Випробувань на долю В'ячеслава Ковба випало немало. Вісімнадцятирічним   юнаком потрапив на військову службу в Афганістан. По крутих гірських дорогах водій-воїн переганяв військові вантажі, не раз потрапляв під вогонь «духів» , які постійно обстрілювали і палили автомобільні каравани. Втрачав бойових побратимів, але вижив на тій війні.

Повернувся додому з нагородами. Вирішив піти працювати в міліцію, став державтоінспектором  Рожищенського райвідділу МВС. А через два роки трапилась Чорнобильська трагедія. Тоді одразу 20 інспекторів ДАІ з області направили в Київ в розпорядження головного управління Державтоінспекції МВС УРСР. Серед них був і В'ячеслав Ковб. Із столиці його направили в місто Припять. Перебував там недовго – з 20 травня по 7 червня 1986 року. Робота була звичною: патрулював на дорогах, супроводжував автотранспорт , допомагав переселенцям. При від'їзді до Луцька йрму пообіцяли , що  зарплату за роботу в Припяті йому нарахують майже в чотири рази більшу 'від звичайної. І свого слова дотримали. Службу в Рожищенському райвідділі  Вячеслав ніс гідно. Згодом вирішив оформити документи ліквідатора наслідків аварії на ЧАЕС. І тут виникла проблема. Виявилося , що на довідці, виданій Головним управлінням Державтоінспекції МВС УРСР, не вказано прізвище начальника, який її видавав , а є тільки його розмашистий підпіс. 

В УДАІ МВС УРСР довідку видали, та прізвища того начальника, що видавав, не вказали 

Мені самому, як журналісту, в ті роки довелось побувати в Чорнобилі, бачити понівечений атомним вибухом енергоблок, переляк і страждання людей, розгубленість влади, яка намагалася приховати масштаби великої трагедії, наслідки якої відчуваються і досі. Але й була інша сторона тієї трагедії: багато людей , як ті ж пожежники, що першими прибули на енергоблок після вибуху, проявляли справжній героїзм, прибирали заражену територію, до знемоги день і ніч  працювали на спорудженні саркофагу. Бачив тих, які падали від втоми, ділилися куском хліба, відмовлялися їхати додому, поки не закінчать роботу. То були справжні ліквідатори, їх було тисячі, багатьох вже, на жаль , немає серед нас. Та їхня праця і старання належно не оцінені і досі.

У випадку з В'ячеславом Ковбом спрацювала логіка кабінетного чиновника. Його не цікавило, де саме в небезпечній зоні був і що робив Ковб, а хвилювало те, що розписавшись на довідці, завіривши її печаткою, один з керівників апарату ДАІ МВС УРСР забув вказати своє прізвище. Швидше всього, це трапилось через поспішність чи халатність, бо безпідставно поставити на довідці гербову печатку ДАІ МВС УРСР ніхто би тоді не посмів. Це загрожувало тюремним ув’язненням.  А прізвище тодішнього чиновника ДАІ МВС за його підписом можна уточнити ще й сьогодні, потрібно тільки мати бажання і наполегливість.

Змушений був В'ячеслав правди добиватися в суді. Він витребував  у Рожищенському  райвідділі міліції довідку про зарплату за час перебування в Чорнобильській зоні. В ній чітко сказано, що з 20 травня по 7 червня 1986 року за роботу  «в населених пунктах (м. Припять ) зони відчуження» йому  нараховано  294 карбованці  69 копійок, з урахуванням коефіцієнта 3, 93 відповідно до постанови  Ради  Міністрів Української РСР та Укрпрофради від 10 червня 1986 року.  Зарплата за червень цього  року становила 155 карбованців. Підтримали В'ячеслава Ковба  на суді і його колеги Вечорко та Присяжнюк з Ковельського райвідділу міліції, які також несли службу в то й час в м. Припять. Вони виступили свідками.  14 лютого 1994 року Рожищенський районний суд постановив, що «Ковб В.К. дійсно перебував в зоні відчуження Чорнобильської АС і брав участь в ліквідації наслідків аварії.» Після цього В'ячеславу видали «посвідчення учасника ліквідації аварії на Чорнобильській АС у 1986 році».

- Ніяких пільг, як ліквідатор, я не отримував, - говорить В'ячеслав, - бо я отримую пільги, як учасник бойових дій  в Афганістані. Але справедливість восторжествувала. Я перебував в Чорнобилі і не можна цього заперечувати.

Ніхто не тривожив В'ячеслава до осені 2013 року. В листопаді, як сніг на голову, з Міністерства соціальної політики прислали витяг, в якому йшлося: «На підставі пред’явлених документів визнати видачу посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АС (категорії 2)  Ковбі В.К. безпідставною».

Київські чиновники підійшли до вирішення проблеми формально

На думку В'ячеслава, його позбавили статусу ліквідатора не без сприяння місцевих чиновників, які зі своїх теплих кабінетів разом з київськими колегами самочинно вирішують в кого забирати «чорнобильські посвідчення», а в кого – ні.  Написав він листа в  департамент соціальної політики облдержадміністрації, щоб розібралися в його ситуації. Відповідь за підписом керівника департаменту Світлани Мишковець прийшла, як завжди, казенна  і формальна: «департамент не являється суб’єктом перевірки та не має в наявності оригіналів довідок про перевірку. Для отримання відповідної інформації необхідно звернутися в Державну фінансову інспекцію у Волинській області або в УМВС України у Волинській області та Рожищенське РВ УМВС України у Волинській області». Простою мовою зміст даної безграмотної відписки можна трактувати так: не чіпайте нікого з обласних чиновників, які утримуються за наші кошти, не просіть про допомогу, бо вони нічого робити не вміють і не хочуть, окрім як штампувати казенні папірці і гріти насиджені місця. Може і департамент соціального захисту населення варто перейменувати в департамент відписок.

- Я пройшов Афган і Чорнобиль, але місцеві чиновники допекли найбільше чиновників страшніша за радіацію. Буду  йти до кінця і добюся свого  ,- наполягає В'ячеслав. Я перебував у Прип'яті більше півмісяця і цього заперечити не зможе жоден чиновник.

Віриться, що В'ячеслав доб’ється правди , він як солдат привик ніколи не здаватися. А як бути сотням, тисячам волинян, що проживають в Маневицькому, Камінь-Каширському, Любешівському районах, які також постраждали від вибуху на Чорнобильській АС. Їм постійно врізають соціальні виплати, пенсії , кошти на лікування, так звані «гробові». Куди тільки за допомогою не зверталися Надія Бабин, Мотрона Оніщук, Валентина Семенюк з Троянівки, Ілля Смічик з Топільного , Валентина Музичук з села Майдан Маневицького району. Всі вони інваліди 3–ї групи, захворювання за висновками медиків викликані впливом аварії на ЧАЕС. На оздоровлення щороку їм виплачують по  90 гривень, їхні пенсії, починаючи з 2010 року, зменшилися більш, як на третину. Неодноразово зверталися  вони в Маневицьку райдержадміністрацію і районне управління пенсійного фонду. Звідти заявникам приходять відповіді-близнюки, чиновники змінюють тільки прізвища, а зміст одинаковий, все мовляв, по закону. Ніхто у відписках не згадує, що законодавством передбачена за шкоду   заподіяну здоров'ю,  до основної  пенсії  надбавка 50 процентів  пенсії за віком.

Саме цю доплату намагалася відсудити в Маневицького  управління пенсійного фонду у суді Валентина Семенюк. Їй вдалося довести свою правоту. Суд зобов’язав здійснити виплату, але фактично кошти ніхто інваліду третьої групи не перераховано. Виграних судів потерпідими - сотні. Але ніхто грошей їм не компен Це тільки в нашій державі можна безкарно не виконувати закони і рішення судів, посилаючись на нестаток коштів у бюджеті. Саме через дефіцит фінансів державні чиновники врізали за останні роки соціальні виплати не тільки «чорнобильцям» а й «афганцям», дітям війни, іншим пільговикам. Не забувають в Мінсоцполітики лише про себе дорогих. Нещодавно на створення нового інформаційного сайту міністерство Королевської викинуло, а це рівнозначно відкату, більше 3,5 мільйона гривень, тоді як на простих людях економлять.

Валентина Семенюк суд виграла, але грошей не отримала  і досі

Ще гірша ситуація на волинських «чорнобильців» може чекати незабаром, якщо нашу область виключать із списку постраждалих від аварії на ЧАЕС. Кабмін хоче взяти на себе роль чарівника, який помахом  диво-палички зможе очистити забруднені території від радіації. Насправді радіоактивне забруднення залишиться, тільки кошти виділяти перестануть. А таких людей на Волині більше 147 тисяч. Знову в жертву принесуть найнезахищеніших.

Виконуючий обов'язки голови Волинського обласного добровільного товариства «Спілка Чорнобиль»  Ростислав Кухтей розповів нам:

- Проблем на забруднених територіях, у людей, що постраждали від Чорнобильського лиха є багато, але всі зводяться до основного – браку коштів в державному бюджеті. Та й «липових ліквідаторів» розвелося  надто багато.

Погоджуюся з думкою Ростислава Адамовича. Але очевидним є і те, що якби в державі менше крали і не транжирили кошти, то й «чорнобильцям» більше б  перепадало.  А проблему з фальшивими ліквідаторами влада створила сама. Склалася парадоксальна ситуація: чим далі війна, тим більше інвалідів, чим далі Чорнобильська трагедія, тим більше ліквідаторів. Ходить навіть анекдот, що найбільше від Чорнобильського вибуху постраждали компартійні , комсомольські і радянські органи, себто їх представники. Саме вони перетворилися на багаточисельну армію «ліквідаторів» і  пільговиків. 

 Може саме з них і почати чистку рядів ліквідаторів. А заодно припинити видачу фальшивих довідок. Мені теж відомі такі  «липові ліквідатори», які в Чорнобилі були, хіба що на екскурсії. Хто ж видавав їм ці  фальшиві посвідчення, як не місцева влада? А таких, що фактично обкрадають бюджет, сотні.  Прикро, що чиновники не допомагають справжнім ліквідаторам і людям , що постраждали від Чорнобильського лиха , які проживають на заражених територіях, а отримання статусу «чорнобильця» і «ліквідатора» не без допомоги чиновників від влади перетворилося на корупційну схему.     

Ярослав АНДРУСЯК