Судовий розгляд у справі двох посадовців Луцького прикордонного загону, яким інкримінують хабарництво, ніяк не можуть завершити. Крапку ставити не поспішає Генеральна прокуратура України. Нагадаємо, в Луцькому міськрайонному суді вже рік судять колишнього начальника Олександра Білюка та начальника відділу кадрів загону Сергія Муратова. За час судового провадження Генеральна прокуратура України вже встигла змінити трьох представників. З огляду на це, підсудні та їх адвокати переконані, що розгляд затягують навмисне, бо не мають аргументів, які б підтвердили їхню вину.

Як повідомлялося, Олександра Білюка та Сергія Муратова звинувачують у вимаганні та отриманні неправомірної вигоди від прапорщика Олександра Бабанця за переведення його по службі.

Так, ГПУ намагається довести, що у серпні 2014 року посадовці Луцького прикордонного загону взяли в Олександра Бабанця 3 500 доларів за його переведення в інший відділ прикордонної служби. Раніше чоловік служив на ВПС «Доманово», що межує з Білоруссю, але дуже хотів перевестися на ВПС «Рівне», що біля кордону України та Республіки Польща. Своє бажання Олександр Бабанець пояснив тим, що на початку 2014 року в нього закінчується контракт, а після цього буде невідомо, чи залишиться він працювати взагалі і в якому відділі прикордонної служби. Тому чоловік взявся вирішувати це питання заздалегідь.

Тож прапорщик Бабанець кілька разів телефонував до начальника загону Олександра Білюка і просив про зустріч за межами службового об'єкту. Натомість, коли зрозумів, що керівник не хоче йти на контакт, записався до нього на особистий прийом.

Згідно процедури військовослужбовець спочатку повинен підготувати рапорт, в якому зобов'язаний вказати причину, через яку він хоче потрапити на особистий прийом до начальника.

Саме так і вчинив прапорщик Бабанець, однак зазначив, що темою особистої зустрічі з начальником загону повинно стати питання його хворої дружини, яку потрібно везти на лікування за кордон. Відтак, він нібито клопотатиметься про рапорт з дозволом виїзду за кордон. Однак уже при зустрічі Олександр Бабанець знову почав розмову про переведення його на роботу в інший відділ прикордонної служби.

Зрозумівши, що начальник загону ніяк не реагує на таку заяву і навіть більше — вважає, що це питання не на часі, чоловік подався вирішувати це питання до начальника відділу кадрів загону Сергія Муратова.

Згідно матеріалів судового провадження, прапорщик цікавився у кадровика, як можна залагодити це питання. Він навіть натякнув, що готовий заплатити за його позитивне вирішення. Сергій Муратов саме в той час переживав скрутне становище, позаяк повинен був заплатити за навчання своє та доньки. Тому гроші зайвими не були, якраз перед тим він під розписку позичив 3 000 доларів у начальника загону Олександра Білюка.

Але коли прийшов час повертати борг, то необхідної суми коштів у Муратова не було. Отож прапорщик Бабанець саме вчасно нагодився зі своєю пропозицією.

«Потерпілий Бабанець мені дзвонив неодноразово і сам ніби наштовхував на думку, що за це можна отримати гроші. «Я знаю, що просто так нічого не робиться» неодноразово казав мені Бабанець. Мабуть тому я і спокусився взяти гроші від прапорщика Бабанця, аби тим самим повернути борг Олександру Білюку».

Саме гроші прапорщика Бабанця, на які спокусився Муратов, поклали початок обвинуваченню обох посадовців. Передачу коштів фільмували працівники Волинського Управління СБУ спільно зі столичними слідчими. Далі були обшуки, протоколи, затримання Білюка та Муратова, тримання їх під вартою та відкриття кримінального провадження.

Генпрокуратура переконана, що Білюк та Муратов працювали спільно, обоє знали про гроші, які Бабанець готовий заплатити за своє переведення, а тому їх обох звинуватили в отриманні неправомірної вигоди.

Однак, якою б простою не виглядала версія обвинувачення, з перебігом судового провадження та з’ясуванням більшої кількості подробиць, вона все дужче скидається на похапцем сфабриковану історію, яка на очах змінюється та суперечить сама собі.

Начальника прикордонного загону Олександра Білюка судять одразу за двома статтями. Окрім основного звинувачення в отриманні неправомірної вигоди завдяки службовому становищу – в ГПУ йому інкримінують ще й вимагання коштів зі своїх підлеглих, які нібито він правив на розбудову кімнати для приїжджих.

Мовляв, кілька керівників відділів прикордонної служби перераховували свої премії на картку водія начальника прикордонного загону, та ще й мало не одразу після отримання зарплат. Тому Генпрокуратура України зробила висновок, що преміювання військовослужбовців відбулося лише з метою отримання коштів Білюком. Хоч усі, хто перераховував кошти, в суді свідчили про те, що гроші на ремонт гостьової кімнати вони перераховували добровільно, прокуратура продовжує доводити, що Білюк примусово збирав кошти з військовослужбовців.

Судові слухання по цій справі тривають уже майже рік, втім, за цей період прокуратура так і не змогла надати усіх необхідних документів для доведення вини підозрюваних.

Як ми писали вище, за час розгляду провадження у суді вже змінилось три прокурори. Спочатку справу вів Олександр Добрянський, який був присутнім під час обшуку робочого кабінету Білюка. Саме цей прокурор почав вибудовувати лінію обвинувачення, наполегливо викликав та допитував свідків і надавав документи, аби їх приєднати до матеріалів справи. Невдовзі Добрянського мобілізували в АТО, і замість нього до Луцька на судові слухання відкомандирували його молодшого тезку Олександра Климовича.

Цей прокурор також викликав свідків, надавав численні рапорти, протоколи, та витяги. Кожного судового засідання Олександр Климович подавав по кілька документів і щораз просив відкласти слухання, позаяк він ще нібито готує низку матеріалів, без яких, на його думку, розгляд кримінального провадження буде неповним та необ'єктивним. Так, щоразу слухання відкладалося, а об'єм судової справи тільки збільшувався.

Однак і цей прокурор не довів усе до логічного завершення — пішов на лікарняний і до Луцька більше не повернувся. Замість нього до обласного центру Волині скерували вже третього прокурора Олександра Амеліна.

Цей державний обвинувач, як і всі його попередники, спочатку просив надати йому час для ознайомлення із матеріалами справи, а для цього, відповідно, знову відкладались слухання. Також він клопотав про перегляд оперативних відеозаписів, і чомусь навіть тих, які не мають жодної доказової бази.

Пізніше прокурор просив викликати до суду свідка, якого свого часу хотіли допитати захисники, однак зняли клопотання через його неявку і вирішили обмежитися письмовим протоколом його допиту ще в період досудового розслідування. Заповзятий прокурор Олександр Амелін взявся переконувати суд, що він будь-що, але таки допитає невловимого свідка і зробить так, що він приїде до суду.

Разом з тим страж правового нагляду уже за традицією, яку започаткували його попередники, додав низку документів, які на його думку мають велике значення для розгляду справи. Зрештою, суд був змушений відкладати розгляд справи більше 10 разів.

Сторона захисту обвинувачених мало не кожного судового засідання змушена була просити суддю вплинути на представників Генпрокуратури та змусити їх подати усі матеріали справи одразу, а не по кілька документів. Втім, обвинувачення править своєї і ніби навмисно не поспішає переходити до судових дебатів.

Уже в липні сторони вперше заговорили про завершення судового слідства. Однак обвинувачених допитати не встигли і по сьогодні. Бо, згідно встановленого суддею Андрієм Сівчуком порядку, їх повинні заслухати останніми після допиту всіх свідків, дослідження всіх матеріалів, у тому числі й відео- та аудіозаписів. Однак суд так і не може допитати підсудних, через таку, доволі цікаву позицію прокуратури.

Зокрема, третій прокурор Олександр Амелін просив суд надати дозвіл для проведення технічної почеркознавчої експертизи на предмет давності, за допомогою якої хотів з’ясувати, чи розписка про позику грошей, написана Білюком та Муратовим, відповідає дійсності.

Прокурор засумнівався, що головний кадровик дійсно позичав гроші у Білюка перед тим, як погодився на пропозицію посприяти в працевлаштуванні прапорщика Бабанця. Прокурори певні, що розписка була написана набагато пізніше і для того, аби слідство ввести в оману.

«Я наполягаю на тому, що призначення цих двох експертиз є необхідним для з'ясування істини у цьому провадженні, оскільки цією розпискою сторона захисту намагається створити ілюзію або імітацію боргових зобов'язань між обвинуваченими, якого насправді, як ми вважаємо, не було», - переконаний прокурор Олександр Амелін.

І з цією метою він просить суд призначити відповідну експертизу для встановлення авторів цього документа та періоду його створення.

Втім, як обвинувачені, так і їхні захисники цілком заперечували проти призначення експертизи. Зокрема, адвокат Сергія Муратова, Артур Мартіросян, вказав на те, що відповідні клопотання слід подавати лише у письмовому вигляді з врахуванням усіх питань, які необхідно поставити експерту, та визначенням яка саме установа повинна проводити дослідження, а також відібрати в обвинувачених вільні зразки почерку.

Захисник Білюка Олег Антонюк вказав на те, що така експертиза триватиме не один рік, і при цьому оригінал документа взагалі знищується. Крім того, адвокат переконував, що експертиза зможе визначити лише приблизну дату написання документу, а саме - в цьому році його написали чи років так зо п'ять тому.

Відтак, зважаючи на таку реакцію сторони захисту, прокурор Олександр Амелін заявив ще одне клопотання - про виклик в судове засідання експерта-психолога, який би зміг оцінити чи правдивими є покази обвинувачених. Крім того, прокурор Олександр Амелін просив застосувати до обвинувачених детектор брехні. Це викликало у присутніх в залі не лише подив і відвертий сміх, а й обурення. Дивно, але навіть у складніших справах оцінку показів обвинувачених завжди дає суд і навіть без поліграфа.

Так, спочатку головуючий по справі взявся з'ясовувати чи знає прокурор, в яких випадках суди застосовують поліграф. Прокурор Амелін відповів, що знає, хоча й не зміг назвати подібних випадків, передбачених законом.

Обвинувачені згідні пройти тест на детекторі, проте з умовою, що його застосують і до слідчого, і до оперуповноваженого СБУ, який нібито викрив факти хабарництва і до потерпілого прапорщика Бабанця. Зрештою суддя відхилив і це клопотання.

Попри це, прокурор вирішив не відступати і попросив, запросити хоча б психолога, уже без поліграфа, однак побачив таку ж реакцію обвинувачених та відмову судді. Своє клопотання про призначення технічно-почеркознавчої експертизи прокурор подавав кілька засідань поспіль – то в усному, то в письмовому вигляді. Однак щоразу там виявляли неточності.

- Куди направляти ухвалу, вкажіть адресу хоча б, - зауважив на чергове клопотання прокурора суддя Андрій Сівчук.
- Адреса, значить, ну... є поширена в інтернеті...
- В нас немає інтернету.
- Адреса...так... буде з'ясована.
- Коли?
- Якщо питання в адресі, то можна...
- Якщо ви кажете Київський інститут судових експертиз, то треба вказати адресу
- Ну... це відома установа
- Відома кому?
- Ну... тоді дайте п'ять хвилин, я з'ясую.

Зрештою, суд таки відмовив у клопотанні прокурора, натомість постановив викликати до суду експерта-почеркознавця, аби той зміг пояснити чи можливо провести таке дослідження і встановити дату створення рукописного документа, чи можна це зробити в Україні і як довго це триватиме.

Аби чітко визначитися, з якого відомства збираються викликати експерта, головуючий спитав думки сторін. Відтак, прокурор Олександр Амелін запропонував Київський науково-дослідний інститут судових експертиз. В той же час сторона захисту запропонувала почеркознавців з Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз, або з науково-дослідного експертно-криміналістичного центру при Управлінні МВС у Волинській області. Однак державний обвинувач і тут висловив свій протест.

«Я заперечую проти виклику експертів з Волинської філії Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз, адже обвинувачені Білюк та Муратов є посадовими особами Луцького прикордонного загону, дія яких поширюється на всю область. Вони можуть легко вплинути на результати експертизи, а тому я наполягаю на виклику експерта з Київського інституту судових експертиз», - наголошував прокурор.

Обвинувачений Білюк заперечує таку впливовість зі свого боку, позаяк, стверджує, ще з серпня 2014 року його звільнено із займаної посади начальника Луцького прикордонного загону і він аж ніяк не може вплинути на експерта. А тому, певен, сторона обвинувачення знову банально затягує розгляд провадження.

«Прокурор вказує на те, що я є посадовою особою і можу впливати на НДЕКЦ, на УМВС на Львівський центр. Прокурор, напевно, забув, що мене зняли з посади 11 серпня 2014 року. Він знову, як завжди, не дочитує документи. Це одна єдина мета прокурора — затягнути справу, виконати вказівку свого керівництва, яке до цієї справи не менш причетне, як деякі посадові особи СБУ. Я не бачу необхідності проводити експертизу, хоча б через те, що ні я, ні Муратов не заперечуємо, що ми писали цю розписку. Тим більше в матеріалах справи є розмова моя з Муратовим за 2 серпня 2014 року (дата підписання розписки Білюком), коли прослуховували наші з Муратовим телефони. Ми про це не знали, але у роздруківці наших розмов дуже чітко видно, що ми домовлялися зустрітися з Муратовим біля другого КПП, тому що він поспішав здавати екзамени, а я в цей час йшов на роботу. І він мене чекав, щоб віддати борг. Я якраз повинен був перевести 20 000 доларів в Ізраїль, і я йому казав: «Друже, гляди гроші, бо мені треба. Хоч я тобі їх давав на довший період». Прокурор знову не дочитав матеріали справи, які підтверджують нашу зустріч 2 числа. Прокурор подає тільки те, що він хоче. В цьому всьому я бачу тільки одне — забезпечення вказівки керівництва Генеральної прокуратури і затягування часу. Для чого — я не розумію, але вони тягнуть, тягнуть і тягнуть», - заявив Білюк.

Таку ж позицію висловив і захисник Олександр Білюка адвокат Олег Антонюк.

«Вчора прокурор почув всі відповіді на його клопотання… Яка необхідність сьогодні це все знову повторювати? Жоден експерт не дасть заключення чи було написано 7 липня чи 11 вересня. Може стояти питання в роках — 2005 році чи 2010. Прокурор не готовий до судового засідання — вчора з бухти-барахти це клопотання було заявлене, не порадившись з експертами, не поцікавившись. Сьогодні молодець, спромігся подати клопотання на аркуші паперу, але це ж суті не змінює», - оголосив свою позицію адвокат Олег Антонюк.

Разом з тим юрист висловив припущення, що саме прокурор матиме вплив на проведення експертизи.

«Оця наполегливість на призначення експертизи саме в Київському інституті судових експертиз, який находиться під чітким впливом Генпрокуратури, свідчить лише про те, що прокурор вкрай зацікавлений в тому, щоб ця експертиза була. Очевидно вже існує якась домовленість між прокурором і експертом, який зможе спотворити висновок по цій справі. Є Львівський інститут судових експертиз. Чому ви не звертаєтесь туди, саме у місто Львів, а не Волинську його філію? Чому лише в Київ? У вас є якісь домовленості, пане прокурор? Це свідчить лише про упередженість сторони обвинувачення».

Зрештою, суддя постановив викликати одразу двох спеціалістів — з Львівського та столичного науково-дослідних інститутів судових експертиз.

Тож наразі судова епопея триває і, вочевидь, це ще не кінець…