Олег Твердохліб, позивний «Сармат». Носив із собою підкову сарматської доби, яку знайшов у «воронці», куди двічі втрапив снаряд. Вважав її талісманом і продавати не збирається. Втім, Сарматом він був не завжди – більше звик до позивного «Старшина». Півтора року чоловік добровольцем боровся за українську землю, сьогодні – бореться за спокій міста у «Варті порядку», а також – за власне життя після п’яти тяжких поранень. На жаль Олег не зміг побороти важку хворобу і у День Воскресіння Господнього відійшов у засвіти.

....Олег народився у Грузії, де познайомилися його батьки – молоді спеціалісти, яких направили туди після інституту з України на металургійний завод. Чоловік прожив у Грузії до 18-ти років, потім – строкова служба. До 1991-го року служив у ГДР, потім повернувся в Україну. Нині військовий пенсіонер. Загалом прослужив 25 років.

Служив у МНС. Під час Євро майдану забезпечував спокій у місті в складі «Самооборони», з якою співпрацює й досі, так само, як і з «Вартою порядку». Вважає, що і в «Самооборони», і у «Варти порядку» – одне завдання, яке кожне з формувань виконує по-своєму, але на благо міста і лучан.

«От росіяни ділять українців на укропів (від Донецька до Києва) та злих бандерівців (на захід від Києва). А я кажу, що нас не можна ділити жодним чином. Хлопці всі достойні, але треба триматися разом, тоді ми всіх переможемо», – переконаний Олег Твердохліб.

Коли почалася війна в Україні, Олег з іншими хлопцями з Волині вирішив іти воювати (не  тільки ж молодим боронити Україну!).

«Тоді ще призовний вік не підняли – брали до 45 років, тому в ЗСУ нас не взяли, мовляв, застарі. Й ми пішли добровольцями в новосформований батальйон «Айдар», у другу роту «Захід», кістяк якої становили волиняни. Наша рота одразу отримала назву «Динозаври» через вікові показники. Був серед нас художник, який намалював зображення скелета голови динозавра, яке ми чіпляли на прапор «Айдара». Сепаратисти потім нас впізнавали і навіть побоювалися».

Олег був старшиною батальйону, виконував обов’язки зама по тилу. При бойових виїздах був командиром взводу, а при захопленні п’яти населених пунктів – командиром роти. Хоча так і лишився у званні старшого прапорщика. «Чотири зірки мені – багато» (сміється – ред.)

«Наш підрозділ брав участь у визволенні 15 населених пунктів на території Луганської області. Ми успішно співпрацювали з 80-ю бригадою, допомагали їм звільняти Луганський аеропорт. Їхній командир навіть переконував наш взвод приєднатися до них у якості розвідників. Ми не могли й не хотіли підводити свою роту, але у лютому 2015-го наказом начальника генштабу мій взвод забрали у 81-шу десантно-штурмову бригаду. Там на базі нашого взводу було сформовано роту «полосатиків» – десантури тобто» (сміється – ред.).

Під час оточення Луганська підрозділом Олега Твердохліба, біля села Металіст, загинув перший волинянин – Рустам Хамраєв, прийнявши вогонь на себе під час обстрілу з крупнокаліберного кулемета. Свого побратима-героя Олег згадує з тремтінням в голосі. На очах Олега трагічно, героїчно гинули й інші його побратими.

«А от між «нами» і «ними» є суттєва відмінність. Наші ставили вогонь у чистому полі, а вони використовували дитячі садочки та майданчики, шкільні подвір’я в самому Луганську, бо знали, що за цими координатами ми стріляти не будемо. Після бою ми своїх убитих розвозили по моргах, їхніх – закопували, ставили таблички з іменами за наявності в них документів. Вони ж до наших убитих ставилися інакше – не хотіли нам віддавати навіть трупи, які пролежали на спеці тиждень. Та й своїх поранених залишали на полі бою, добивали, бо це зайві клопоти», –  ділиться Олег.

Так, на фронті, минуло півтора року. Олег повернувся в Луцьк у жовтні 2015-го року за станом здоров’я – мав 5 тяжких й 2 легких поранення. Якби не пошкодження фізичного тіла, лишався би воювати, бо там, каже, – усе справжнє, там проявляється істинна суть людини, тихі хлопці стають героями, надто самовпевнені – дезертирами.

«Хлопці, які пройшли ту війну, змінюються назавжди, в них більше нема байдужості в повсякденному житті, натомість з’являється загострене почуття справедливості». Тому, каже Олег, багато хлопців після АТО йдуть у «Варту порядку» – аби бути серед своїх та охороняти спокій рідного міста.

Олег Твердохліб погодився на це інтерв’ю попри те, що лікарі суворо заборонили його розмовляти після кількох операцій. Чоловік продовжував мужньо боротися вже за власне життя, однак хвороба виявилася сильнішою. Ця людина – лицар, яким навіть після смерті пишається «Варта порядку».