Родина 27-річного Олександра Деркача, який воював на Сході України, не втрачає надії, що він повернеться у рідне село Довжиця Маневицького району живим. Пише газета Волинь-нова.
Похорон був 8 листопада, на Дмитра. За офіційними даними, Олександр Деркач загинув 29 серпня. Першого вересня рідні учасника АТО приїхали до Бердянська, щоб опізнати і забрати тіло. Не знали тоді, що попереду їх чекає більш як два важкі місяці невідомості, довгого очікування результатів ДНК-експертизи, які так і не змогли розвіяти сумнівів родини. 
— Опізнати тіло було неможливо. Нам показали обгорілі рештки скелета без рук і ніг. Послали молодшого брата у Запоріжжя здавати генетичний матеріал на аналіз. Сказали, щоб ми не сподівалися на швидкий результат, бо працівники лабораторії у відпустках, а загиблих багато. Наприкінці жовтня нарешті нам зателефонували, повідомили, що є висновок, який підтверджує смерть Саші. А 8 листопада брат привіз домовину з неопізнаним тілом додому. Не відкривали її, бо мамине серце не витримало б, якби побачила ті обгорілі кісточки, — крізь сльози розповідала сестра Олександра Деркача Оксана Петрівна, з якою ми не раз за ці два місяці спілкувалися по телефону.
Жінка звернулася до редакції з проханням допомогти швидше з’ясувати правду про долю брата, який був мобілізований. Вдома залишив молоду дружину і маленького синочка. А ще — дев’ятеро своїх братів і сестер, адже сім’я Деркачів багатодітна. На жаль, усі намагання вплинути на оперативність проведення ДНК-експертизи були безуспішними. Час йшов, а рідні продовжували страждати від страху почути підтвердження, що Саша загинув, молилися, аби ця інформація виявилася помилковою.
— Як уві сні відбувався той похорон, були військові, багато людей прийшло. Від духового оркестру ми відмовилися, щоб ще більше не краяв душу. Питаю у мами, що її серце каже, чи то Саша у могилці спочиває, чи ні. А вона плаче: «Я тепер довіку буду на роздоріжжі…». А мені сон приснився: бачила брата живим чи то в лікарні, чи в якомусь притулку. Якби хто підказав телефони військових госпіталів, буду обдзвонювати, питатися. Може, пам’ять втратив, сказати не в силі, хто він і звідки? Шукатиму брата, — каже Оксана Петрівна Гагаловська, яка живе у Боровичах Маневицького району.
Жде тата з війни маленький Сашко Деркач, якому всього два рочки. Чекають і багато інших діток, чиї батьки брали участь в АТО і не дають про себе знати. Понад 30 волинян здали генетичний матеріал для ДНК-експертиз, щоб розшукати зниклих на Сході України синів, братів. Наразі за допомогою таких аналізів виявили серед загиблих бійців трьох наших земляків.

На фото: Таким запам’ятали Олександра бойові побратими.