В одній з луцьких шкіл трапився на першому уроці трапився дивний конфуз між вчителькою та першокласнице. Пише журналіст газети Волинь-нова.

«А я - из ДНР!» - сказала дівчинка з родини вимушених переселенців на першому уроці в одній із луцьких шкіл у відповідь на запитання вчительки, звідки вона приїхала. «Вы не знаете, где это? Это же Донецкая народная республика!». Цей коротенький діалог нещодавно переповіла знайома Ірина, син якої навчається разом із тією дитиною. 

«Ти би чула, як обурювалася наша бабуся, - говорила вона. Ми, мовляв, їх одягаємо, годуємо, дали дах над головою, а їхні діти розказують, що вони - із ДНР! Син розповідав, що після відповіді тієї дівчинки у класі запала мертва тиша. Дорослі не знали, що сказати, першачки мовчали, не розуміючи, про що йдеться. Ще син жалівся, що дітям важко знайти спільну мову з новенькою, бо вона говорить тільки російською. Дмитрик часто запитує: «Мамо, чому та дівчинка вчиться з нами, якщо її сім’я з якоїсь там республіки? Чому вона обзиває нас западенцями, каже, що наші тати винні в тому, що вони з Донецька переїхали на Волинь?». І я, чесно кажучи, не знаю, що йому відповісти.
Як на мене, дитина ні в чому не винна. Вона лише повторює те, що чує від рідних. Частина переселенців, які приїхали до нас, справді вважають, що під крилом Російської Федерації їм було би краще. Через це учасників АТО називають бойовиками, які буцімто позбавляють їх щасливого життя. Але чому ж тоді від війни вони утікають в Західну Україну, а не в Росію? Невже злякалися холодної Півночі, куди відправляють біженців зі Сходу? І чи можна пояснити ситуацію шестирічній дівчинці, якщо дорослі одурманені проросійською пропагандою?» - додає вона.
Знаєш, що мене найбільше вразило в Конотопі Сумської області, де охороняю кордон? Те, що нас називають бандерівцями, які їдять людей. Місцеві жителі приходять подивитися на українських військових, як на мавпочок в зоопарку. Вони цілком серйозно запитують: «Где здесь бандеровцы-людоеды?» - розповідає мій однокласник Сергій, який днями приїхав додому у відпустку. - Там людям узагалі до всього байдуже, крім своїх проблем. Ми їх захищаємо, а вони не розуміють від кого і навіщо.
Між іншим, жителі східних областей саме так про нас і думають, - каже вже моя мама, вислухавши розповідь однокласника. - Коли я за направленням працювала на Донеччині, не раз чула подібні запитання. Там люди були впевнені, що бандерівці навіть сплять із вилами.
- Так із того часу ж більше тридцяти років минуло! Невже в їхній свідомості нічого й не змінилося? Ми ж не одне десятиліття живемо в незалежній цивілізованій країні, - ніяк не можу повірити почутому.
…І тут недільний сюжет програми «ТСН. Тиждень», в якому 65-річний житель села Радовичі Турійського району на ім’я Василь накидається з вилами на журналістку телеканалу «1+1» Юлію Дячук. Йому, бачте, не сподобалося, що кореспонденти знімали, як він підпалив солому на полі.

В цей час було соромно за нас, волинян, адже вся країна побачила злющого «западенця з вилами». Так, наступного дня чоловікові вистачило розуму сказати слово «вибач». Але «вибачаю» з вуст журналістки прозвучало куди потужніше і чесніше. Хотілося самій голосно сказати: «Вибачте нас, Юліє Дячук». Бо із таких-от фактів складається негативне враження про західняків, а російська пропаганда ліпить із них образ фашистів і розриває Україну. А нам її треба вберегти не тільки завдяки зброї, а насамперед завдяки своїм добрим справам, нашому вихованню. Може, тоді шестирічна дівчинка не буде так впевнено заявляти: «А я - из ДНР» - резюмує автор.

Відео дивитись з 7:40