28 травня 2013 року Луцьким міськрайонним судом було закрито кримінальне провадження відносно директора спиртогорілчаного комбінату Ростислава Іванова. У суді Іванова звинувачували у незаконному переоформленні на фізичних осіб 9-ти товарних знаків вартістю приблизно по 160 тисяч гривень кожен.

Посадовець у 2007 році відчужував зразки промислової і інтелектуальної власності на унікальні рецептури виготовлення алкогольних виробів, торгові знаки і етикетки підприємства. Таким чином роялті від кожної пляшки ще донедавна поширених серед споживачів горілчаних напоїв під торговими марками «Віват Африка», «Віват Австралія», «Віват Азія», «Віват Європа», «Віват Антарктида», «Віват Америка», «Віче», «Волинська», «Віват Волинь» йшли не на розвиток заводу, який виготовляв продукт, а в кишеню кількох спритних ділків. Які собі вигадали, що вони мають право на державне майно, і отримували мільйони.

Як Івахів і Ко° осушили баки Луцького спиртогорілчаного комбінату

Кримінальне провадження відносно директора Луцького спиртогорілчаного комбінату міськрайонний суд під головуванням Алли Борнос закрив на підставі того, що правопорушення кваліфікували, як злочин середньої тяжкості. Сумніватися у професіоналізмі цієї судді важко, а тому справу вирішили бігом. Іванов запевнив суд, що усі вкрадені зразки повернув законному власнику - підприємству, а тому обвинуваченого звільнили від кримінальної відповідальності через закінчення терміну давності.

Що було за кілька років перед тим…

Іще у 2007 році керівництво керівництво Волині мало неабияку нагоду по-праву похизуватися продукцією Луцького спиртогорілчаного комбінату і перед найвищою державною владою, і перед закордонними делегаціями, і, тим паче, перед візитерами з решти областей України. І не лише в розумінні традиційної української гостинності та щедрого чаркування, а самим лише брендом з усіма відзнаками і заслугами.

Чи не найстаріше підприємство галузі, Луцький спиртогорілчаний комбінат був одним з основних бюджетонаповнюючих підприємств Волинської області. Завод володів унікальними рецептурами виготовлення горілчаних виробів та настоянок бездоганної якості, які завоювали не лише Україну, а і пострадянський простір.

У 2007-му в асортименті продукції нараховувалося 32 види горілчаних виробів. Продукція торгових марок «Поліська» та «Віват» в багатому асортименті завоювала прихильність дегустаторів і одразу стала як візитівкою Волині, так і народним брендом на кшталт кримських вин чи столичного шампанського.

Трохи згодом із магазинних полиць ця продукція раптово зникла. Звиклі покупці спершу не розуміли куди подівся величезний асортимент горілок місцевого спиртзаводу, яких перед тим нею можна було хоч «залитися» у кожній крамниці і в будь-якому генделику, а потім поволі стали призвичаюватися до іншого товару.

Наприкінці 2011 року підприємство запрацювало

Втім, це відбулося не зовсім так, як того чекали місцеві споживачі. «Сюрприз під новорічну ялинку», як презентував для волинян відновлення роботи спиртзаводу голова Волинської ОДА Борис Клімчук, виявився не зовсім таким, як розповідав губернатор. Горілка із логотипами «Золота нива» і «Віва нова» не прийшлася до смаку місцевим прихильникам якісного алкоголю.

За споживача переродженого спиртзаводу Борис Клімчук воював мов за свого. На всі боки вихваляв продукцію, себе і Президента. Ревно відслідковував присутність продуту на полицях луцьких супермаркетів, «роздавав на горіхи» підлеглим чиновникам у районах, які не надто нав’язували товар в місцевих крамницях.

У цей же час з’ясувати які процеси відбуваються на донині успішному заводі намагаються і місцеві депутати. Наприкінці 2011 року член ВО «Свобода» з Луцькради Сергій Сівак звертався до влади, правоохоронців та керівництва самого СГК. Зокрема, обранцеві луцької громади вдалося з’ясувати, що ДП Луцький спиртогорілчаний комбінат уже рік не є самостійною юридичною особою, натомість підприємство позиціонує себе як Луцьке місце провадження діяльності ДП «Укрспирт». Безрезультативною залишилась ініціатива Сівака провести зустріч луцьких депутатів з адміністрацією спиртогорілчаного комбінату.

Одночасно розслідування організувала і ініціативна група з Волиньради. Однак Анатолій Вітів, який на той час був ще депутатом обласної ради, з подивом зрозумів, що його з усіх сил намагаються не допустити до інформації про стан справ на підприємстві, а на повторні запити відповідають вельми неохоче. З чергової спроби депутату таки вдалося витребувати хоч якісь пояснення від заступника голови ОДА Віталія Карпюка. Чиновник запевнив обранця, що обладнання, яке демонтували з підприємства, застаріле, а тому його демонтаж і вивезення із спиртзаводу - цілком виправдані речі.

А між тим у державі відбулося наступне

Постановою Кабінету міністрів України від 28 липня 2010 року державні підприємства і об’єднання приєднали до Державного підприємства «Укрспирт». У ході реорганізації Луцький спиртзавод зупинявся ніби то лише на період організаційно-юридичних перетворень.

Луцьке МПП ДП «Укрспирт»

А потім він із самостійної юридичної особи став Луцьким місцем провадження діяльності поруч з іншими профільними підприємствами, яких в Україні налічилось 45. І якщо до того часу акцизні збори залишалися в області, то з моменту реорганізації ці гроші стали надходити за місцем реєстрації ДП «Укрспирт». А зареєстроване воно, як з’ясував Анатолій Вітів, у занедбаному приміщенні по-сусідству з супермаркетом, фітнес центром та орендованими офісами у м. Бровари Київської області.

Нинішній офіс ДП «Укрспирт»

Проте, як виявилося, держава втрутилася вчасно. Одночасно з опилюдненням  нового статусу Луцького спиртзаводу на поверхню стали випливати й факти масштабних махінацій, що незадовго перед тим відбувалися на заводі.

І приклалися до цього ніхто інший, як підконтрольні нинішньому депутату і фінансово-промисловій групі «Континіум» та Степану Івахіву структури. Втім, той, хто хоч трохи знайомий з методами ведення бізнесу ділків з цієї компанії, навряд чи здивувався черговій схемі, де нинішні нардепи від Волині, які на всі боки виспівують про те як вони дбають про Волинь і волинян, без жодних застережень і докорів сумління повиводили мільйонні активи, і, не виключено, намагалися прибрати до рук і сам комбінат.

У 2010 році уряд наказав державним ревізійним службам перевірити лікеро-горілчані заводи щодо махінацій з штучного доведення до банкрутства. От тоді, мов гриби після дощу, почали вилазити дуже цікаві факти. Бо перед цим над ним дуже ретельно попрацювали структури Івахіва. Таким чином у надкороткі строки висмоктавши з підприємства основні активи і засоби.

На початку 2012 року у Держфініспекції прозвітували про придбання заводом товарно-матеріальних цінностей по завищених цінах без застосування процедур закупівлі. Тож внаслідок придбання паливно-мастильних матеріалів у ТзОВ «Золотий Екватор» та ТзОВ «Континент-Нафто-Трейд» з Луцького спиртзаводу виводили значні кошти.

Також фінінспектори дослідили, що у 2008-2009 роках без дозволу Мінагрополітики Луцький спиртогорілчаний комбінат уклав договори на купівлю пального об’ємів якого мало б вистачити на 110 (!) років звичайної діяльності спиртзаводу. І одразу перерахувало понад 130 мільйонів гривень на рахунки нікому не відомих фірм-постачальників. Паливно-мастильні матеріали підприємству поставлені не були, кошти не повернені, а контрагентів, з якими керівництво спиртзаводу укладало договори - ТОВ «Ресурс Стандарт», МПП «ВКС «Інвест-VEZ» не знайшли за місцем їх реєстрації. Після цього дивним чином державне підприємство Луцький спиртогорілчаний комбінат ніби то отримав від ТОВ «Справа наша» 57 мільйонів гривень на виконання умов договору. І миттєво на підставі ще одного укладеного договору ці кошти були переказані іншій комерційній структурі ТОВ «Юнта–ТТ», проти якої на момент перевірки було порушено провадження у справі про банкрутство. Таким чином Луцькому спиртзаводу загрожувала втрата майна і грошей.

Отож, «Юнта-ТТ». Від початку існування ТзОВ «Юнта-ТТ» була прописана у Солом’янському районі столиці за адресою вул. Брюллова, 7, квартира 38. У 2009 році цим товариством цікавилися столичні журналісти із газети «Дело» як однією з фірм, що були причетні до краху банку «Надра».

Київський офіс ТзОВ «Юнта-ТТ» - приміщення Інституту комплексних транспортних проблем

Як йдеться у статті, на дзвінок журналістів вийшла жінка, яка представилася помічницею Катерини Ващук і заявила, що керівник підприємства перебуває у відпустці. А що пов’язує між собою нардепшу та загадкову фірму, мовляв, і знати не знає.

Уже в 2010 році ТзОВ «Юнта-ТТ» перереєстровують у Луцьку.

І одразу починають його банкрутити. 16 грудня 2010 року постановою Господарського суду Волинської області ТзОВ «Юнта-ТТ» припиняє своє існування. Примітно, що ініціюючим кредитором у справі про банкрутство ТзОВ «Юнта-ТТ» виступило ТОВ «Континіум-Укр-Ресурс». І, як це традиційно у стилі бізнес-діяльності компаній Івахіва, при мільйонних оборотах, його збанкрутили за 304 тисячі 280 гривень. З кредитними вимогами виступили також підконтрольні «Континіуму» ТзОВ «Транс-Трейд-Ойл» з претензіями на суму 12 930 гривень та ТзОВ «Торговий дім «Західна Молочна Група», яка вимагала 177 607 827 гривень. Крім того до реєстру вимог кредиторів включено і 153 800 000 гривень боргу за генеральним кредитним договором перед банком «Надра», які ніби то були забезпечені заставою. Так як «Надрам» були зобов’язані повернути борги у першу чергу, а за результатами звіту ліквідатора Любомира Череватого у суді встановлюють, що на балансі «Юнта-ТТ» немає нічого крім газозаправних колонок, компресорів та пультів управління на загальну суму 300 тисяч гривень, то Луцький спиртогорілчаний завод зі своїми претензіями у розмірі 76 мільйонів гривень залишився ні з чим. Далі події розвивалися наступним чином: боржник сам ніби то не відшукав рахунків банку «Надра», а відтак, як йдеться у судовій постанові, і ці гроші поклали на депозит, відкритий приватним нотаріусом Луцького нотаріального округу Наталії Ариванюк.

Якщо простежити історію збанкрутілого ТзОВ «Юнта-ТТ», то можна дізнатися, що маловідому і, як з’ясувалося, безпритульну фірму власники позиціонували як крупного гравця на вітчизняному ринку палива. У 2006 році до товариства були висунуті претензії з боку податкової інспекції у Солом’янському районі столиці. Її звинувачували у «відмиванні» понад 17 мільйонів ПДВ за псевдооборудки з офшорною компанією West Energy Company Ltd із Сполученого Королівства Великобританії та Північної Ірландії, яка, за твердженням податківців, не займалася господарською діяльністю. Тому в ДПІ оскаржували і застосування нульової ставки ПДВ до експортних операцій, яку задокументувало ТзОВ «Юнта-ТТ».

Крім того згадується і про порушення кримінальної справи щодо посадових осіб ТзОВ «Юнта-ТТ» за фактом замаху службовими особами Товариства на заволодіння чужого майна шляхом зловживання своїм службовим становищем в особливо великих розмірах. Щоправда, кримінал закрили «за відсутністю складу злочину». Однак постановою Господарського суду міста Києва податківцям відмовили, без задоволення залишили і апеляційну скаргу. А від касаційної скарги, яку ДПІ у Солом’янському районі м. Києва подали до Вищого господарського суду України, через два роки від початку судової тяганини раптово відмовляються самі.

У 2009 році з ТзОВ «Юнта-ТТ» намагається стягнути 153 мільйони гривень за кредитом та 17 мільйонів у якості штрафних санкцій комерційний банк «Надра». Як слідує з матеріалів справи, кредитор «Юнта-ТТ» порушив умови договору, не відзвітувавшись перед банком про господарську діяльність та кредити в інших банках, як це було передбачено в договорі. Суд вимоги банку задовольняє.

Через два роки «Юнту-ТТ» збанкрутили, а Рівненський апеляційний господарський суд і Вищий господарський суд України відмовляють ПАТ «Комерційний банк «Надра» у його спробі повернути надані товариству кредити.

Подібні історії і в решти фігурантів з «Континіуму», які були причетні до оборудок із Луцьким спиртогорілчаним комбінатом. Друге підприємство, із яким уклали договір на мультиоб’єми палива.

МПП «ВКС «Інвест-VEZ» - аналогічна схема. У період 2007-2008 років, коли підписували договори з Луцьким сприртогорілчаним, фірма була зареєстрована у Печерському районі в Києві.

МПП «ВКС «Інвест-VEZ» фігурувало у кримінальній справі за підозрою у відмиванні ПДВ в особливо великих розмірах, у якій були задіяні ще низка підконтрольних «Континіуму» фірм.

Доказом на підтвердження масштабних фінансових схем стала і кримінальна справа проти директора МПП «ВКФ«Інвест-VEZ», якого звинуватили в умисному ухиленні від сплати податків. Проте він був звільнений від відповідальності на підставі того, що встиг їх погасити до моменту розгляду справи в суді.

18 липня 2012 року Господарський суд Рівненської області визнає МПП «Інвест-VEZ» банкрутом. Цього ж дня Луцький спиртогорілчаний комбінат сам оскаржує у Господарському суді Волинської області претензії про стягнення 67 мільйонів, які раніше це підприємство вивело з спиртзаводу, мотивуючи це тим, що боржник – банкрут. Луцький спиртогорілчаний комбінат пред’являв до МПП «Інвест-VEZ» це стягнення. Варто зауважити, що ініціюючим кредитором у цій справі, за неодноразово застосованими схемами Івахіва і Ко° виступає «своя» ж фірма ТзОВ «Континіум-Укр-Ресурс» з вимогою в розмірі 300 тисяч гривень. Сума кредиторських вимог до боржника  склала 866 894 808 гривень.

Таким чином грошові вимоги висунули 19 своїх фірм («Кон-Лекс», «Євротон», «Марлін», «Бродівський завод сухого знежиреного молока», «Торговий дім «Західна молочна група», «Володимир-Волинський комбінат молочних продуктів», «Львівський міський молочний завод», «Концерн молокопродукт», ДП «Новоград-Волинський сиркомбінат» Публічного акціонерного товариства «Житомирмолоко», «Дубномолоко», «Західна теплоенергетична група», «Ресурс Стандарт», «Маршал-Трейд-Ойл», «Тірас-Арс», «Нафто-Кредит Інвест», «Континіум», «Транс-Трейд-Ойл», «Континіум-Укр-Ресурс») з вимогами на 790 мільйонів гривень та два реальні кредитори ДП Луцький спиртогорілчаний комбінат, якому ТзОВ «Інвест-VEZ» висунув претензії на суму 76 мільйонів 750 тисяч гривень, а також ПАТ «Київський завод електротранспорту», який недоотримав від боржника майже мільйон. Таким чином 77 мільйонів просто загубилися проти 790 мільйонів від своїх. А на фоні безгрошів’я боржника їх і подавно «розвели».

Не викликає подиву, що «Інвест-VEZ» теж фігурував у списку фірмочок, які за 1 рік дивовижним чином наростили неймовірний капітал, і той факт, що воно теж виводило активи з банку «Надра».

Банкрутство МПП «ВКФ«Інвест-VEZ» оскаржували податківці. ДПІ у Печерському районі м. Києва, де фірма була зареєстрована раніше, засумнівалися у неплатоспроможності боржника з огляду на подані нею декларації за 2007-2010 роки та вказані там обороти коштів. Однак довести свою правоту їм не вдалося.

Третя фірма. ТОВ «Ресурс Стандарт». Установа, яка разом з МПП «ВКС «Інвест-VEZ» теж була зобов’язана реалізувати паливо Луцькому спиртогорілчаному комбінату, як і решта – маловідома загалу. Створена у 2007 році, фірма спершу знаходилась у Києві у Солом’янському районі Києва, наприкінці 2010 року вона змінила прописку на вул.. Кременецька, 38 у Луцьку.

На початку 2011 її згадували як підозрілу компанію, що показала 300 мільйонів збитків за рік. А вже через рік волинська влада представила ТзОВ «Ресурс Стандарт» інвестором з Британських Віргінських островів, який зайшов на Волинь для вкладання грошей у волинську економіку.

5 серпня 2013 року ТзОВ «Ресурс Стандарт» був визнаний банкрутом із загальним кредитом в розмірі 1 373 мільйони гривень. Таким чином воно стало ще одним збанкрутілим товариством з типовою для своїх побратимів репутацією. За історію свого існування це товариство застосовували в схемі банкрутства інших компаній «Континіуму», були до нього пред’явлені і мільйонні претензії з боку податкових органів, яких вони не змогли довести в суді. Не надто знане за часів своєї кількарічної діяльності, воно стало ще одним засобом у величезному механізмі «Континіуму» - у привласненні мільйонів, які, скоріш за все, уже перебувають за межами України.

Тут була зареєстрована фірма ТзОВ «Ресурс Стандарт»


Минулоріч намагалися притягнути до відповідальності посадових осіб Луцького спиртогорілчаного комбінату і за відмивання коштів, які підприємство ніби то заплатило за телерекламу. Перевірки довели, що у такий спосіб у 2008 році на рахунки ТзОВ «Юніверсал-Сервіс-Україна» було переведено 5 мільйонів 647 450 гривень. Ще понад мільйон гривень керівництво СГК приховало, заявивши, що документи загубилися. Із яких Луцький СГК ще й отримав податкові відшкодування. У 2010 році рішенням Голосіївського районного суду Києва ця фірма була названа фіктивною. Тобто її створили для прикриття незаконної діяльності по конвертації безготівкових коштів у готівку та мінімізації податкових зобов'язань для різних суб'єктів підприємницької діяльності, однак махінатори потрапили під амністію. Через закінчення строку давності до відповідальності за махінації не притягнули і директора спиртзаводу.

А тепер повернімося до того, з чого ми починали нашу історію – притягнення винних у розграбуванні Луцького СГК за привласнення сотень мільйонів гривень. Як йшлося на початку нашого розслідування, Луцький міськрайонний суд закрив кримінальне провадження і через те, що Іванову у суді вдалося переконати і цілу колегію з трьох служителів Феміди, і довірливого представника інтересів держави - прокурора Володимира Ющика в тому, що він добросовісно повернув у власність спиртзаводу усі вкрадені активи.

Про протилежне свідчить лист із Держслужби інтелектуальної власності України, який інтернет-видання «Під прицілом» отримало у відповідь на інформаційний запит. Зокрема у ньому йдеться про те, що власниками усіх дев’яти знаків для товарів і послуг досі залишаються четверо фізичних осіб: Іванов Ростислав Іванович, Романів Михайло Петрович, Делявський Богдан Ярославович і Виходець Ігор Борисович.

Знаково, що й решта торгових знаків теж зареєстровані на цих громадян.

Виявляється, і нові власники, які присвоїли брендові знаки ДП Луцький спиртогорілчаний комбінат, не такі уже втаємничені. Якщо добре поцікавитися, дещо з’ясувати можна. І тут чимало цікавого.

Іванов Ростислав Іванович – з ним усе зрозуміло. Директор потужного заводу, який цинічно і безсоромно обікрав підприємство, яке йому довірила держава. Навряд чи хтось насильно мордував і примушував його ставати співвласником того, що належить усьому народові і цілій країні.

Наступний співвласник брендів горілки волинського виробництва – Михайло Петрович Романів. Цей чоловік точно має досвід у комерції. Бо й донині працює на бізнес одного з нинішній нардепів та найбагатших українців. У Єдиному державному реєстрі юридичних осіб він вказаний як директор ТзОВ «Вест Ойл Груп»

 

Ще одни співвласник алкогольного бренду, про який ведемо мову, Делявський Богдан Ярославович – теж колега по цеху Івахіву, і Романіву. На благо «Континіуму» він трудиться як співзасновник ТзОВ «Несті Ойл ЛТД» з офісом на Кременецькій, 38 у Луцьку та компанії «К-Л-О», яка принагідно допомогла колегам по цеху «розвантажити» банк «Надра».

Четвертий громадянин, Виходець Ігор Борисович, який теж нарівні з Івановим, Романівим і Делявським володіє правами на всі вищезгадані товарні знаки, ще у 2011 році очолював ПАТ «Дубномолоко». Яке підконтрольне компанії «Західна молочна група».

У відповідь на закономірне подивування куди ж дивляться правоохоронці, які повинні були охороняти державну власність і простежити щоб Закон був дотриманий, а рішення суду виконане, наводимо витяги з офіційних відповідей УМВС України у Волинській області та прокуратури Волинської області, надані інтернет-виданню «Під прицілом».

.

Можливо, високим посадовцям при владі, не менш високим чинам при погонах і беззастережним служителям Феміди відомо більше про цю масштабну оборудку, внаслідок якої із Луцького спиртогорілчаного заводу багаті і недоторканні висмоктали усі соки та організували для підприємства сухий закон. Та у пересічних громадян, на благо яких покликані працювати усі ці мужі, при першому знайомстві з цією невеселою історією чомусь складається протилежне враження. То кому все-таки служить ціла гвардія службовців Волині – громаді чи кільком олігархам з команди Івахіва і Коº?...

Далі буде…