Навесні 2014 року терористи ДНР захопили Слов’янськ. Упродовж майже трьох місяців вони були господарями міста. Але чотири роки тому залишили його під тиском українських військових. Звільнення Слов’янська стало початком низки перемог за міста Донбасу. Після нього наша армія звільнила Краматорськ, Костянтинівку, Сєвєродонецьк, Лисичанськ, Рубіжне.

Читайте також: Волонтери "Серця патріота" збирають допомогу військовим в АТО

Події, які відбувалися в той час у Слов’янську, бачила на власні очі студентка Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки Яна Панічик, яка там народилася і проживала.

– Яно, що Ви пам’ятаєте про цей день?

– В цей день я була в дідуся і бабусі. По новинах показали, що представники ДНР напали на місцевий відділок міліції (поліції – ред.). Вони повибивали вікна і металеві ґратки. Багато людей, і навіть мер міста, аплодували та із захватом говорили: "Це наші хлопці, вони хороші люди".

 – Як Ваші батьки і знайомі відреагували на появу озброєних людей?

– Мої батьки спочатку ніяк не відреагували. Вони побачили серед натовпу свою знайому, яка сиділа разом з бойовиками і заповнювала якісь папери. Батьки їй сказали: "Наташо, що ти робиш? Іди звідти". Вона ж сказала: "Я потім вам все розкажу", – але так нічого й не розказала. З бойовиками ДНР вона, напевно, і до цих пір, адже вони жили в її квартирі.

– Чи багато людей підтримувало ДНР?

 – Багатенько.

– А українських солдатів?

– Були люди, які підтримували і українських військових. Вони виходили на різні акції та мітинги за Україну. Збирали для воїнів АТО одяг, продукти харчування, медичні препарати.

Читайте також: "Волноваха навік вкарбувалася в історію Волині", – Ірина Констанкевич

– Яка ситуація склалася в місті після того, як ним заволоділи сепаратисти?

– Спокійно вийти на вулицю ми не могли, та і батьки забороняли виходити. Денеерівці могли зупинити будь-яку машину і забрати її собі. Якщо водій не зупинявся, вони стріляли по автомобілі. Був один такий випадок – мій сусід їхав за кермом автомобіля, він таксист, денеерівці його зупинили і забрали машину, а його закрили в підвалі. Та він залишився живим лише тому, що прийшли українські  солдати і поліція.

Багато постраждало і представників ромської національності. Їх виганяли з будинків, а тих хто чинив опір – вбивали. Один з моїх однокласників також ром. Його батько барон, тож жили вони заможно і могли собі багато дозволити, але їх теж вигнали.

– Чи підтримував хтось із Ваших однокласників чи друзів дії бойовиків?

– Серед всіх однокласників лише одна дівчина. Друзі ні, скоріше їх батьки. Один знайомий моїх рідних пішов до бойовиків, але тепер різко змінив своє рішення і вболіває за Україну. Сусід наш "переметнувся" до денеерівців, щоб з ними воювати проти України, там він і до цього часу.

– Чи багато на Вашій вулиці зруйнованих будинків?

– На моїй вулиці один будинок. Не знаю, як так вийшло, але наш район не дуже розбомбили. Вже далі, ближче до центру, зруйнували багатоповерхівки, магазини, кінотеатри, школу, дитячий садочок. Добре, що в той час там не було дітей. В місті горіли навіть заправки.

– Яно, скільки часу Ви та Ваша сім'я перебували в місті, коли прийшли бойовики?

– Я була близько півтора місяця, а батьки два. Пізніше виїхала в Харків до родичів, а вони до татових батьків.

– Коли Ви повернулися додому?

– 6 липня.

Читайте також: Війна, поранення, полон... а життя врятувало фото дітей

– Як змінилося місто після того як його звільнили українські солдати?

– Слов’янськ став жовто-блакитним. Перефарбували зупинки, лавочки, стовпи, мости… Недалеко від головної площі міста плиткою виклали українські візерунки. Леніна звалили (сміється). Молодь обливала його жовто-блакитною фарбою, обкидала яйцями, а на шию повісили символічний шарф. Дідусі і бабусі були в шоці, вони кричали: "Що ви робите? Це СРСР, нам так добре було жити тоді".

– Як думаєте, якою буде Україна в майбутньому?

– Це залежить від людей, які сидять у Верховній Раді, від Президента. Взагалі, я вважаю, що потрібно докорінно змінювати владу, щоб прийшли нові, розумні, ерудовані люди, які здатні змінити країну на краще. А ще багато залежить від нас самих – людей. Тому якщо хочемо змінити Україну на краще, потрібно починати із себе.

Читайте головні новини Волині та України також на наших сторінках у Facebook та Twitter