Сім “зрад”, які гальмували розвиток української економіки за роки Незалежності. Про це йдеться на сайті Еспресо

Перед днем Незалежності, як і перед днем народження, країна підводить підсумки досягнутого. Завжди хочеться згадувати позитив в першу чергу. Але є рішення, неприйняття яких 26 років “гальмувало” розвиток нашої держави, та ті, яких краще було не приймати взагалі. Ми зібрали 7 таких "зрад", щоб не повторювати подібних помилок в майбутньому.

1. Приватизація. В Україні це слово стало ледь не синонімом “зради”. В її необхідності переконують міжнародні радники, українські політики з року в рік не припиняють декларувати обіцянку продати держпідприємства в своїх програмах.

Однак спроби приватизувати державні компанії часто супроводжує величезна кількість скандалів, як це було з продажем “Криворіжсталі, Одеського припортового заводу.

Приватизаційні процеси у свідомості українців досі оцінюються як антисуспільне, антиукраїнське і злочинне явище, яке характеризується великою несправедливістю, непрозорістю, корумпованістю, спрямованістю виключно на інтереси кримінально-кланових структур та окремих осіб, наближених до влади.

У 1992 році частка державної власності становила 92% за вартістю основних фондів та понад 70% за кількістю підприємств. Зараз в державній власності залишається близько 4 тис. підприємств. Вартість активів топ-100 державних компаній складає 1,4 трлн грн.

За оцінками Міністерства економічного розвитку України реальний прибуток минулого року принесли лише 5 зі ста топових держпідприємств - це додаткові 26 млрд грн.

Реальний збиток 90 держкомпаній в 2016-му склав 11.4 млрд грн.

Виглядає, що заробили більше, аніж втратили. Однак система могла б приносити значно більше та працювати ефективніше в разі переходу в приватні руки. Адже державні компанії фінансуються за рахунок податків громадян.

null

2. Податкові ігрища та офшори.  Регулювати податки завжди було невдячною справою. Ще з 90-х років були спроби спростити українську податкову систему. Але податковий кодекс 2010 року вже пропонував запровадити в Україні аж 135 платежів (податків, зборів та інших обов'язкових платежів). Не дивно, що тоді виник "податковий майдан".

Згодом (в 2016 році) в Україні вдалося запустити податкову реформу, яка зменшила ставку єдиного соціального внеску, підвищила вартість алкоголю та цигарок та ввела нові правила для аграріїв й загалом звела кількість податкових платежів до 4 основних груп.

Постійні податкові зміни призвели до того, що українці не хочуть “засвічувати” власні гроші. Громадяни віддають перевагу працювати в “тіні”. За словами міністра соцполітики Андрія Реви зараз так робитькожен 4-ий українець.

Підрахунки Міністерства економічного розвитку за перше півріччя 2016 року засвідчують, що в тіні перебувало 35% українського ВВП.

Ще однією проблемою, яку створили постійні податкові ігрища, є офшоризація. Цей шлях частіше вибирають компанії, які прагнуть скоротити податкове навантаження та уникнути ризиків. За підрахунками економіста Інни Шовкун (провідний науковий співробітник ДУ "Інститут економіки та прогнозування НАН України") з 1991 року з України в офшори вивели капіталу на суму $ 148 млрд.

3. Зволікання з пенсійною реформою. Коли Україна стала незалежною, з часів СРСР вирішили залишити солідарну систему пенсійного забезпечення, коли покоління працівників годує покоління пенсіонерів. Однак часи змінювалися, молодь з країни виїжджала, а кількість пенсіонерів зростала.

В результаті в 2016 році в Пенсійному фонді утворився дефіцит в 141 млрд грн (11% ВВП), а забезпечувати виплатами 12 пенсіонерів в нашій країні змушені 10 працівників.

Тому змінювати систему пенсійного забезпечення ми змушені зараз - 13 липня Верховна Рада України підтримала в першому читанні урядовий проект закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» (№6614). Перші нововведення можуть запрацювати вже з 1 жовтня.

4. Продовження дії мораторію на продаж земліКоли в 90-ті власниками української землі стало 7 млн українців, були побоювання, що це спровокує необдуманий продаж національного надбання. 

Щоб не допустити цього, урядовці в 2001 році захистили український чорнозем мораторієм. Документ передбачав заборону продажу української землі та носив тимчасовий характер, поки держава не затвердить механізм продажу землі та не наведе лад з кадастром.

Однак минуло вже 16 років, а мораторій досі діє. Україна залишається однією з 6 країн світу, де досі закритий ринок землі. Частина землевласників за цей час вже встигли померти, так і не скориставшись своїм законним правом власності на землю.

Читайте також: Чи можна продавати українську землю. Все найважливіше про реформу

За розрахунками народного депутата Олексія Мушака, внаслідок дії мораторію, українська економіка втратила понад $ 8 млрд. А українці - власники ділянок - заробляють лише по $4 з гектару або ж продають землю на “чорному” ринку за мізер. 

Зараз в ВРУ зареєстровано два законопроекти, які повинні змінити ринок землі - урядовий та від народних депутатів. Проте на ймовірні зміни можна розраховувати лише восени.

5. Газова епопея. В 90-ті ударними темпами відбувалася газифікація населення, особливо в сільській місцевості.

Якщо у 1980-ті роки природним газом користувалося 159 тис. українських господарств, то вже через 10 років цифра зросла до 559 тис. Здавалося, що газ буде дешевим завжди, тож населення навіть не збиралося розглядати альтернативи. А дарма.

Згодом почалися газові проблеми. Маючи в своєму розпорядженні треті за обсягом запаси природного газу в Європі, Україна імпортувала 80% газу з Росії. До того ж, за завищеною ціною, якщо порівнювати з вартістю російського палива для інших країн.

Десятки скандалів та газових угод, нічні переговори, вмовляння, “новорічна газова війна”, обхідні схеми - чого тільки не пережила Україна, поки сиділа на газовій голці Кремля.

Зараз українці вже 635 днів обходяться без російського газу. Та така газова незалежність стала необхідністю після анексії Росією українських територій.

null

6. Комунальний шок. Низькі комунальні тарифи залишалися святая-святих для задобрення електорату цілим поколінням політиків. Та всьому настає кінець, Україні уникнути ринкових правил на комунальному поприщі теж не вдалося.

Занижена вартість комунальних платежів призводила до того, що грошей на модернізацію комунальної інфраструктури не вистачало. Українці не платили високу вартість за комунальні послуги, однак вони платили податки. З цих податків держава “затикала” комунальні дірки, роздавали гроші на субсидії, дотації та інші не надто чіткі витрати.

А якщо їх не вистачало, країна позичала гроші ззовні. Тобто, з кожним роком такого тарифного “раювання” наша країна біднішала.

Покінчити з цією залежністю обіцяв чи не кожен уряд, однак піти проти виборців довелося лише два роки тому. Та за стільки років ігнорування ринку, справжні комунальні тарифи стали для українців шоком, а для політиків новим полем здобування політичних балів.

null

7. Вугільна діра. Досвід Маргарет Тетчер, яка через великі видатки в 1986 році скоротила кількість державних шахт з 174 до 50 в Британії, мало чого навчив українців. В 2015 році британці закрили  останню шахту. В цьому ж році наша країна змушена була думати, що робити з власними копальнями.

Спроби реструтуризувати галузь робилися й раніше - з 1996 по 2000 рік в Україні закрили  83 з 200 вугільних копалень. Та робилося це абияк, про звільнених шахтарів ніхто не дбав, тож їм вигідно було перейти працювати на приватні шахти, які тоді саме почали розвиватися.

Шахти, які залишилися в державній власності, потребували постійних дотацій. Попри міф, що “Данбас всєх корміт”, Україна щороку відправляла в регіон величезні суми, наприклад в 2013 році на дотації шахт пішло аж 13,3 млрд грн.

Це при тому, що роком пізніше - в 2014, згідно зі звітом Міненерговугілля, середня собівартість видобутку однієї тонни вугілля на державних шахтах склала близько 1650 грн. А середня ціна реалізації цієї ж тонни - 660 грн. Тобто, кожна здобута тонна вугілля приносила державі тисячу гривень збитку.

В 2014 році на підтримку шахт з держбюджету вже пішло 12 млрд грн та ще мільярд на підтримку шахтарів. Тобто, кроки вперед проглядалися, але вони були нерішучими. Кардинально змінити ситуацію Україна змушена була з початком воєнних дій на сході. Вихід із ситуації - заохочувати шахтарів змінювати діяльність, розвивати альтернативні види енергії та імпортувати вугілля, доки це потрібно.

Україна часто ставала заручницею політичних обіцянок, та до реальних економічних зрушень довелося дійти аж на 24 році незалежності. Зараз країна прийняла чимало "болючих" рішень, які все ж повинні вивести нас вперед. Та частину з них можна було запровадити значно раніше, тим самим уникнувши чималих втрат.