Чи хотіли б ви мати власний невеликий бізнес, скажімо, у Польщі, діти Ваші щоб навчалися у Швейцарії, а самі Ви, мов у Бога за пазухою, сиділи б собі у м’якому шкіряному кріслі та час від часу пописували в соцмережах різні думки, які осявають Вашу світлу голову? 

Приміром, на загал публікувати свої роздуми про нелегке - війну і мир, життя-виживання в забутій Богом країні, про хитрих державотворців, про несправедливість політиків, яким немає ніякого діла до стражденного обдуреного і обкраденого народу. А ще можна при кожній зручній нагоді виставляти на загальний огляд власні фото патріота. Наприклад у брилі й вишиванці, чи на фоні численної кількості люду, що зібрався на патріотичний фестиваль. І все це разом дозволяє і самому почуватися неабияким патріотом, який так щиро та невтомно турбується про долю свого народу і вболіває за українців, як за себе.

Описане вище – не утопія

Саме так можна жити. Схожі елементи - складові інтернет-сторінки у соцмережі Фейсбук раніше добре відомого на Волині трохи бізнесмена і трохи політика Олександра Ананійовича Кропиви. Ще 5 років тому він був власником єдиної у Луцьку приватної котельні за адресою Карбишева, 2.

Хоч у віртуальній анкеті вказане місце проживання – Луцьк, втім, у Луцьку чоловіка вже кілька років не видно і не чути. Ось кілька фото сімейства Кропив, розміщених у соцмережах.

Тут родина на імпортному морському курорті...

Тут – засніжені альпійські схили...

Ось сімейне святкування в тій же Швейцарії...

Як Ви вже зрозуміли, сам Олександр Ананійович іноді пописує в Фейсбук. В інтернеті пан Кропива палко та щиро вболіває за нашу Україну та її народ, переказує історію, вірить добрим політикам, викриває підтупних. Себе подає, як вільного українця, а ще на загал гордиться красунею-дружиною та вже дорослими, доволі самостійними, добре влаштованими доньками.

Якщо у тому ж Фейсбуці відшукати сторінку дружини нашого палкого патріота стає зрозуміло, що й не зовсім вона українська, та зразкова й показова сім’я. В анкеті профілю пані Кропиви чомусь вказано, що живе вона не біля свого чоловіка в Луцьку, а у столиці Польщі – Варшаві. Там і має власну справу, якою займається скоріш для власного задоволення, а не для сімейного гаманця.

Донечки подружжя Олександра та Наталії Кропив, як видно з їхніх стрінок, стали ще більшими європейками, аніж їхні батьки. Старша спадкоємиця, Анна, здобула вищу освіту у Швецарії. Як написано у профілі, там вона і знайшла свою долю, тож нині проживає у столиці країни засніжених альпійських вершин - Женеві.

Біля мами у Варшаві живе та навчається молодша доця Ольга.

Вочевидь, не кожен звичайний українець може дозволити собі так палко вболівати за батьківщину та власний народ, перед тим завбачливо прилаштувавши усю свою сім’ю в Європі. А що? Для декого світ не такий уже й великий. Аби були гроші.

Тож Олександр Кропива і про рідних подбав, і за країну тепер неабияк вболіває – на всю-всю свою широку душу. І тут можна припустити, що таку змогу йому дало його попереднє масштабне господарювання на Волині і за межами нашої області. Для тих, хто вже призабув, бізнесмена не раз звинувачували у незаконному привласненні та масштабних розтратах підприємств-промислових велетнів колишньої УРСР.

Усі ці справи, здавалося б, вже стали історією. Однак, як виявилося, посіяні Кропивою кілька років тому оборудки саме зараз вилазять на поверхню. І, схоже на те, що у політичній і економічній кризі, про які так захоплено пише Олександр Ананійович в особистих пабліках, Україна не дораховується ще десятків, а то і сотень державних мільйонів від підприємств-банкрутів, до яких він же і був причетний.

Утім, схоже, це не вельми бентежить ні державотворців, ні, тим паче, завбачливого та розторопного ділка Олександра Кропиву. 

Бізнесування на теплі, або невидимі активи

Саме так, скрізь, куди тільки не докладав рук цей бізнесмен, мільйони державних пропадали не гірше, ніж у вправного фокусника. Описана нижче оборудка - лише одна з ряду подібних. У ній, як і в більшості, не змогли довести ніякого шахрайства. 

Отож, повернімося в 2004 рік. Лучани пригадують, як міська рада надала дозвіл ДКП «Луцьктепло» вступити у склад ТзОВ «Луцьктеплоенерго», зробивши внесок у статутний фонд товариства у вигляді найбільшої в місті котельні за адресою вул. Карбишева, 2.  Згідно даних Єдиного реєстру юросіб та фізичних осіб-підприємців, вклад комунального підприємства на той час оцінили у 6 973 200.00 гривень. Внесок приватного товариства склав 10 949 000.00 гривень, які ніби то мали рахуватися, як інвестиційна складова у цьому бізнесі. Тобто, ціла котельня. яка й була часткою «Луцьктепла», потягла на менше як на 39% від загальних активів, а решту майна, яке ніби забезпечили приватні компаньйони, так ніхто з лучан і не бачив. Зареєстрована фірма за тією ж адресою, що й котельня, якою вона опікувалася. 

Управляти товариством вповноважили Олександра Ананійовича Кропиву.

Завдяки такому керівництву третина населення Луцька кілька років поспіль опинялася у заручниках теплових баталій між керівниками обласного центру та комерсантами - господарями котельні. Впродовж 2007-2011 років у двох спальних мікрорайонах, які опалювала ця котельня, тепло й гарячу воду постійно то від’єднували, то вмикали. Усе відбувалося під гучні скандали роздутих амбіцій обох сторін і взаємних звинувачень у ЗМІ. Опоненти не могли досягти компромісу у питанні хто кому винен і коли заплатять борги. Лічба яких велася на мільйони. За цей час «Луцьктеплоенерго» встигло змінити назву. Тепер воно стало відоме як «Східноєвропейська теплоелектрогенеруюча компанія».

Між тим в історії діяльності фірми-банкрута є кілька нез’ясованих моментів, на які варто було б звернути увагу.

Наприкінці 2011 року, маючи у власності найбільшу котельню міста, ТзОВ «Східноєвропейська теплоелектрогенеруюча компанія» була одним з двох теплопостачальників у місті, а єдиним покупцем теплової енергії в цієї структури було комунальне підприємство «Луцьктепло», яке уже продавало теплі градуси лучананам.

Маючи 64-мільонну заборгованість перед ДК «Газ України», компанія ризикувала втратити ліміти на газ, а відтак зимове опалення для третини міста опинилося під загрозою. У той самий час ТзОВ «Східноєвропейській ТКЕ» 30 мільйонів не заплатило ДКП «Луцьктепло». Принаймні, про це били на сполох керівники «Луцьктепла» та міська влада. Тож з ініціативи комунального підприємства було підписано тристоронню угоду між ДК «Газ України», ДКП «Луцьктепло» та «Східноєвропейською теплоелектрогенеруючою компанією», згідно якої «Луцьктепло» перебирає на себе 30-мільйонний борг, який винне комерційній фірмі і саме віддає його ДК «Газ України». Разом з тим перший заступник ДКП «Луцьктепло» Дмитро Дубняк декларував наміри комунального підприємства взяти в оренду котельню на Карбишева, 2 та самим бути виробниками і постачальниками усієї теплоенергій в місті.

Буквально через місяць після проголошення цих намірів з боку міської та обласної влади той же Дубняк оголошує про кардинальний хід з боку Олександра Кропиви. Керівник «Східноєропейської теплоелектрогенеруючої компанії» продав котельню іншій комерційній фірмі, яка не мала боргів ні перед ким. Згідно поданої у ЗМІ інформації, «Луцьктепло» взяло котельню в оренду вже в нового власника за ціною 278 тисяч гривень, зарплатня та купівля газу теж лягла на комунальну ТЕК.

Вартість котельні не розголошувалася, проте навряд чи виручка від неї пішла на погашення боргів державному газопостачальнику. Окрім того, існували колосальні борги і перед іншими компаніями, співвласником яких був сам Олександр Кропива і кілька його компаньйонів.

Отож, зі зміною міського голови в 2011 році котельню продали іншій комерційній фірмі, комунальне підприємство уже не має жодного відношення до своєї колишньої власності. Про «Східноєвропейську теплоелектрогенеруючу компанію» на кілька років усі забулися. 

Комерсант-ілюзіоніст, або як за Кропивою золоті верби ростуть

А уже 5 травня 2015 року постановою Господарського суду Волинської області  ТзОВ «Східноєвропейська теплоелектрогенеруюча компанія» визнано банкрутом. Саме ця компанія свого часу опікувалася скандальновідомою приватною котельнею за адресою вулиця Карбишева, 2.

Справу про банкрутсво компанії порушили за заявою ДК «Газ України», виставивши безспірні судові вимоги в розмірі 35 751 668 гривень, сума, яка накопичилась впродовж попереднього періоду.

Боржник намагався оскаржити частину заявленого боргу – 9 мільйонів основної заборгованості та 1,5 мільйона штрафних та фінансових санкцій згідно договору на постачання природного газу від 2009 року, як списаний згідно відповідного законодавства та постанови Кабміну. Втім, позивач у суді довів, що саме за це паливо «Східноєвропейська теплоелектрогенеруюча компанія» розрахувалася, а тому йдеться про інші борги.

Загалом, як з’ясувалося, «Східноєвропейська теплоелектрогенеруюча компанія» боргує ДК «Газ України» більше 70-ти мільйонів гривень - 7 308 грн. - вимоги першої черги; 62 610 816 грн. 91 коп. коп. - вимоги четвертої черги; 2 091 557 грн. 56 коп. - вимоги шостої черги, усе це було внесено до матеріалів справи .А вже у ході розгляду справи у фірми-банкрута з’являються й інші кредитори, які висувають свої вимоги до боржника. Найбільші з них пов’язані з тими самими власниками – Олександром Кропивою та рештою співзасновників боржника. Навіть і зареєстровані там же, де й котельня. Це спільне українсько-таджицьке підприємство «Українська бавовняна компанія» з вимогою на суму 11 018 000 гривень, ПрАТ «Волинський шовковий комбінат який виставляє 73 222 127 гривень.

Саме ці компанії разом з ДК «Газ України» і увійшли до комітету кредиторів фірми-банкрута.

Згідно актів інвентаризації товарно-матеріальних цінностей, розрахунків з покупцями, іншими дебіторами та інших активів виявилося, що ні автомобілів, ні іншої техніки, ні земельних ділянок за нею не зареєстровано.

Як розповів в коментарі нашому виданню ліквідатор товариства Валерій Григор’єв, товариство-банкрут не має ані грошей, ані ніякого майна, за нею лише числиться кредиторска та дебіторська заборгованість. А боргів назбиралося ну дуже багато. За життя простій людині стільки заробити не під силу.

Зокрема, звідкись узялося майже 74 мільйони боргу у «Волинського шовкового комбінату». У матеріалах судової справи йдеться про те, що саме на таку суму товариству було продано векселів. І тепер у банкрута вимагають розрахунку. 

Емітентом векселів була компанія «Імпульсріалестейт», засновником та директором якої згідно даних ЄДР підприємств свого часу був Васяк Ігор Іванович, він же і співзасновник компанії «Луцьктеплоенерго» (згодом перейменованої у ТзОВ «Східноєвропейська теплоелектрогенеруюча компанія»).

Аналогічна картина і з спільним українсько-таджицьким підприємством «Українська бавовняна компанія». Це товариство продало боржнику векселів на 11 мільйонів.

Отож, саме ці компанії є  кредиторами, тобто головними претендентами на майно банкрута, які й поділять залишок того, що ще можуть нашкребти на компанії, яка колись обігрівала третину міста Луцьк. Ну, зважаючи на те, що в компанії активів немає, і ДК «Газ України» не поверне свої 71 мільйон, які на час позики конвертувалися у майже мільйон доларів.

За скільки було продано котельню, чому попередні господарі не розрахувалися цими грошима з ДК «Газ України» та чи отримало свою частку від продажу ДКП «Луцьктепло», ми намагалися з'ясувати і в керівника ТзОВ «Східноєвропейська теплоелектрогенеруюча компнія» Олександра Кропиви і у тогочасного першого заступника «Луцьктепла» Дмитра Дубняка, який і курував на комунальному підприємстві господарські питання. 

Втім, Дубняк, який з того часу вже встиг поміняти кілька теплих посад, послався на давнину тих справ і переконував, що нічого не пам'ятає, що можна було б розповісти журналістам. 

«Я вже не пам'ятаю, 11-й рік... Стільки років, я не пам'ятаю. як було. В нас були якісь стосунки перед тою котельнею, але я вже не пам'ятаю. З приводу продажу, я не можу сказати що там було. Тим більше яке я мав відношення... Якщо там комусь хтось перепродував, в мене такої інформації немає...»

Хоч і не з першого разу, але нам вдалося зв'язатися і з Олександром Кропивою. Коли ми додзвонилися Олександру Ананійовичу з проханням про зустріч чи телефонний коментар стосовно того, що трапилося з підприємством, він запевнив, що дасть відповіді на усі наші питання, але пізніше.

Зателефонувавши ще через кілька днів, ми почули, що пан Кропива дуже заклопотаний, а вже потім зв'язатися з ним нашим журналістам не вдалося.

Тож ми таки будемр ще чекати від нього коментарів з приводу, зокрема, таких тем:

- звідки утворилися такі борги перед ДК «Газ України»;

- де поділося майно «Східноєвропейської теплоелектрогенеруючої компанії»;

- скільки грошей виручили з продажу котельні;

- чи пішли ці кошти на виплату боргів перед ДК «Газ України»;

- що це за векселі, чим зумовлені вексельні операції між ТКЕ та компаніями з часткою Олександра Кропиви;

- чи пан Кропива зараз перебуває в Україні, чим він займається.

До слова, таких різноманітних фірм, які свого часу наплодили бізнесмени з компанії Кропиви стільки, що й порахувати усі годі... По ланцюжках на ці товариства виводили гроші, майно, в  результаті величезні підприємства з мільйонними боргами банкрутилися, зате активи осідали на нових фірмах, створених заповзятливими ділками з команди Олександра Ананійовича. І повернути їх назад у державу було вже дуже важко.

Зовсім нещодавно депутати Луцькради намагалися знову підняти питання законності відчуження котельні, яка складає третину енергетичної мережі міста. Обранцям пояснили, що всі можливі суди уже програно. Тож міська рада збирається звертатися до правоохоронців з вимогою з'ясувати, чи не пахне криміналом уся ця масштабна оборудка. Чи гідно спрацюють міліція і прокуратура, стане зрозуміло згодом.  

Між тим банкрутство одного з головних джерел прибутку Олександра Кропиви навряд чи призвело до його особистого зубожіння. Можна припустити, що якраз таки і навпаки. Та й, напевно, не один він такий спритник в Україні, який не заплатив мільйонів тій же таки ДК «Газ України».  Це все, навіть з лишком, компенсують прості українці з власних кишень, багатьом з яких через величезні тарифи на блакитне паливо доведеться важче виживати, аніж будь-коли раніше.

Мабуть, і цього екс-тепловика не обійшла інформація, що через хитре і безглузде управління керівників нашого міста черговий опалювальний сезон цієї зими в Луцьку під загрозою зриву. Причина – мільйнні борги ДКП «Луцьктепло». Тепер він про це може написати у своєму Фейсбуці, для годиться пустити сльозу, вказати на винних у колишній і нинішній владі, вимкнути комп’ютер і піти собі далі насолоджуватися плодами свого повсюдно збиткового бізнесу.