Крапка у непростій ситуації, що склалася у цуманській школі, перетворилася на три крапки…Про це пише Волинська газета.

Дві точки зору, кожну з яких активно відстоюють її представники, називаючи вагомі аргументи. Два табори, готові будь-якої миті вибухнути гнівом і словесним опором. Тут давно триває неоголошена війна.

Про те, звідки взялися непорозуміння, у що перетворилися нормальні людські стосунки в учительському колективі, слухала майже дві години під час перебування у школі смт Цумань Ківерцівського р-ну.

 

Колектив (частина педагогів, присутніх під час зустрічі, стверджує, що таких – 80%) – проти Інни Бадзян, котру призначили влітку 2012-го на посаду директора. Пояснюють: їй дісталося це керівне місце з благословення начальника відділу освіти Ківерцівської райдержадміністрації Світлани Бацмай, бо районному начальству потрібна була «маріонетка», аби смикати за ниточки весь колектив. Щоб це реалізувати, зробили так, аби попередній директор – Любов Романюк – написала заяву на звільнення.

– Все сталося через те, що Любов Романюк після семи років успішної роботи пішла з посади не зі своєї волі: вона пожаліла колектив, – каже вчитель математики Людмила Чечотка. – Бо тоді дійсно стало важко працювати – і нам, і їй.

 

Щодо кандидатури нового директора, кажуть педагоги, з колективом нічого не обговорювали. А потім і сама Інна Григорівна зайняла таку ж позицію: за півтора року роботи спілкувалася з колегами не більше 10 разів, на робочому місці її можна було побачити двічі чи тричі на тиждень, і то – за зачиненими дверима. Вона не прислухалася до думки працівників і лише виконувала вказівки згори.

 

За словами цієї частини вчителів, нинішня директорка, коли її попросили зважити на складне становище у школі і піти, не заводячи ситуацію у глухий кут, відповіла, що хочуть вони того чи ні, все ж допрацює до кінця року. А потім були лікарняні (аж тричі) та незрозумілі курси підвищення кваліфікації…

Свого часу заклад відвідав заступник начальника обласного управління освіти і науки Юліан Таранчук. Теж неспроста. Він прибув у Цумань тоді, коли конфлікт вийшов далеко за межі селища. Керівництво області отримало список із підписами 61 працівника школи на підтримку Інни Бадзян. Але педагоги, котрі проти свого директора, розповідають, що збиралися ті підписи обманом і залякуванням. Під час нашої розмови були присутні вчителі, які дійсно підтвердили, що свій підпис поставили під заявою, бо їм аргументували таку позицію матеріальними проблемами Інни Григорівни або ж узагалі – залякували скороченням кількості годин.

 

Ситуацію детально описувала голова комітету профспілки, вчителька світової літератури Катерина Крук. Вона також розповіла, що довелося звертатися й до голови облдержадміністрації Григорія Пустовіта, коли у колективі дізналися, що заява, у якій цуманські педагоги нібито просять лишити директором Інну Бадзян, потрапила до нього. Григорій Олександрович одразу надав копію документа. Тож коли звернення показали тим, хто під ним підписувався, люди стали говорити, що його сфальшували, мовляв, текст тоді був не такий.

 

Під час розмови довелося дізнатися, що за Кіотським протоколом школа отримала 9,5 млн грн. А через халатність директорки сталося розкрадання будматеріалів, завезених у школу, через що ремонт провели неякісно, за півтора року на роботу (мовляв, невідомо навіщо) прийняли 16 людей, тарифікацію не погоджували з колективом, великою несподіванкою для вчителів стало повідомлення на батьківських зборах про перейменування школи в ліцей. Але найбільше вразило те, що Інна Григорівна (хоч і належала до опозиційної партії!) намагалася перешкодити проведенню патріотичної акції, коли учні і вчителі разом співали Гімн України, висловлюючи свою громадянську позицію після трагічних подій у Києві, бо вона, мовляв, постійно відверто підтримувала політику Партії регіонів…

 

 

 

Але в цій ситуації є одне «але». Представників тих, хто проти, під час зустрічі було зо два десятки. А от із прихильників діючого керівника Інни Бадзян прийшла лише… заступник директора Надія Кондратюк. І то не зовсім з власної волі, точніше, її притиснули у кутку і просто примусили все вислухати. Звісно, Надія Корніївна не особливо намагалася самотужки протистояти чисельному колективу, більше говорила, коли ми лишилися сам на сам. Питання, чому ніхто ще не наважився висловити свою точку зору відверто, лишається відкритим, адже про зустріч повідомляли попередньо телефоном, причому було прохання зібратися представникам обох сторін конфлікту. Сама Інна Григорівна теж була відсутня, правда, із вагомих причин. З нею розмовляли телефоном.

 

– Мені важко ходити на роботу. Я вже не маю сили, – мало не крізь сльози говорила Надія Кондратюк. – Ця ситуація – просто несприйняття директора Інни Бадзян. А було так: наша попередня директриса Любов Дмитрівна написала заяву на звільнення, ніхто не хотів іти сюди керівником, бо знали, що тут проблеми. Інну Григорівну сюди призначили: начальник районного управління освіти перевела зі школи села Кадище, бо ж заклад не міг повноцінно функціонувати без директора. Проблема Інни Бадзян у тому, що вона дуже спокійна жінка, от і не впоралася з таким величезним колективом. Знаєте, я працюю тут 35 літ, а тепер стала «ізгоєм».

Ті звинувачення, що вона забороняла співати Гімн, цілковита брехня: просто група людей уперто гне свою лінію. Та й конфлікт наш старий, але раніше не виходив на люди. Я ж, звісно, на її боці. Бо ж ви самі скажіть, якою би була людиною, коли би стала проти того, з ким працюю у команді?

– Розумієте, я просто потрапила не в те місце і не в той час, – пояснює сама Інна Бадзян. – Щодо заборони виконання Гімну – це неправда, причому, самі учні таке підтвердили: я навіть дозволяла людям їхати на Майдан у столицю. І до Партії регіонів жодного стосунку ніколи не мала: з 2004 року перебуваю у «Батьківщині».
Цей конфлікт старий – я стала заручником ситуації, хоча насправді боротьба йде не зі мною, а зі Світланою Бацмай: її теж свого часу вижили зі школи. А Світлана Анатоліївна, як бачите, знайшла хорошу роботу, а потім ще й повернулася в район на місце начальника райвідділу освіти, її поважають в області.

Ще у серпні 2012-го, як тільки мене призначили на цю посаду, у кабінет прийшла Катерина Крук і прямо сказала, що працювати тут не буду, якщо виконуватиму вказівки зверху: вони, мовляв, цього не дозволять.

А потім почалося… Я із самого початку не хотіла переходити у Цумань, бо ж мала постійне місце роботи, але Світлана Анатоліївна дуже просила, вона щиро вболіває за цю школу.

Щодо заяви, під котрою, як вони говорять, підписи збирали обманом, то все маячня. Напередодні ця група вчителів зверталася до колег із пропозицією підписатися проти мене. І це у той час, коли я перебувала на лікарняному! Причому захворіла після того, як вони прийшли до мене у кабінет і провели «люстрацію», примусивши написати заяву на звільнення. Спочатку відмовлялася, але тоді мені пригрозили, що зараз поведуть на Майдан і примусять це зробити, стоячи на колінах… Тоді така «люстрація» торкнулася не тільки мене, їздили й до інших директорів.

– І директор школи, і начальник відділу освіти, на моє переконання, не мають навіть морального права займати посади, на яких перебувають. Нехай вони та ті, хто підтримував Януковича, ідуть слідом за ним! – однозначно прокоментував ситуацію депутат облради, мешканець смт Цумань Володимир Дуб. – Пригадую, як у період Євромайдану мешканці нашого селища підтримували людей, чим могли: хто грішми, хто продуктами, хто сам їхав у столицю, а хто виходив на центральну площу Цумані. Директриси там ніколи не було. Мало того, вона навіть Державний Гімн забороняла виконувати, бо, мовляв, це не на користь режимові! Люди в той непростий час підходили до мене, скаржилися на погрози… Я заспокоював: мовляв, а кому не погрожують? Мені теж погрожували, але я не боявся зробити свій вибір, був із народом, який мене обрав, і завжди залишаюся з ним. Тому глибоко переконаний: у всіх сферах мають бути професіонали і патріоти. А директор школи та заврайвідділу освіти до цієї категорії абсолютно не належать…

Загалом ситуація у школі дещо нагадує президентські перегони. Але мине час, і педагогам доведеться знову мирно співіснувати в одній школі та викладати хоча й різні предмети, але в одних і тих самих класах.

 

Тому цуманська історія – не дріб’язкова, а повчальна. Керівники освіти повинні раз і назавжди усвідомити: звільняючи чи призначаючи директора, треба керуватися не принципом особистої лояльності чи політичної доцільності, а зважати на думку вчителів та батьків. Бо школа – не для чиновників, а для учнів! Тому в Цумані все має повернутися на рейки здорового глузду.