Експерт з питань соціальної політики Інституту суспільно-економічних досліджень, менеджер групи Маріанна Онуфрик розповіла, як в Україні питання освіти відійшли на другий план - зазначає ТСН.

«Ми мусимо одночасно наздоганяти розвинуті країни і думати, як за 15-20 років зможе реалізувати себе сьогоднішній першокласник. Питання освіти сьогодні незаслужено відійшло на другий план через бюджетно-податкові пристрасті.

По-перше, це логічно, бо реформа системи освіти, як і кожна реформа, потребує багато ресурсів, а тому нібито очевидно, що спочатку ці гроші треба заробити. Автори урядового законопроекту «Про освіту» ось підрахували, що реалізація норм проекту потребуватиме додаткового бюджетного фінансування у розмірі 300 млн. грн.

По-друге – і бюджет на 2016 рік, і податкова реформа є питаннями вже сьогоднішнього дня, які можна відчути і осягнути у недалекій перспективі. Між тим як реформа освіти є стратегічним питанням, тож результати ми зможемо адекватно оцінити лише за кілька десятків років, а тому відкладання її з року в рік нам чомусь не видається катастрофічним.

По-третє, у міжнародних рейтингах Україна за показниками якості освіти (приміром, ми маємо 83 місце у світі у рейтингу Human development index у частині освіти) поки що не сусідить з країнами із найнижчим рівнем людського потенціалу, тому складається враження, що в освіті у нас все прекрасно. Ну, якщо і не прекрасно, то не так катастрофічно, як з бюджетом і податками.

Однак недооцінка значення освіти у розвитку держави може не лише мати дуже сумні наслідки для нашої державності в майбутньому (можна безкінечно цитувати і наших, і зарубіжних діячів та мислителів, які вже казали про це), але й вже зараз нівелювати результати усіх інших реформ і трансформацій. Зокрема, у частині наповнення бюджету чи зростанні рівня добробуту і держави в цілому, і кожного громадянина окремо.

Особливо шокуючим і таким, що віддаляє Україну від цивілізованого світу, є дискримінаційні норми щодо інклюзивної освіти. Урядовим законопроектом «Про освіту» пропонується запровадження 12-річної програми для здобуття повної загальної середньої освіти. Ця новація, яку насправді намагаються запровадити не вперше, несправедливо викликає багато критики – мовляв, закінчувати школу будуть уже далеко не діти (з усіма випливаючими з того наслідками). Але такий страх є безпідставним, бо що ж, у такому випадку, ми будемо робити з професійною і вищою освітою?

Крім того, це практика усіх розвинутих країн світу, яка є важливим фактором досягнення економічного зростання: в Організації економічного співробітництва і розвитку підрахували ще більше десятка років тому, що підвищення середнього рівня освіченості на один рік навчання сприяє збільшенню валового внутрішнього продукту (ВВП) на душу населення на 3-6 % на рік. І це лише конкретні економічні наслідки належної уваги збоку держави до освіти, а про нематеріальний ефект від того, що людина має змогу свідомо обрати професію всього життя – знову ж таки, можна говорити годинами.

Проте незважаючи на велику кількість позитивних аспектів рамкового законопроекту «Про освіту», він містить багато недоліків і суперечностей, про що вже сказали і в Головному науково-експертному управління Верховної Ради, і в профільному Комітеті з питань науки і освіти. Особливо шокуючим і таким, що віддаляє Україну від цивілізованого світу, є дискримінаційні норми щодо інклюзивної освіти – включення дітей з особливими освітніми потребами у загальноосвітній процес: «Зарахування осіб з особливими освітніми потребами до структурного підрозділу, групи та класу з інклюзивною формою навчання не може порушувати права інших осіб на ефективне навчання та засвоєння освітньої програми» (п. 4 статті 18 законопроекту). Насправді це означає, що 60 тисяч українських дітей з інвалідністю і надалі залишатимуться поза освітою. Так, питання реформи освіти складне. Ми мусимо одночасно наздоганяти розвинуті країни, які запровадили інклюзію ще десятки років тому, і водночас вже знати, яким чином за 15-20 років зможе реалізувати себе у житті сьогоднішній першокласник – хоч пересічний, хоч і з обмеженими можливостями. Однак розрив у 50 років ми зможемо здолати лише тоді, коли правильно розставимо пріоритети» - зазначила у своємо блозі експерт.