В отриманні неправомірної вигоди за працевлаштування інспектора прикордонної служби на Волині судять одразу двох посадовців Луцького прикордонного загону ДПС України.

Однак особливого резонансу ця справа набуває через те, що розслідування проводить Генеральна прокуратура України за поданням Головного управління СБУ.

Чим же зацікавило столичні спецслужби, здавалося б, рядове кримінальне провадження, яких зараз на Волині відкрито десятки?

Кримінальне провадження розглядається в Луцькому міськрайонному суді Волинської області.

До відповідальності хочуть притягнути начальника загону Олександра Білюка та начальника відділу кадрів Сергія Муратова.  А потерпілим у справі виступає такий собі інспектор відділення прикордонної служби «Рівне» Олександр Бабанець.

Нагадаємо, раніше прапорщик Олександр Бабанець уже був героєм однієї з публікацій інтернет-видання «Під прицілом». Ми писали про те, як прикордонник Бабанець не затримав двох нелегалів, які перетнули державний кордон.

Зауважимо, що про цей випадок знають у Генпрокуратурі, так як обвинувачений начальник відділу кадрів Луцького прикордонного загону Сергій Муратов написав заяву до Генпрокуратури і повідомив про цей злочин. Та навіть попри це Генпрокуратура і надалі відстоює його права у Луцькому міськрайонному суді.

Отож, про усе - по-порядку. 

Отож, Олександра Білюка та Сергія Муратова звинувачують в отриманні хабаря, за те, що ті ніби то посприяли у переведенні прапорщика Луцького прикордонного загону ДПС Олександра Бабанця на інший відділ прикордонної служби, а саме ВПС «Рівне».

Як стає зрозуміло з матеріалів кримінального ровадження, прикордонник, у якого наприкінці 2014 року закінчувався контракт, дуже хотів перевестися служити з білоруського кордону на кордон із Польщею.

Готувати підґрунтя прапорщик Олександр Бабанець взявся ще задовго до закінчення контракту.

Як розповів під час судового засідання сам Бабанець, який проходить по справі як потерпілий, з питанням переведення на ВПС «Рівне» він вирішив звернутися напряму до начальника прикордонного загону Олександра Білюка.

Сам обвинувачений начальник Луцького прикордонного загону Олександр Білюк розповідав, що у липні 2014 року прапорщик Бабанець з невідомих причин почав по кілька разів на день йому телефонувати, причому не на службовий телефон, а на особистий мобільний. По телефону Бабанець просив про особисту зустріч з начальником, для вирішення особистих питань. Однак Білюк йому відмовив пояснивши, що існує визначений порядок прийому особового складу керівництвом загону, якого слід дотримуватись та відмовив у зустрічі поза встановленим порядком.

Тоді Бабанець вирішив йти до кінця і таки зустрітися з керівником загону особисто. А тому він написав рапорт на особистий прийом до начальника. Причиною візиту Бабанець вказав бажання поїхати за кордон, щоб супроводжувати дружину, яка поїде на лікування.

Як розповіла під час суду свідок по справі - відповідальний виконавець відділу документального забезпечення Луцького прикордонного загону Оксана Вовк, наприкінці липня, у п’ятницю до неї на мобільний зателефонував Олександр Бабанець і почав розпитувати, як би то йому краще було зустрітися із керівництвом. А уже в суботу військовий залишив рапорт на КПП. Коли ж Бабанець прибув до військової частини на прийом до начальника – Оксана Вовк помітила, що він дуже нервує.

«Я його зустріла на першому поверсі, але він зразу сказав, що піде в туалет. Але черговий мені каже, що він, мабуть, нервується, бо він вже до того бігав, і не раз. Потім я попросила його почекати на другому поверсі, а сама пішла по юриста, тому що в нас особистий прийом проводиться не сам-на-сам, а за участю офіцерів. А коли ми піднялися, то Бабанця не було. Я його вже аж потім пішла шукати і знайшла на третьому поверсі, він якраз говорив по телефону, але видно було, що сильно нервується і прикриває рот рукою», - розповіла свідок.

Згодом свідок додала, що під час самого прийому, прапорщик Бабанець навіть і не згадав за хвору дружину, а постійно намагався залишитися з начальником загону Білюком наодинці.

«В нього було питання про виїзд за кордон з дружиною. Коли Білюк в нього запитав, що з дружиною, то Бабанець сказав, що це питання чи другорядне, чи не головне, якось так він сказав. Але почав він мову з того, що він хотів би перевестися на Ягодин. В принципі, весь час, а прийом був дуже довгий, вони про дружину Бабанця взагалі не говорили. І ще він кілька разів намагався залишитися наодинці з командиром, але йому це не вдалося», - пояснила свідок.

Отож, не досягнувши мети, Бабанець почав знову шукати можливості перевестися на ВПС «Рівне», і звернувся із тим же питанням до начальника відділу кадрів Сергія Муратова. І, ніби то досяг порозуміння.

«Ну, я йому пояснив, що і як, що я хочу перевестися на друге ВПС. Але Муратов сказав, що це питання без грошей не вирішити і сказав, що треба аж три з половиною тисячі доларів, бо частину з них треба буде відправити на Київ», - розповів суду потерпілий по справі Бабанець.

Однак, за якимось дивним збігом обставин прапорщик мав при собі диктофон і записав усю розмову з Муратовим. Пізніше він стверджував, що часто носить диктофон при собі, і цього разу зовсім випадково прихопив його з собою на зустріч.

Повертаючись додому, Олександр Бабанець ніби то абсолютно випадково зустрів на зупинці свого давнього знайомого майора Волинського управління СБУ Дорофеєва.

Як розповідав Бабанець, товариші розговорилися, і прикордонник під час розмови пожалівся другу-спецслужбовцю, як йому важко прилаштуватися на роботі.  А до слова ще й почав нарікати на неприкрите свавілля і побори у Луцькому прикордонному загоні.

Майор Дорофеєв, як запевняє прапорщик, одразу ж став йому співчувати і порадив писати заяву, і не куди-небудь, а у Головне управління СБУ. Мовляв, волинські службовці не зможуть так професійно і неупереджено розслідувати цей злочин.

Буквально наступного дня прапорщик Бабанець поїхав з майором Дорофеєвим до Києва писати заяву на керівників Луцького прикордонного загону.

У столиці військові пішли не лише до Головного управління СБУ, а й до Генпрокуратури. У ГПУ ж негайно взялися розслідувати справу за заявою волинського прапорщика Бабанця.

Як розповів Бабанець в суді, з тих пір він почав тісно співпрацювати з Волинським управлінням СБУ – частенько їздив давати покази, чемно виконував усі вказівки і залюбки дозволяв чіпляти на себе мікрофон та відеокамеру для фіксації злочину.

І лише після того, як його «нафарширували спецтехнікою», прапорщик Бабанець двічі ходив передавати кошти начальнику відділу кадрів Муратову. Саме це сторона обвинувачення використовує як беззаперечний доказ вини Муратова.

Отримавши відеодокази, начальника Луцького прикордонного загону Олександра Білюка та начальника відділу кадрів Сергія Муратова негайно затримали, оголосили підозру в отриманні неправомірної вигоди та посадили в Лук’янівський слідчий ізолятор.

Далі спецслужби заходилися завзято працювати по справі керівників Луцького прикордонного загону. І, як виявилося, їхні старання увінчалися успіхом.  Окрім підозри в отриманні неправомірної вигоди слідчим вдалося з'ясувати, що роком раніше начальник прикордонного загону Олександр Білюк ніби то ще й привласнив офіцерські премії. 

Як встановили працівники ГПУ, влітку 2013 року за наказом Білюка кільком начальникам відділів прикордонної служби було нараховано премію у розмірі по 2 000 гривень кожному. Однак грошей прикордонники не отримали. Одразу після того, як їх нарахували, стверджує сторона обвинувачення, Білюк розпорядився перерахувати усю суму премії на кредитну картку ніби то для ремонту кімнати для приїжджих Луцького ПЗ.

Після цього, мовляв військовий періодично знімав кошти з картки та витрачав їх на власні потреби.

Сам Олександр Білюк не заперечує, що просив своїх підлеглих віднайти можливість залучення інвесторів для перерахування коштів на будівництво кімнати для приїжджих, розташованої на території військової частини прикордонного загону.

Облаштування такої кімнати у прикордонному загоні  довгий час було гострим питанням, а з виходом Постанови Кабміну про економію – взагалі неможливим.

Тож під час чергових планових зборів начальник прикордонного загону Олександр Білюк неодноразово наголошував військовим про необхідність закінчення ремонту у кімнаті для приїжджих, а її відкриття приурочити до Дня прикордонної служби.

Зважаючи на те, що прикордонники таки перераховували кошти, які були призначені для ремонту кімнати для приїжджих, на кредитку – це Генпрокуратура розцінює як заволодіння військовим майном та зловживанням службовим становищем, особисто Олександром Білюком.

Аби таки довести вину Олександра Білюка, старший прокурор Генпрокуратури Олександр Добрянський подав суду клопотання про допит свідків. Втім усі 5 свідків, які з’явилися на судове засідання до Луцького міськрайонного суду свідчили про те, що кошти перераховували добровільно, що начальник загону Олександр Білюк не вимагав, а просив при можливості перерахувати кошти і що «жертвували» військові не премію, а гроші з сімейного бюджету чи особистих заощаджень.

Крім того, усі свідки запевнили, що кімнату для приїжджих таки облаштували і відкрили у запланований термін. Один з військових розповів під час судового засідання, що тільки за 2015 рік кімната була вільною лише 2-3 дні, а решту часу у ній постійно проживають офіцери з інших регіонів.

Інший військовий зауважив, що лише за старання Олександра Білюка Луцький прикордонний загін нині має не лише кімнату для приїжджих, а й відремонтовану їдальню та музей. А два попередніх начальника загону ніяк не могли довести цю справу до завершення.

Втім, старший прокурор Генеральної прокуратури України Олександр Добрянський таки наполягає на тому, що полковник Білюк займався саме вимаганням та розтратою військового майна і просить суд вдруге викликати свідків, які не змогли прийти до суду.

Відомо, що один зі свідків до початку березня перебуває у відпустці, а ще двоє – у зоні АТО.

Тож суд таки надасть можливість допитати усіх свідків по справі, аби мати повну картину, і суддя Андрій Сівчук відклав розгляд справи на середину березня.

Адвокат підсудного Олександра Білюка Олег Антонюк переконує, що його підзахисний не винен в інкримінованих йому порушеннях, попри те, що сторона обвинувачення так наполегливо намагається його засудити.

«Як в ході досудового слідства, яке проводилося Генеральної прокуратурою України, так і в ході судового розгляду, який зараз розпочався у Луцькому міськрайонному суді, мій підзахисний в категоричній формі не визнає свою вину, заперечив проти оголошених йому підозр. Також були дані вичерпні свідчення під час допитів як в Генпрокуратурі, так і в Луцькому міськрайонному суді. І разом з тим, стороною захисту було зібрано усі необхідні та беззаперечні докази невинуватості мого підзахисного в інкримінованих йому злочинах», - наголосив адвокат Олег Антонюк.

Інший обвинувачуваний по справі Сергій Муратов, хоч і частково визнає свою вину, однак певен, що оперативні працівники СБУ навмисне вчинили проти нього провокацію. І здійснили її руками прапорщика Олександра Бабанця.

На час судового слідства обвинувачувані по справі Сергій Муратов та Олександр Білюк відсторонені від посад. Натомість, Олександр Бабанець, попри те, що його підозрюють  у службовому порушенні, продовжує нести службу, ніби нічого й не сталось. І, попри те, що про цей випадок знають у ГПУ, розслідувати провину Бабанця, схоже, ніхто не поспішає.