Сім'я Дмитра Саія втікала від війни, яка наприкінці минулого століття то затихала, то знову спалахувала в Автономній Республіці Абхазія, що входила тоді до Грузії. Як згадує дружина Дмитра Марина довелося з двома малими дітьми на руках пережити і розруху і багато тривоги: обстріли, вибухи, змушені були переховуватися в окопах. Інстинкт самозбереження притаманний кожній людині. Родина Саія зуміла вибратись з Абхазії і потрапила 1996 року на Волинь.

З тих пір вони постійно проживають в Луцьку, працюють, виростили дітей. Дочка Ламзіра уже навіть вийшла заміж, син Міраб – відомий на Волині спортсмен з греко-римської боротьби. В цій дружній сімї все гаразд , крім одного – вони досі не стали громадянами України. У Дмитра на руках паспорт радянських часів, у дружини – грузинський, в сина Міраба паспорта взагалі немає, і тільки дочці Ламзірі пощастило цього року стати громадянкою України і отримати паспорт нашої держави.


З такими посвідками родина Саія живе уже сімнадцятий рік

Як так могло трапитись, що за сімнадцять років законопослушні люди не змогли отримати українське громадянство і державні паспорти? Спершу колишнє управління громадянства , імміграції та реєстрації фізичних осіб УМВС України у Волинській області видавало сімї біженців довідки про тимчасове перебування і проживання на Волині терміном на півроку , згодом на рік. На підставі цих довідок дітей прийняли в школу , син став тренуватися в спортивній секції. В 2009 році всім видали відповідні посвідчення про постійне місце проживання. Це дало змогу Мірабу поступити у Волинський державний університет на факультет фізичного виховання. Одночасно займаючись спортом, він отримав професію і зараз працює тренером-викладачем обласної ДЮСШ «Юний динамівець».


Спортивні нагороди Міраба Саія

- Міраб тренується в нашій спортивній школі з тих пір, як тільки приїхав до Луцька, - розповідає президент спортивного клубу греко-римської боротьби ім. Колчинського Ігор Любежанін.- Наполегливий і талановитий спортсмен , виграв багато змагань, завойовував десятки призів, медалей, міг би успішно представляти нашу область на всеукраїнських та міжнародних змаганнях, але без українського громадянства це неможливо.

Бюрократія чиновників не дає можливості Мірабу розкритися сповна. Нещодавно на змаганнях в Тернополі він підтвердив норматив майстра спорту, але як присвоїти йому, людині , з посвідкою , а не з пасортом, це високе спортивне звання – ніхто не знає. Тому і звернувся президент спортивного клубу І.М.Любежанін до депутатів Верховної Ради України, щоб ті посприяли врегулювати питання з громадянствам Міраба Саія.

Президент спортклубу І.М. Любежанін звернувся за допомогою до депутата Давида Жванії

Українська бюрократична машина постійно дає збої, приймаються закони, які інколи суперечать здоровому глузду. Так трапилось і в нашому випадку. Необхідні довідки і документи для отримання українського громадянства родина Саія збирала уже не раз. Чиновники з Луцька посилали спершу біженців у Київ для того , щоб вони взяли довідку про колишнє грузинське громадянство. Посольство Грузії відмовило їм у видачі такої довідки, мотивуючи це тим, що вони не є громадянами Грузії та з 1996 року там не проживали. Тут слід зауважити і те, що Абхазія згодом відділилася від Грузії, самопроголосила себе окремою республікою зі своїми законами, стала закритою окрім як для Росії територією, там пройшла ще одна війна. Так сім'я Саія залишилась без будь-якого громадянства.

Згодом відбуваються зміни в українському законодавстві щодо міграційної політики – державне управління громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб перейменовують на державну міграційну службу ( ДМС) України. Згідно з новим чинним законодавством тепер для оформлення громадянства України необхідно надати довідку про відсутність судимості з країни попереднього проживання. Отримати таку довідку для родини Саія нереально з двох причин. По –перше, посольство Грузії підтвердило, сім'я Саія є особами без громадянства, будь-які документи про них відсутні. По-друге, яке підтвердження « на відсутність судимості» може стосуватися Міраба Саія , адже він переїхав з батьками у Луцьк , коли йому було лише 6 років , тобто був малою дитиною. За час проживання на Волині він правопорушень не допускав, судимості не мав. На два роки старша сестра Ламзіра отримала громадянство України і без цієї довідки. Ось така недолугість і двозначність у трактуванні міграційних законів.

- Ми вже й не знаємо, що робити, - бідкається Дмитро Саія, - разом з сином ніде не можемо отримати ту злощасну довідку. А дружина всі необхідні документи зібрала. Вона отримала в 2005 році новий грузинський паспорт , коли їздила хоронити батька. Працівники обласного управління міграційної служби відправили її документи в Київ , але українського паспорта вона теж поки що не дочекалась.

Ось так ходить родина Саія по замкнутому колу уже роками. Збирають то одні документи, то інші, оббивають пороги обласних та київських чиновників , а результат – нульовий. Виявляється , що папірці і довідки є важливішими за долі людей.

- Який вихід ви бачите з цієї ситуації? – запитуємо у завідувачки сектору громадянства управління ДМС у Волинській області А.В.Щербань.

- Важко відповісти, - каже Алла Віталіївна . – Документи матері – Марини Гогутівни Джаналідзе ми відправили в Київ , сподіваюсь все буде добре і паспорт вона отримає. А ось документи батька та сина Дмитра і Міраба Саія нам повернули з Адміністрації Президента без будь-яких пояснень та зауважень. Не знаю , що й робити далі. Будемо консультуватись з Києвом, з керівництвом Державної Міграційної Служби України.

Прокоментувати тяганину і невизначеність щодо отримання українського громадянства родиною Саія ми попросили головного спеціаліста відділу громадянства Державної Митної Служби України М.В.Божка.

- Проблему вирішимо найближчим часом, - запевнив Микола Васильович.- ми ще раз разом з обласним управлінням узгодимо всі недоречності і неточності в документації, проаналізуємо весь пакет документів у Києві, в Державній Міграційній Службі України, і направимо в Адміністрацію Президента, щоб Дмитро і Міраб Саія нарешті отримали паспорти громадян України. Так само тримаємо на контролі документацію Марини Джаналідзе , дружини Дмитра.

Хочеться вірити обіцянкам столичного держслужбовця і родина Саія нарешті стане повноправними громадянами України. Тоді вони нарешті могли б облаштуватися в Луцьку , купити і узаконити житло, а молодий спортсмен Міраб міг би достойно захищати честь Волині і України на борцівському килимі. Цього ми щиро бажаємо родині Саія напередодні Нового Року. А новорічні побажання збуваються!

Міраб Саія з тренером Ігорем Любежаніним

Ярослав АНДРУСЯК