Проблему надвірних споруд, які роками стояли біля ветхих будинків, чотири роки тому начебто вирішили постановою Кабміну України. Звеліли владці таким документом знести дерев’яні туалети, а взамін нічого там не облаштували. Хоча у старих  помешканнях  донині мешкають чималі українські родини. Живуть у таких будівлях люди  і чекають на ману небесну – отримання квартир взамін за знесені старі, які їм, як сподіваються, має врешті-решт надати місцева влада.

Остання, звісно, з цим не поспішає. Наприклад, у Луцькій міській раді навряд чи нині знайдуть кошти на будівництво хоча б одного багатоквартирного дому. Натомість, якщо і продадуть (чи  то пак віддадуть, - авт.) міські земельні ділянки під забудову приватним будівельним фірмам, то зберуть з них певні суми. Однак витратять ці гроші аж ніяк не на нові житлові площі для сімей, проживаючих у ветхих будівлях.

Лучанка Наталія Петренко мешкає в одноповерхівці, розташованій у районі Старого міста усе своє життя. Це житло отримав як тимчасове у радянські часи її батько, котрий служив у правоохоронній системі. Правда тимчасовий прихисток виявився постійним, оскільки чоловік так і не дочекався покращення умов проживання. Не чекає на таке диво і його донька Наталія, котра змушена жити в умовах його постійного погіршення.

Донедавна поблизу дому, де мешкає жінка, стояв дерев’яний туалет. Згодом його знесли, оскільки ту територію, де він розташовувався, віддали в оренду  «Східноєвропейському університету харчових технологій».  Віддали, вочевидь, без особливого спротиву, позаяк зять очільника вузу займав посаду заступника прокурора області

Скористалися тим, що межі між прибудинковою територією Наталчиного дому та земельною ділянкою, де стоять приміщення навчального закладу, ніхто і ніколи не встановлював. Певне,  тому представники міської влади не вважали за необхідне погоджувати знесення дерев’яного туалету.

Хоча й надвірну споруду могли прибрати з подвір’я, виконуючи згадану постанову Кабміну. Виходить, що владці мали законні підстави її демонтувати, однак залишати людей без елементарних зручностей, певне, ні.

«Тривалий час я щодня ходила у міську раду, але безрезультатно. Лишень днями до мене зайшов молодий чоловік, який зробив заміри у коридорчику моєї оселі і сказав, що вбиральню розташують саме там», - розповідає Наталія.

До речі у комісію міської ради, яка покликана вирішувати такі питання входить Богдан Шиба, за часів правління якого благословлялося знесення надвірних туалетів.

Нині у користуванні Наталії та її доньки дві невеличкі кімнатки та кухонька. Остання, до речі, навіть без вікна.

А у малесенькому коридорі, де збираються встановити санвузол і до якого навіть прокладуть каналізацію, ніде й голці впасти. Місця там вкрай мало, але і на будь-яку прибудову у людей просто немає грошей.

«Ми із сусідами самотужки перекрили будинок, поставили пластикові вікна», - продовжує жінка.

За її словами, про встановлення у квартирах вбиралень змушені звернутися до міської влади, яка, до речі, є власником цієї будівлі і справляє щомісячну платню за утримання її в порядку.

Для прикладу, у сусідній квартирі, де раніше мешкала одинока пенсіонерка сталася пожежа. З тих пір сплинуло п’ять років, а міська влада навіть не цікавиться тим, що відбувається з її власністю. Спершу казали, що не цікавляться, бо те житло є приватним. Але мешканці сусідніх  квартир  довели, що закинуте помешкання вже пройшло розприватизацію.

«Там раніше жила одинока пенсіонерка, яка отримала іншу квартиру. Напередодні свого новосілля, вона раптом вклала шлюб із удвічі молодшим квартирантом, котрий і приватизував це помешкання», - згадує Наталія.

Насправді ж чоловік давно мешкає у новій благоустроєній квартирі, а у тій, що ледве не згоріла залишається тільки зареєстрованим. Чекає, певне, бідолага, коли розвалиться ця хатинка і він зможе отримати нове житло або чималу компенсацію. Тому йому, звісно, байдуже, що насправді помешкання, що лишається пусткою, постійно розрушується. Хоча й за станом свого майна, переданого у тимчасове користування, має слідкувати власник, тобто міська влада.

Наразі ж, складається враження, що керівництву луцького муніципалітету до такого байдуже. Головне вмонтувати туалети у тісні коридорчики ветхої будівлі, яка від такого догляду може завалитися ще швидше.

Олена МОРОЗ