Історія створення меморіалу "Вічна слава" у Луцьку

Читайте також: Як у Луцьку відзначили День перемоги над нацизмом

8 жовтня тут знову відбулися урочистості. Чиновники різних рівнів відзначили 76-у річницю з Дня визволення України від нацистських загарбників "із метою всенародного вшанування героїчного подвигу і жертовності українського народу у Другій світовій війні". 

Усе, як завжди. І дійові особи – фактично ті самі, тільки з іншими прізвищами. І лише реальних учасників бойових дій Другої світової війни та визвольних змагань, які продовжувалися вже в окупованій Москвою Україні ще понад 10 років після 2 вересня 1945 р., майже немає. Час бере своє…

Та впродовж багатьох років тривають дискусії, що ж насправді отримали лучани в спадок від неіснуючого СССР на пр-ті Перемоги (тепер – пр-т Василя Мойсея), якраз навпроти головного входу на стадіон "Авангард", збудованого ще в роки Другої Речі Посполитої?

Як свідчить архівна "Схема розподілу кладовищ м. Луцька", складена на початку 1941 р.  креслярем А. Вайсом і головним архітектором міста І. Шуміліним, на тодішній вул. імені 24 Піхотного полку (нині – пр-т Василя Мойсея) розташовувалося древнє римо-католицьке кладовище, що займало площу 5,1665 га. Але в 1975 р. радянська влада вирішила увіковічити саме тут 30-річчя "Перемоги у Великій Вітчизняній війні", тому за рішенням компартійних органів кладовище ліквідували, частину поховань перенесли на нові могилки в с. Гаразджа Луцького р-ну, більшість – зрівняли з землею. Потім тут воздвигнули центральну стелу, з якої зараз облітає мармурова плитка, "вічний вогонь", який давно не горить, багато пам’ятних дощок із назвами не лише підрозділів Радянської армії, котрі вибили нацистів із м. Луцька та зображеннями Сталіна і серпасто-молоткастих символів, але й військовослужбовців, які тут загинули в 1944 р. 

Далі – більше. Спорудили окрему стелу на честь тих, хто загинув "від рук українських буржуазних націоналістів". Потім – вшанували в камені воїнів-інтернаціоналістів. Затим – збудували монументи на честь ліквідаторів аварії на ЧАЕС, воїнів останнього воєнного призову, вимушених переселенців із-за Бугу, а наприкінці лютого 2014 р. похоронили одного з загиблих волинян під час Революції гідності в столиці – Василя Мойсея…

Відтак, первинна ідея меморіального комплексу з плином часу та подій змінилася до невпізнання. Та й чим далі, тим більше почало виникати ідей щодо спорудження тих чи інших пам’ятних знаків. Апогеєм стала ідея встановити щось монументальне на честь "десантників усіх часів"… Далі підуть сапери, ракетники, зв’язківці, моряки і т. д, яких доведеться також полюбити в камені та залізі… Або – герої боротьби з коронавірусом…

Тому в облосередку Всеукраїнського товариства "Меморіал" імені Василя Стуса, БФ "Останній солдат", Громадської ради при Луцькому міському голові та інших недержавних структур й виникли слушні ідеї щодо сучасного та цивілізованого обліку всіх споруд, визначення конкретної території комплексу, і, врешті-решт, конкретики щодо назви та часових рамок вшанування героїв, жертв та подій минулого.

Насамперед, у зверненнях йшлося про перейменування з нинішнього Луцького меморіалу "Вічна слава" на "Меморіал Пам’яті", заміни хибної дати початку Другої світової війни "1941" на істинну "1939" та пошанування пам’яті тих громадян римо-католицького віросповідання, які тут покоїлися до 1975 р.

Характерно, що зі схожими клопотаннями до органів влади Волині зверталися й інші громадські організації. Братство ветеранів ОУН і УПА Волинського краю імені полковника Клима Савура, Обласного товариства "Діти репресій", Обласної громадської організації "Терне рома", Товариства польської культури імені Єви Фелінської та багато інших. Йшлося щодо стели з переліком усіх полеглих за волю України воїнів УПА, стели з переліком загиблих під час Другої світової війни волинян – воїнів Війська Польського, доповнення "Стели спалених сіл"... 

Ці питання також не один раз вивчалися та підтримувалися Постійною комісією з питань освіти, науки, інформаційного простору, культури та мови, національного та духовного розвитку, сім’ї, молоді та спорту облради.

Але – віз і нині там… Луцький меморіал "Вічна слава" нагадує прохідний двір, де одні монументи встановлюються з невідомих мотивів, деякі символи епохи тоталітаризму зберігаються,  а до інших, що відповідають вимогам історичної справедливості – руки не доходять. 

Правду кажуть: у семи няньок дитина без ока. Комплекс "Вічна слава", збудований у 1975 р. на могилах древнього римсько-католицького кладовища, став першим прикладом "побєдобєсія", котре зараз процвітає в путінській Росії. Основною його метою в часи СССР було утвердження сліпої віри радянських людей у переможну війну 1941-1945 рр. та викреслення з пам’яті справді доленосних подій історії нашого краю. 

Читайте також: У Луцьку з Меморіалу Вічної Слави викрали бронзові плити (фото)

Тож закономірно, що саме тут напередодні Революції Гідності проросійські активісти роздавали т. зв. "ґеорґієвскіє лєнточкі", які з лютого 2014 р. стали розпізнавальним знаком сепаратистів та окупантів у Криму і на Донбасі…

Хаос доповнюється правовою колізією, коли де-юре меморіалом розпоряджаються столичні чиновники, а де-факто – багато що залежиться від волі місцевої влади. Але одні й другі "переводять стрілки" в зустрічному напрямку, в Луцьку киваючи на Київ, а в столиці – на обласний центр Волині. З року в рік, вже майже 30 літ із набуття державою Незалежності…

В усякому випадку, 3 вересня 2009 р. Постановою Кабміну №928, відповідно до вимог закону України "Про охорону культурної спадщини" надання дозволів на проведення робіт на пам’ятках національного значення, їхніх територіях та в зонах охорони, на охоронюваних археологічних територіях, в історичних ареалах населених місць належить до компетенції  уповноваженого органу центральної державної виконавчої влади. Нині це Міністерство культури та інформаційної політики на чолі з Олександром Ткаченком.

Але щоб щось змінити, чиновники Мінкультінформу повинні отримати відповідні рішення та документи від Луцької міськради та її виконавчих органів. А їх, усупереч неодноразовим зверненням, досі немає. В усякому випадку, ще рік тому голова облосередку Всеукраїнського товариства "Меморіал" імені Василя Стуса Олександр Жук ґрунтовно та детально рекомендував, які проєкти щодо модернізації меморіалу слід виготовити і куди саме їх подати на затвердження. 

Безрезультатно. Щоправда, цими днями від виконувача повноважень Луцького міського голови Григорія Пустовіта отримано відповідь, що звернення запланували розглянути на засіданні постійної комісії  з питань дотримання прав людини, законності, боротьби зі злочинністю та корупцією, депутатської діяльності, етики та регламенту. 

"Про результати розгляду буде повідомлено додатково", – зазначив Григорій Пустовіт.

А в листі-відповіді до Генерального консульства Республіки Польща у Луцьку нинішній очільник міської влади доповнив:

"Наразі потребують упорядкування і вже встановлені на території меморіалу після розпаду СССР пам’ятники та пам’ятні знаки, які не мають стосунку до Другої світової війни. Тому порушене питання надзвичайно актуальне і важливе, однак, його вирішення потребує комплексного підходу. Наразі тривають роботи щодо напрацювання концепції меморіального комплексу, створення облікової документації наявних пам’ятників, опрацювання пропозицій щодо нових пам’ятних знаків".

А що ж обласна влада?

Від голови облради Ірини Вахович наразі відповіді на інформаційний запит не отримано. 

Натомість виконавча гілка на клопотання відреагувала.

"Облдержадміністрація неодноразово рекомендувала Луцькій міськраді розробити комплексний проєкт пристосування комплексу з урахуванням елементів (пам’ятних знаків), що були встановлені у попередні роки, та запланованих на перспективу; загальний ескізний проєкт; робочу проєктно-кошторисну документацію, а також – погодити проєкт і документацію з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини. У зв’язку з вище викладеним, облдержадміністрація звернеться до Міністерства культури та інформаційної політики України щодо вирішення порушених питань (перейменування меморіального комплексу, внесення змін, встановлення пам’ятних знаків) після надання Луцькою міськрадою відповідної документації", – підсумував заступник голови Олександр Троханенко.

І за таких обставин залишається лише навести фрагмент листа від Генерального консула Республіки Польща в Луцьку Славоміра Місяка, де зазначається:

"Генеральне консульство РП у Луцьку люб’язно повідомляє про готовність сприяння та підтримку ініціативи перейменування луцького меморіалу "Вічна слава" на "Луцький меморіал Пам’яті", заміни цифр "1941" на "1939" на стелі ліворуч від головного входу, а також встановлення на меморіальному комплексі пам’ятного знаку на честь похованих там громадян римо-католицького віросповідання. Генконсульство виступить із проханням до міської влади м. Луцька щодо відповідних дій в обох справах".

Отже, віз історичної пам’яті і нині там, де зупинився в 1975 р. Щоб щось змінити, потрібні не лише листи-відповіді та урочисті покладання квітів, але й актуальні рішення органів лади. А їх немає… 

Власне, навіть із офіційними термінами не можуть розібратися. То західних окупантів називають "фашистами", то "нацистами", хоча насправді реальними загарбниками з того боку були тоталітарні режими періоду Другої світової війни з Німеччини, Італії, Угорщини, Румунії, Хорватії, Словаччини і навіть із Іспанії, а зі Сходу – агресивна Москва, котра й досі воює проти України.