«Я – солдат, недоношенный ребенок войны, Я – солдат, мама залечи мои раны. Я – солдат, солдат забытой богом страны, Я – герой, скажите мне, какого романа» (гурт 5’nizza – ред.,), – лунає в моїй слухавці, коли я набираю номер Олега. На перше в своєму житті інтерв’ю він приходить як на свято – в напрасованих брюках і смарагдовому светрі.

Я замовляю собі каву, він – фруктовий чай. Олег не кавоман і до будь-яких стимулюючих засобів ставиться скептично. Поки несуть наші напої, хлопець помітно хвилюється і потирає охайну чорну борідку. В червні він повернувся з АТО, з вересня служить у «Варті порядку». Йому – 24, з вікна кафе ми бачимо його рідну школу №26.

– Олеже, в тебе ефектна борода, але вона додає тобі віку. Не думаєш поголитися?

– Я дав собі слово, що не зголю її, поки в Україні не закінчиться війна. Якось вона врятувала життя мені й моїм хлопцям. Одного разу, в день мого дембеля, моя розвідгрупа натрапила на засідку ворога. Знаєте, на фронті зв’язку між підрозділами нема. Ми були у їхніх одностроях і без розпізнавальних знаків, про всяк випадок. Ті теж їх не мали. Ми подумали, що то наші, й вони подумали, що ми їхні. Вже коли підійшли ближче, помітили в одного з них прапорець Новоросії. Вони ж побачили мене бородатого й, певно, прийняли за чеченця. Та коли наш командир попросив їхнього опустити зброю, той не послухав, почалася перестрілка, поранили трьох наших хлопців, та з їхнього боку втрати були значно більші. Злагоджено спрацювала наша група. Нас добре тренували досвідчені бійці, готували до справжніх боїв. Відтоді я дуже ціную професіоналізм і злагодженість дій команди.

– Коли тебе призвали і де саме в зоні АТО ти побував?

– Призвати мене не встигли, я сам пішов. Хоча вдома думають, що отримав повістку. Це була перша хвиля мобілізації, в травні 2014-го. Потрапив у батальйон «Волинь», потім його приєднали до 1-го Окремого мотопіхотного батальйону 14-ї бригади. Був у Дебальцеве, Малоорлівка, Новоорлівка, біля шахти «Єнакіївська», біля Горлівки в селищі Новогородське.

– Чим ти займаєшся, окрім служби у «Варті порядку»?

– Ще після строкової служби та тимчасової роботи в охоронній фірмі я влаштувався на виробництво в «ModernExpo», куди й повернувся після АТО. Між тим підпрацьовую таксистом. Щоправда, зараз машина в ремонті, а на «модерні» дали законну оплачувану державою відпустку. Тому в мене маленькі канікули. А взагалі, мені подобається бути постійно в русі. Хоч і складно буває поєднувати стільки занять, але це потрібно, щоб усілякі дурниці не лізли в голову.

– Маєш якесь хобі?

– Так, люблю стрибати з парашутом. Звісно, це заняття для людей із достатком, але раз-двічі на рік можу собі це дозволити, тим більше, учасникам бойових дій роблять знижки. Вже здійснив 8 стрибків – 4 на службі, 4 вдома. Хоч і страшно кожного разу, але лише до того моменту, поки розкриється парашут. Потім – кайф. Це моє!

– Що будеш робити, якщо знову покличуть воювати?

– Як покличуть, то піду, але воювати в Збройних силах більше не хочу. Там безлад, особливо в плані вживання спиртного, а на це закривають очі. Я за рік на фронті не пив узагалі, хоча нагоди були. Щоправда, закурив. Але не пив. А тих, хто не знав міри, там б’ють і навіть закривають у клітки. Та більшості не доходить. І вирішити це можна, на мою думку, лише жорстким відбором.

– А що думаєш про дисципліну у «Варті порядку»?

– Про «Варту порядку» я знаю давно. А тепер і особисто переконався, що організація серйозна, добре тренують, групи працюють злагоджено. Мені подобається. Хлопці адекватні, ні в кого не спостерігав проблем з алкоголем. За такі порушення дисципліни в нас виганяють. У «Варті порядку» багато моїх товаришів, з якими ми разом воювали. В таких умовах, у такій команді я можу використовувати набутий воєнний досвід на благо свого міста.

Спілкувалася Варвара Зазнобіна