був промовистий рейд, спільний із самооборонівцями. А новий начальник райвідділку, подейкують, під час громадського обговорення його кандидатури на посаду обіцяв на бурштинових «копальнях» лади навести…

На те все у селян свій висновок: «Зловлять, штраф дадуть, та й ті далі миють!». А ще вони переконані, що є серед людей у погонах і ті, хто прикриває бурштиновий бізнес. Тут вислів «рука руку миє» – доречний, як ніде інде. 

По-перше, недавно волинські правоохоронці самі надали розголосу історії про пійманих зловмисників, серед яких був свій же – інспектор ДАІ, працівник органів внутрішніх справ одного з південних районів області.

По-друге, джипи копачів звертають із так званої «бетонки» на пасовища чи не щоночі. А за кілометр-другий – і вдень, і вночі на посту чатують співробітники ДАІ, та до таємничих джипів, що курсують лісами та лугами зовсім поруч, їм діла нема.
По-третє, до певних роздумів спонукає ось такий випадок: «Мій чоловік тоді саме корови пас. Побачив, що там під лісом хтось риє, і бігом подзвонив у міліцію. Чекав-чекав, а їх усе нема. Години три минуло. Вже, каже, бачу, що ті люди почали збиратися».  Ледве ті до бетонки доїхали, тут же прибуває міліція наша і питає: «Ну! То де вони?»… Такий собі майже анекдот. 

За достовірною інформацією, почастішали й у довколишніх селах крадіжки водяних помп. Спритники не гребують цупити помпи з пожежної техніки (де ще така є), а тоді торгують ними в Інтернеті. Подейкують, що купують такий товар саме ті, хто полює на бурштин. 

Що із цією бурштиновою бідою робити, селяни не знають. Кажуть, був би господар у державі, всі природні багатства працювали б на казну. А так – на кишені сильних світу цього. У Кам’янусі чи не кожен другий бачив сюжети про перестрілку і нардепівські джипи біля селища Клесів на Рівненщині... Від однієї думки, що таке дежавю можливе на Волині, холоне кров. Тим часом кількість бурштинових крамниць із вартісним дріб’язком росте мов на дріжджах. Думаю, що й контрабанда теж. Нещодавно вперше уголос про бурштиновий промисел згадали на рівні прокуратури області! Пообіцяли…боротися. 

Окрім усього іншого, прокурор області зауважив: треба, мовляв, вивчити питання, чому зловмисникам не протидіють власники ділянок, де видобувають бурштин. Але «власники» – це хто? У Кам’янусі, наприклад, – селяни, яким належать ці паї. То що – їм брати вила і йти стрічати хлопців на джипах?..

На фото автора: так загатили канаву на випасі між селами Лісове та Кам’януха, щоб мати воду під рукою; свіжі сліди бурштинових копачів; ями стають смертоносними пастками для худоби і для людей.

Від редакції. Після повернення із відрядження до Кам’янухи, де ми були 21 червня, світ на Волині дивним чином завертівся довкола бурштину. З допомогою ЗМІ міліція розгорнула бурхливу діяльність, відзвітувала про шість кримінальних проваджень і устами начальника облуправління МВС Петра Шпиги натякнула, що відповідальності  за налагодження схеми незаконного видобутку «сонячного каменю» на Волині не уникнуть «ні керівники виконавчої влади, ні місцеві жителі», які здійснюють промисел. Хоча, подейкують, «бурштинове золото» в області не поділили ті, хто його раніше брав, і ті, хто хоче зайняти їхнє місце…А хто є хто – це тема окремої розмови