Не потрібно бути дипломованим економістом чи банківським працівником, аби розуміти, що поняття «взяти кредит» дорівнює — «взяти на себе зобов’язання».  Тим паче, що колектори зазвичай не жартують із тими, хто не виконує даних по погашенню позики зобов’язань.

 

Втім, у цьому випадку, вочевидь, якусь жартівливу гру затіяв доволі відомий луцький банкір, який нині обіймає посаду  директора центрального відділення ПАТ «Креді Агріколь Банк», Андрій Марчук .

 

Крутячись уже близько десяти років у банківській сфері й обіймаючи при цьому переважно керівні посади, він перетворив у «добру звичку» позичання круглих сум у різних банках. Здавалось би, що це його  приватна справа, яка не має підстав для розголошення. Тим паче, що чоловік отримує доволі пристойну зарплатню (приблизно 8 тисяч гривень), має заставне майно і відповідальність перед кредиторами, зрештою, лежить на ньому.  Втім, тут варто уточнити, що за даними «Інформаційного центру» Міністерства юстиції України розмір позичених Андрієм Марчуком у різних банках коштів уже перевищив 2 мільйони гривень. При цьому позичальник не виконує жодних своїх зобов’язань перед кредиторами — не повертає боргів і не сплачує відсотків!  У результаті чи не на все його рухоме і нерухоме заставне майно накладено арешти. У переліку — автомобілі, земельні ділянки, будинок… Тут варто ще й зазначити, що оцінки цього майна виглядають неабияк завищеними. А два автомобілі, інформацією, що поки не має документального підтвердження, уже продані. Якщо це справді так, то залишиться лише поспівчувати новим власникам. Розжитися на арештоване майно, погодьтеся, не найпривабливіша із перспектив. Найцікавіше ж те, що боржник чомусь не надто переймається своїм становищем. Виходячи з цього є усі підстави припустити, що оскільки стягнення боргу через виставлення на аукціон заставного майна можливе лише через суд, то горе-банкір, вочевидь, упевнений, що, скажімо, «Креді Агріколь Банк», центральне відділення якого у Луцьку він же і очолює, до суду справу таки не доведе.  Не менші сподівання боржник, напевно, покладає і на «БМ Банк», теперішній директор якого недавно був його заступником. Чим заслуговуватиме Андрій Марчук лояльність інших банків, яким теж винен кругленькі суми, невідомо. Втім, якимось секретом впливу на людей Андрій Андрійович таки володіє напевно. Маючи такі масштабні як для фізичної особи фінансові зобов’язання, свою жагу до розкішного життя за рахунок кредитів банкір надалі вирішив задовольняти наступним чином. Домовлявся із довірливими знайомими, аби брали для нього кредити, оформляючи їх на себе, а він же  заради взаємної гарантії офіційно виступав у ролі поручителя. Оскільки саме поручитель є другою відповідальною особою і саме він мусить виплачувати позику, якщо цього не робить позичальник, то така «допомога» видавалася людям цілком безпечною.

 

Однак, як з’ясувалося пізніше, Андрій Марчук лише на перший погляд видається  людиною слова. Поклавши гроші до кишені, він дуже швидко забуває про те, що їх потрібно віддавати. А тим часом над довірливими людьми, які погодилися йому допомогти, нависає загроза відчуження заставленого ними майна.

 

У цій ще не завершеній авантюрній історії усе ж проситься запитання: невже керівництво центральних органів «Креді Агріколь Банку» влаштовує те, що головне крісло їхнього відділення у Луцьку замість людини з бездоганної ділової репутацією займає спритний ділок? Хоча, можливо, вони все ж таки про бурхливу «фінансову діяльність» луцького банкіра нічого і не знають.

 

Питання ж про  те чи не соромно директору банку  вимагати від громадян повернення кредитів, самому будучи при цьому злісним боржником, певно, таки недоречне. Загальновідомо, що совісність і аферизм – речі несумісні.

 

 

Ігор Правдолюб