Цим двом дітям, 14–річній Ользі Бортнюк і її 10–річному брату Іллі важко пояснити , чому їх з мамою вигнали з будинку, в якому вони проживали. Ніхто не хоче тривожити ранимі душі розповідями, що до цього причетні черстві і бездушні тьоті і дяді з Луцького суду, банку, Липинської сільради, дяді в пагонах з виконавчої служби і прокуратури, які не зуміли їх захистити. Тому змушені вони з мамою Ольгою Таран винаймати житло у чужих людей. Хіба поясниш дітям, що цей світ взагалі несправедливий . Але їх не обманиш, вони якщо не розуміють, то відчувають, що відбувається щось недобре і погане.
А трапилося це нещастя з дітьми , і не тільки з ними, не випадково. Від чергової кредитної авантюри постраждали, на жаль, безневинні. 2006 року глава сімейства Андрій Бортнюк для розвитку хлібопекарського бізнесу узяв в «Райфайзен Банку «Аваль» 100 тисяч доларів США позики. Як банк міг видати такий кредит – досі загадка. Правда , в то й же день, 19 грудня 2006 року після оформлення кредиту Андрію Бортнюку банк укладає з його дружиною Ольгою Таран іпотечний договір, відповідно до якого вона має «забезпечувати вимогу іпотекодержателя», тобто банку , погасити кредит Андрія Бортнюка, сплативши проценти і неустойку. Все зводиться до того, що Ольга виступає поручителем, сама Ольга ніяких грошей не отримувала. Іпотекою відповідно до чинного законодавства, як кажуть, тут і не пахне. Це не іпотечний договір, а договір грабежу. Чи не правильніше було б підписати з Ольгою договір поруки, або вписати її як поручителя в кредитний договір Андрія Бортнюка? В укладеному договорі іпотеки з Ольгою розділ «предмет договору» виписаний, напевне, зумисне так безграмотно і неконкретно, що неможливо зрозуміти, про що йдеться і що в дійсності є предметом того договору, на що і кому виділяється іпотека. Однак чітко виписано «предмет іпотеки»: житловий будинок загальною площею 169,3 кв. м в селі Липини Луцького району, вул. Ветеранів , 22 що належав Ользі Таран.


Наступного 2007 року 5–го вересня Андрію Бортнюку в тому ж «Райфайзен Банку «Аваль», не відомо на яких підставах видають ще 50 тисяч доларів США кредиту. А вже наступного дня Ольгу змушують підписати новий іпотечний договір , в якому виписують, що вона «виступає майновим поручителем». І в цьому випадку вона ніяких грошей не отримувала. Тепер «предметом іпотеки» є земельна ділянка в Липинах площею 0,1808 га . Правда , про будинок в новому договорі не йдеться. Однак, в акті опису майна , що передається в іпотеку, помешкання враховано.


Зрозуміло, що жоден банк нікому просто так 100 тисяч, а потім ще 50 тисяч доларів США кредиту не видасть. Банку потрібні гарантії чи відповідна майнова застава. І тут виникає багато запитань, на яких підставах видавали величезні кредити Андрію Бортнюку, чим керувалися посадові особи і служба безпеки «Райфайзен Банку «Аваль», визначаючи платоспроможність позичальника? Ось яку оцінку укладання цих договорів дав прокурор Луцького району Сергій Масалов: «…19 12.2006 між «Райфайзен банк Аваль» в особі директора Волинської обласної дирекції ВАТ «Райфайзен банк Аваль» Попова В.В., заступника директора Волинської обласної дирекції ВАТ «Райфайзен банк Аваль» Шкоропада В.В. та Таран Ольгою Іллівною укладено іпотечний договір, з грубими порушенням чинного законодавства, а саме використання фіктивних документів – будинкової книги. Вказаний договір посвідчений приватним нотаріусом Луцького районного нотаріального округу Ходачинською Н.І. , зареєстрованого в реєстрі за №5203*96, де предметом іпотеки є нерухоме майно, а саме житловий будинок, який знаходиться за адресою Луцький район, с. Липини, вул.Ветеранів, 22 , яке, відповідно до свідоцтва про право власності від 27.11.2003 серії САА № 627501, належить Таран О.І., і в ньому нібито на момент укладання та посвідчення іпотечного договору не проживали малолітні Бортнюк О.А., Бортнюк І.А., хоча фактично в даному будинку вони були прописані і проживали».
Подібну оцінку прокурор дав і підписаному договору 2007 року. Він, зокрема, зазначив, що «укладено іпотечний договір з грубим порушенням чинного законодавства, а саме з використанням фіктивних документів – довідок про склад сім'ї». А «довідки Липинської сільської ради від 05. 09. 2007 №1480 та 1481, підроблені Бортнюком А.В. про те,що Таран О.І. проживає разом з неповнолітніми дітьми Бортнюк О.А., Бортнюк І.А. за адресою Луцький район , с.Липини , вул. Теремнівська ,123, а Бортнюк А.В. за адресою Луцький район , с.Липини, вул.Ветеранів,22».
Хіба важко встановити, хто і як підробляв будинкову книгу і видавав фальшиві довідки? Без голови Липинської сільської ради Богдана Гусака тут не обійшлося. В одній з таких довідок цинічно підкреслено, що «законні майнові інтереси малолітніх дітей Бортнюк О.А. – 21. 10. 1999р.н. , Бортнюк І.А. – 05.01.2004 р.н., в частині їх захисту будуть збережені». Підробленими документами права дітей не захищають.
Хіба немає в діях сільського чиновника криміналу, чому ніхто не притягне його до відповідальності за підробку державних документів, через які згодом в дітей забрали помешкання? Невже районний прокурор не бачить тут злочинних дій, а може не хоче псувати стосунків з господарем приміської землі?
Ці кричущі факти підробки документів стали відомі торік, а п’ять років тому Андрій Бортнюк розрахуватися за кредити не міг. Банку з нього «вибити» нічого не вдалося. Тож вирішили забрати будинок Ольги Таран і вигнати її з дітьми на вулицю. Зробили це при допомозі судді Луцького міськрайонного суду Тетяни Лівандовської-Кочури. Читаючи рішення Луцького міськрайонного суду від 24 .06.2010 року, складається враження, що то був не суд, а судилище, розправа над слабкими і беззахисними. Відповідачем по цій справі значився Андрій Бортнюк. Однак банк звернувся до суду про виселення і зняття з реєстрації всіх , хто проживав у будинку в Липинах по вул. Ветеранів , 22 – Ольги Таран, її дітей Іллі та Ольги та матері Євгенії Новосад, інваліда І групи, паралізованої людини. Людей без їх відома вигнали з помешкання, дітей залишили безхатченками. Чомусь навіть не запросили на судове засідання представника органу опіки та піклування . А винесла вирок, посприяла тому, що діти опинились на вулиці саме суддя Тетяна Лівандовська–Кочура, яка саме є матір'ю. Хіба не знала вона, що цим порушує Конституцію України, Закони України «Про охорону дитинства» та «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей», звичайні людські норми. Це небезпечно, коли чорний колір суддівської мантії переходить на совість і сумління самих суддів.
Згодом суддя Тетяна Лівандовська–Кочура отримала підвищення по службі, зараз вона працює в Апеляційному суді Волинської області.


Ольга Таран вважає, що таке рішення суду є невипадковим. Все пояснюється дуже просто. На її думку, суддя не захотіла псувати стосунків з суддею Віталієм Ковтуненком, який потім переселився в цей будинок. Але про це згодом.
- Забравши в нас помешкання, банк вдався ще до одного ганебного вчинку, - вважає Ольга Таран. Нам пообіцяли, що ми зможемо викупити свій же будинок. Працівниця банку Людмила Медвідь запропонувала мені залишити в заставу 90 тисяч доларів США. У мене таких грошей не було. Свекруха подала заяву на участь в аукціоні, сплатила заявочний внесок. Але до торгів нас не допустили. Заяву взагалі знищили, сказали, що ми її не подавали. Торги двічі відкладалися, ціну на будинок понизили. Торги були повністю сфальсифіковані. Все було зроблено для того , щоб будинок викупила Віра Смокович, теща судді Луцького міськрайонного суду Віталія Ковтуненка, де він зараз і проживає.
Порушень проведення цього аукціону не побачить хіба що сліпий. Виявляється, що працівники виконавчої служби Луцького району здійснювали «реалізацію предмету іпотеки» і склали про це акт. Суди ж мали претензії до позичальника Андрія Бортнюка , а розпродували нерухомість Ольги Таран, хоч ніяких рішень судів з приводу договорів іпотеки не існує.
Ціну на будинок і земельну ділянку знизили з 540 тисяч гривень до 405 тисяч гривень, тобто на 135 тисяч. За цією стартовою ціною і продали дім Вірі Смокович. Решта учасників від торгів відмовились. А хіба не знали ті , які влаштовували торжище, що продавати майно за стартовою ціною є порушенням законодавства? Якщо стартова ціна не зросла хоч на гривню, то виходить, що аукціон не відбувся, дійсним його вважати не можна.
Організатори торгів допустили, на нашу думку, ще одну промашку. Інтереси Віри Смокович на аукціоні представляв Руслан Кириченко. З витягу ПП «Юстиція», яке проводило торги, зазначено, що довіреність Руслана Кириченка, посвідчена приватним нотаріусом 13.12.2012 року, тобто майже на місяць пізніше проведеного аукціону.


Документи цих торгів Ольга Таран зуміла «вибити» у виконавчої служби Луцького району лише через півроку після їх проведення, хоч законом передбачено 5 днів. Однак з протоколом не може ознайомитись і досі. Що ж так довго приховували браві служаки?
- Відібравши у нас будинок, виконавча служба забрала і описала все, що було в ньому – меблі, одяг, дитячі речі, навіть іграшки і білизну, - бідкається Ольга Таран. – Ніхто не знає де все це, чи не зігнило воно.
Після втрати житла Ольга вирішила боротися за права своїх дітей. Десятки заяв написала в різні правоохоронні органи, дійшла до Генеральної Прокуратури України. І нарешті крига скресла. Прокурор Луцького району Сергій Масалов звернувся до Луцького міськрайонного суду з позовною заявою встановити факт проживання малолітніх дітей Бортнюк Ольги та Бортнюка Іллі в будинку, який знаходиться за адресою с.Липини, вул.Ветеранів, 22 на момент укладання іпотечного договору даного будинку, а також визнати недійсними іпотечні договори 2006-2007 років. Прокурор в позивній заяві вказав на безліч порушень законодавства, яких допустилися «Райфайзен Банк «Аваль», Липинська сільська рада, органи опіки, батько, чим порушили права та інтереси дітей.


Тоді швидко проснулись від сплячки байдужості органи опіки. Липинська сільська рада швидко скасувала своє рішення «про надання дозволу на передачу в іпотеку житлового будинку». Луцький міськрайонний суд під головуванням Романа Кихтюка 18 грудня 2013 року визнав договори іпотеки, укладені між ВАТ «Райфайзен Банк «Аваль» та Ольгою Таран від 19.12.2006 року і 06.09.2007 року недійсними. Найближчим часом має відбутися засідання Апеляційного суду Волинської області з цього питання. Всі сподіваються, що і він захистить інтереси дітей, бо вони не повинні страждати від махінацій і зловживань дорослих. Тільки чомусь запросити на засідання Апеляційного суду Ольгу Таран забули, чи не захотіли.
Звичайно, кредити позичальнику віддавати необхідно. В даному випадку сам Андрій Бортнюк, як і ті, хто допомагав йому отримувати кредити, хто підробляв документи в сільській раді, проявляв халатність в банку потерпіли найменше, вони ніби залишились в стороні. Саме їм варто відповідати за те, що діти залишились без даху над головою, самим сьорбати кашу, що заварили.
- Зараз мене постійно тероризують працівники Луцького райвідділу міліції – нарікає Ольга Таран. – Вони приходять пізно ввечері на квартиру, яку винаймаємо, приносять повістки, залякують нас і сусідів. Вважаю, що до цього причетний суддя Віталій Ковтуненко, який мстить за те, що ми хочемо повернути свій будинок. Я боюся за дітей.
Про те, чи вдасться матері захистити права своїх дітей, чи зможе повернути Ольга помешкання, ми обов’язково повідомимо читачам.
А поки що, доки діти наполегливо розпитують маму, коли вони повернуться у свій дім , Ольга Таран намагається переконати малечу, що, як і в їхніх улюблених казках, добро переможе зло. Однак щасливе закінчення цієї історії залежить від добрих дядьків з обласної прокуратури і судів. Поживемо, побачимо, як воно буде.
Ярослав АНДРУСЯК