Повернення блудного, або нам не жити без політики


Cписок кандидатів по луцькому мажоритарному округу рясніє цікавими постатями. Однак чи не найбільшою несподіванкою для багатьох було побачити серед потенційних обранців прізвище одіозного Антона Кривицького – колишнього мера Луцька, який за три терміни своєї каденції відзначився найбільшою скандальністю. Здавалося б, ну чого тобі, дядьку, в солідних літах вже пертись в політику. Ба навіть Центрвиборчком не хотів його реєструвати. Справа в тім, що Антон Кривицький у заяві про самовисування забув вказати, що зобов’язується у разі обрання народним депутатом України припинити діяльність, яка відповідно до українського законодавства несумісна з мандатом.
Подейкують, що повернення Антона Кривицького у місцеву політику на нинішніх виборах до Верховної Ради є підготовкою до наступних виборів у місцеву раду. Тож цього разу свою передвиборчу кампанію колишній мер вирішив будувати на конкретних обіцянках для розвитку Луцька.
Зокрема, у своїй передвиборчій програмі він говорить, що на законодавчому рівні добиватиметься заборони розповсюдження алкогольних напоїв та тютюнопаління, а також гарантує, що забезпечить молодь першим робочим місцем, мовляв «як це було в моїй молодості».
А сам Антон Кривицький в молодості був ще той «комсомолець». Виховувався він радянською системою, тож з успіхом закінчив Вищу партійну школу при ЦК КПУ. У 17 років, потрапивши слюсарем на Луцький електроапаратний завод, поволі просувався по кар’єрній драбині, аж поки у 1984 року пропхався в органи місцевого самоврядування. Спочатку головою у Нововолинський міськвиконком, вже з 1987 по1991 рік – головою Луцького міськвиконкому. У вже з 1994 року він тричі обирався Луцьким міським головою, аж поки на його місце не прийшов Богдан Шиба. За час роботи на такій посаді він обзавівся хорошою підтримкою з боку тодішнього президента України Леоніда Кучми та Віктора Медведчука. Тож партійний квиток СДПУ (о) та зв’язки з такими відомим людьми гарантували керманичу хороший «дах». Саме тоді він і зрозумів, що настав час користуватися привілеями своєї посади.
Таким чином, Луцьк поринув в «еру дерибану», яку успішно провадив у місті сам Антон Кривицький. За час свого «царювання» градоначальник успішно приватизував ледь не все місто. Кривицький виявився з тих, хто не лише вміє пристосовуватись під існуючу систему, а й формувати свою. З його руки зійшли десятки схем приватизацій комунального майна та добра сотня об’єктів.
Здавалося б, після зміни влади він мав би отримати за усі свої діяння по заслугам, та його врятував той же Богдан Павлович Шиба, який у пік помаранчевої революції, 23 листопада 2004 року пов’язав Антону Кривицькому помаранчевий шалик як символ прихильності до нової влади.

У Луцьку це його врятувало від гніву народного, а от СДПУ (о) вигнало його з посади секретаря волинського обкому за недостойну поведінку.
Та на тому кар’єра Антона Кривицького не припинилась. Вже у 2006 році його поплічник та учень Володимир Бондар забрав екс-мера у стіни «білого дому» на посаду начальника головного управління містобудування, архітектури та житлово-комунального господарства Волинської облдержадміністрації. Це дало йому навіть дещо більші повноваження, завдяки яким він мав змогу дерибанити комунальне майно за старими ж схемами.


Кривицький – реформатор, або мерські ідеї
За роки «царювання» Антона Кривицького Луцьк дійсно «зажив». В місті почали активно провадити реформи житлово-комунального господарства, транспортної та соціальної сфери тощо. Однак за такою гарною ціллю, як покращити життя лучан, у Антона Кривицького були приховані свої меркантильні плани.
Хтось каже, ось Кривицький дбав про вулиці – проспект Волі взявся розширювати, дороги ремонтувати… Та насправді дорогу він відремонтував хіба що від свого дому на Теремно через Київський майдан до міської ради, аби лишень йому було добре їздити на роботу. В той самий час як інші райони міста потопали у вибоїнах – на це в міському бюджеті грошей не було. Свого часу Антон Федорович спробував будувати дороги в кредит, та, маючи інші борги – класти асфальт в позику йому ніхто не хотів. Аби розрахуватись з доброзичливими будівельниками, він взявся розпродувати комунальне майно… і подекуди за копійки. Разом з тим, пригадується історія з асфальтовкладальною машиною, яку Антон Кривицький розпорядився придбати за кругленьку суму з міського бюджету. Спецтехніку дійсно придбали, вона проклала одну дорогу, а потім за нею і слід простиг. Де нині працює асфальтовкладальна машина – не відомо, та навряд чи у міську казну повернула витрачені на неї кошти.
Також Антон Кривицький запроваджував місцевий акцизний збір на алкогольні напої. За його ідеєю це наповнило б місцевий бюджет і в певній мірі легалізувало спиртогорілчаний ринок, який здебільшого у 90-ті тримався на сурогаті. Однак у Києві вирішили, що це не в компетенції міської влади і відібрали у Луцької міськради такі повноваження. Тож така реформа Кривицького в результаті зазнала краху. Не врахував чиновник що зі столицею треба рахуватися.
Здебільшого Антон Кривицький був дуже слухняним… вислуховував людей, чіплявся за їхні ідеї і - видавав їх за свої. Таким чином він розпочав у Луцьку низку реформ і впроваджень, на яких багатьом вдалось добряче заробити. Та й сам Антон Кривицький не гребував комунальним майном, віддаючи об’єкт за об’єктом своїм донькам.
А фонтан на Театральному майдані… По сьогодні його в місті так і називають – «корито Кривицького». Замість обіцяного світломузичного фонтану люди роками мали в центрі міста безкоштовне сміттєзвалище. Тим часом за рахунок цієї ідеї Кривицькому вдалось списати майже мільйон гривень на проектну документацію, про яку згодом усі забули.

Таким фонтан пам'ятають до Кривицького

А в оце перетворився фонтан у центрі Луцька згодом

Варто пригадати один тільки міст через залізницю який вів внікуди і по-праву отримав назву - міст Кривицького.


Що ж до реформ комунальної сфери, то саме Кривицький впровадив систему централізованої плати за комунальні послуги. Таким чином, протягнувши цю ідею в міськраду, вже незабаром він запатентував на своє ім’я винахід єдиної комп’ютерної системи обліку обсягів наданих житлово-комунальних послуг і розрахунків за них.
Також при Антонові Кривицькому вдалося запровадити конкурси на пасажирські перевезення. На цьому багато хто зробив справжній бізнес, натомість владці отримували неабиякі «відкати» на погодження найбільш привабливих маршрутів окремим перевізникам.
Та найбільше Антон Кривицький користувався депутатами та самою міською радою тоді, коли справа доходила до земельних питань, що доцільніше було б назвати «земельним та комунальним дерибаном». З легкої руки тодішнього градоначальника було приватизовано десятки великих комунальних об’єктів та найбільш ласі шматки міської землі. Міська рада направо й наліво роздавала землю у комунальні підприємства. За часів Кривицького в Луцьку вибудувалась справжня схема легалізації самовільного будівництва. Справа в тім, що у 2002 році відповідно до змін у законодавстві ділянки під будівництво стали видавати за рішенням сесії. Тож якщо те чи інше питання не вдавалось просунути через голосування спритники пропускали їх через різні дозвільні процедури. В результаті той хто хотів розпочати будівництво і отримавши від міської ради відмову – приходив до мера, який без будь-яких дозволів давав добро на будівництво. В результаті споруду зводили і згодом приймали в експлуатацію під гаслом «ну не зносити готовий будинок» - і земля і саме будівництво справно відходило власнику на законних підставах, в обхід того ж таки закону. Подейкують, у мерії отримували за це непогані «відступні», натомість казна від цього не отримувала майже нічого. Тож за плечима Антона Кривицького й ця реформа – система легалізації незаконних будівництв.


Легально-нелегальні схеми, або чистий дерибан по-Кривицьки…

Маючи хорошу підтримку в Києві, Антон Кривицький не гребував розпоряджатись комунальним майном Луцька на власний розсуд. За стільки років свого «царювання» він продав десятки об’єктів соціальної та комунальної сфери. Здебільшого їх отримували впливові люди з бізнесу, прокурори та міліціянти.
За допомогою системи передачі в оренду а потім і надання права викупу – за копійки комунальне майно переходило у приватні руки. Лишень у 2006 році, розуміючи що наступні вибори в мери він може програти, Антон Кривицький продав аж 27 об’єктів на 3,2 мільйона гривень. Подейкують, що ціни були просто смішні, тоді як ціни на нерухомість почали зростати – об’єкти продавали по 150 доларів за квадратний метр.
З легкої руки Антона Кривицького були продані готель «Лучеськ», музична школа, низка гуртожитків підприємств що були передані в комунальну власність. Не гребував градоначальник і продажем історичних будівель, де жили і працювали видатні люди, такі як В’ячеслав Липинський (будинок на вулиці Богдана Хмельницького).
Здебільшого усі «деребани» комунального майна, які провадив Антон Кривицький відбувались за однією схемою: оформлялись розпорядження про передачу в оренду певного приміщення, потім - розпорядження про відчуження шляхом викупу орендонаймачем, який має першочергове право на приватизацію, і лише після цього, аби замести сліди, перепродаж третім особам. Антон Кривицький добре зрозумів, що якщо продати приміщення кілька разів, то й Феміда не зможе розібратись, таким чином кінці у воду а комунальне майно вже ставало не комунальним… Подейкують саме за такою схемою він продав кілька разів будинок на перехресті Словацького та Шевченка, який міська влада мала ремонтувати за свій кошт. В результаті зараз там красується новий офісно-розважальний центр, який понад десятиріччя ніхто не міг привести до ладу.
За такою ж схемою – оренди-продажу Луцьк втратив і доволі стратегічний у сфері ЖКГ об’єкт – котельню на Карбишева, 2. Тодішній мер Луцька Антон Кривицький віддав її у користування голопузій фірмі Олександра Кропиви, яка в результаті поставила лучан на коліна, а нову владу – запхала собі за пояс. Саме з легкої руки Антона Кривицького «Луцьктепло» втратило котельню, яка забезпечувала теплом майже половину Луцька.
Той же готель «Україна», який свого часу був візитівкою Луцька було продано фактично задарма всього лишень за 80 тисяч гривень… Тим паче продав Кривицький його своєму товаришу – Вячеславу Алфьорову. З ним по сьогодні у нього не лише дружні, а й бізнесові стосунки. Ба більше, саме пан Алфьоров фінансує нинішню перебвиборчу кампанію Антона Кривицького.

Загалом колишній мер постійно практикував продавати, або ж передавати в користування комунальне майно своїм бізнес-компаньйонам, або ж фірмам, у яких був серед засновників чи акціонерів. Нерідко будівлі передавались фірмам його доньок та інших родичів. Про це свідчить і те, що під час приватизації котельня на Карбишева пішла до Кропиви саме через фірму, засновником якої була його донька. Тож таким чином, через других осіб Антон Федорович фактично привласнював значну частину комунального майна передаючи його... у свої ж руки.
Окрім цього, не гребував Антон Кривицький жодним клаптиком вільної землі. Так йому навіть вдавалось продавати прибудинкові землі у великих дворах спальних районів. Так наприклад вже після того, як він покинув крісло мера виринув скандал навколо невідомого будівництва, що з’явилось на перехресті вулиць Кравчука та Воїнів Інтернеціоналістів. У результаті виявилось, що Антон Кривицький розпорядився свого часу віддати приватним забудовникам земельну ділянку, тож невдовзі під вікнами багатоквартирного будинку виріс будівельний паркан. Нині ж там красується нова житлово-офісна багатоповерхівка, натомість люди втратили ігровий майданчик та місце для стоянка автомобілів.

І це не єдиний випадок. Тож ніхто не гарантує, що свого часу Антон Кривицький не продав спритникам і ваш двір. Та про це здебільшого жильці дізнаються лише тоді, коли під їхніми вікнами з’являється високий паркан.
Та чи не найбільше луцька громада втратила, коли тодішній міський голова Антон Кривицький взявся розпродувати приміщення дитячих садочків. Вони у нього розлітались немов гарячі пиріжки на базарі, що є темою, для окремого розділу…

Будні Кривицького: Тобі садочок – мені садочок, тобі садочок – мені садочок...

На сьогодні влада Луцька неабияк працює над розширенням мережі дошкільних закладів Луцька, однак від того черги не зникли. Ба навіть побудували новий дитсадок і повідкривали десятки додаткових груп у діючих. Та певно в Луцьку не виникло такої проблеми з тисячними чергами в дитсадки, якби не політика Антона Кривицького, який взяв… та й розпродав свого часу ледь не п’яту частину усіх приміщень ДНЗ міста.
Цим він зайнявся одразу ж після того як потрапив у крісло мера. Зокрема у 1994 році він проводить рішення про передачу приміщення дошкільного закладу №1 на вулиці Крилова на баланс міськвідділу міліції. Його щоправда через аварійність знесли – натомість з’явився фешенебельний житловий об’єкт. Вже у 1997 році Антон Кривицький через виконком передає міліціянтам ще один дитсадок – на вулиці Ломоносова, де облаштували відомчі квартири для працівників МВС. Опісля також він передав силовикам ще один будинок на вулиці Винниченка, де до 1994 року був дитсадок. Наразі ж там діє філіал Київського Національного університету внутрішніх справ.


Та симпатією до міліціянтів Антон Кривицький не обмежувався. Зокрема у кінці 90-х він також передав 150 квадратних метрів площі дитсадка на вулиці Ківерцівській тодішньому прокурору міста Русланові Черноті. Разом з будівлею віддав у користування і землю ігрового майданчика, і згодом страж закону вибудував там цілий маєток. Тож переїхавши у власний будинок прокурор віддав житло у дитсадку… своїм родичам, які успішно приватизували приміщення. Щоправда, решту приміщення залишили Волинському обласному еколого-натуралістичному центру.


Окрім цього міська влада також втратила і дитячий садок №6 на вулиці Винниченка, 65. Зокрема, Антон Кривицький у 1997 році передав приміщення закладу державному комунальному підприємству «Луцькмістобуд», яке згодом і перепродало його бізнесменам.


У ті ж роки також зникає з мапи Луцька і дитячий садок на вулиці Гордіюк, 6. Саме тут по нині діє медичний коледж «Монада». Приміщення цього дитсадка нахабно продали львівським бізнесменам. Спочатку міська рада орендувала частину приміщення, та потім і зовсім віддала його. Загалом продаж цього соціального об’єкта, який здійснив Антон Кривицький, поповнив бюджет міста аж… на 281 тисячу гривень.


У ще меншу суму обійшлось Григорію Стеценку придбання приміщення колишнього дитсадка на вулиці Сагайдачного, де згодом відкрився біотехнічний інститут. Дитячий садок продали за 552 тисячі, вирахувавши з цієї суми 250 тисяч гривень, які потратив одіозний ректор Стеценко на реконструкцію та ремонт комунальних приміщень. Натомість сам Григорій Стеценко по нині дякує Антону Кривицькому, який дав старт медичній освіті в Луцьку, посприявши відкриттю біотехнічного інституту в тому приміщенні і забезпечив його процвітаючим бізнесом.


Схожа історія спіткала і дитячий садок на проспекті Волі, 4а. та цього разу нові –орендарі-власники прибрали до рук не саме приміщення, а підвал і територію ігрових майданчиків. Тож приміщення лишилось в комунальній власності, а землю приватизували спритні бізнесмени. Наразі там вже красується новий фешенебельний офісно-житловий будинок.
Така ж доля і з дитячим садком на проспекті Грушевського, 3. Наразі ж територію навколо закладу, де розташовувались ігрові майданчики, забудував відмий на Волині регіонал Олександр Башкаленко - у дворі колишнього дитсадка давно знаходяться дві сучасні багатоповерхівки.


Та не гребував Антон Кривицький роздавати приміщення дитячих садків і своїм близьким родичам. Так наприклад у приміщенні колишнього дитсадка на вулиці Караїмська, 3 вже років з десять діє приватний дитячий заклад, який належить доньці тодішнього мера – Тетяні Кривицькій. Саме вона є власницею фірми, що має право користування комунальними приміщеннями по вул. Кривий Вал,13 де також був дитячий садочок. Наразі ж тут діє Луцький міський дитячий центр раннього інтелектуально-естетичного розвитку «Світлинка».

Такий собі заклад для діток-мажорів, яких ще з золотих пелюшок привчають до розкоші. І увесь цей бізнес зосередився в руках однієї тендітної жіночки – доньки Антона Кривицького.
Не обділив Антон Кривицький і свою другу доньку Олену. Саме екс-градоначальник свого часу посприяв, аби вона отримала в оренду приміщення дитсадка на Львівській. Відремонтувавши приміщення, вона його викупила. Разом з тим, міська влада навіть простила Олені Антонівні борг у розмірі 50 тисяч гривень, які вона не заплатила за оренду того ж таки приміщення.
За такою ж схемою старшою донькою Кривицького Тетяною було приватизовано і приміщення Луцької дитячої музичної школи №1. Однак цього разу там було проведено ремонт вже за бюджетні кошти. Натомість уже за каденці Богдана Шиби пані Тетяна виставила місту рахунок на суму в понад мільйон гривень. Звісно міська рада не мала таких коштів, тому не змогла повернути собі назад приміщення музичної школи. Усе б так і було, якби у справу не втрутились ЗМІ та громада, яка заходилася активно відстоювати інтереси трудового колективу. Тільки так вдалося вгамувати апетити нових власників.


Також у приватні руки пішли ДНЗ№3 по вул. Ломоносова та №24, які колись діяли у районі Луцька, який місцеві називають «Красне». Антон Кривицький нахабно передав їх у приватну власність під житло. Фактично комунальну власність було протизаконно приватизовано. А новими власниками квартир стали працівники правоохоронних органів… ну дуже вже симпатизував Антон Кривицький міліціянтам і, можна припустити, не за дарма.
Як наслідок – добрий десяток дитячих садочків Луцька з легкої руки Антона Федоровича Кривицького були приватизовані. І вочевидь, тодішній кандидат не погано на тому нагрів руки.

Фініта ля комедія без тіні каяття

Про те, що у Антона Кривицького завжди були покровителі нагорі і прихильники у низах – не серкет. Ба більше – за часи свого царювання чи так званого «потрійного пришестя» він добряче пустив коріння у різні сфери господарювання міста та області. Вочевидь, непогані зв’язки у нього і в силових структурах, адже для багатьох по нині незрозуміло, як людина, яка відкрито ділила комунальне майно може з чистим сумлінням ходити по місту та ще й балотується до Верховної Ради. На це відповідно є одна фактична відповідь – ну як правоохоронні органи і та ж прокуратура може порушувати справи проти колишнього мера, якщо він свого часу забезпечив житлом значну частину силової верхівки. Якщо бути точнити то зміна влади, звісно, вплинула на політичну кар’єру Антона Кривицького, однак запроторити за грати його так ніхто і не зумів. А про людське око раз-по-раз у ЗМІ з’являється інформація, що прокуратура береться притягати до відповідальності Антона Кривицького, та на тому усе й закінчується – по справжньому його досі ніхто не притягнув до відповідальності. Адже якби він, маючи судимість, насмілився балотуватись до Верховної Ради.
Подейкують, що свого часу Антону Кривицькому допоміг не загриміти за грати Борис Клімчук, який через власні зв’язки домігся прикриття справи щодо обвинувачення колишнього луцького мера у «прихватизації» 100 тисяч бюджетних гривень. Власне, прокуратура закидала екс-меру Луцька проведення оборудки, внаслідок якої було привласнено кругленьку суму з обласного бюджету. Та й то, справа стосувалась діянь у 2008-2009 роках, коли Антон Кривицький очолював управління архітектури, містобудування та ЖКГ Волинської ОДА.


Тож до сьогодні усі схеми Антона Кривицького за часи його мерства благополучно канули у небуття, поросли мохом і затягнулись павутинням. Силові структури певно й не збираються притягати його до відповідальності, тим паче що скоро й строки минуть. Тож за давністю Антону Кривицькому швидше за все не доведеться відповідати за скоєне. Тим часом, маючи такий «послужний список» і таку славу, він осмілився балотуватись до Верховної Ради, аби там, на найвищому рівні впроваджувати свої дрібні «приХватизаторські» схеми як закони.


І саме тут треба спитати лучан: «А чи треба нам кандидат, який свого часу роздерибанив пів-міста, який свого часу розпродав стільки дитячих садочків і розтринькав стільки комунальної власності?»