Ексклюзивне інтерв'ю "Під прицілом" з волинським "кіборгом" Георгієм Островим, який проходив службу з 12 листопада 2014 року по 8 грудня 2014 року в селищі Піски поблизу Донецького аеропорту. Кожен, хто стежив за розвитком подій на Сході України, знає, якою напруженою була ситуація у цій локації.

Читайте також: "Це посміховисько": волинський "кіборг" Остров про непризначення виборів мера Луцька

Пройшовши ротацію, Георгій Остров, який мав прізвисько "Молдаван" у зоні АТО (через своє походження), був нагороджений перед строєм командиром роти єдиною на той час нагородою – шевроном добровольчого українського корпусу "Правий сектор". В 2016 році нагороджений Всеукраїнською спілкою "Побратими України" із згоди командира 5-го батальйону псевдо "Чорний" та командира 2-ї штурмової роти – Народного Героя України, позивний "Барс", нагрудним знаком "За оборону Донецького аеропорту" № 963 від 05 травня 2016 року. На початку 2017 року Георгій Остров нагороджений іменним нагрудним знаком "Добровольчий український корпус – 2014" № 214.

Повернувшись із фронту, Георгію довелось призвичаюватись до цивільного життя в суспільстві і йому це вдалося. Зараз він навіть балотується у депутати до Підгайцівської ОТГ.

Тож, журналіст "Під Прицілом" вирішив поцікавитись у людини, яка пройшла надскладні випробування, яим є його бачення ситуації в Україні та на Волині, яким був його бойовий шлях та чому саме він вирішив піти у депутати.

– Георгію Пантелеймоновичу, розкажіть, будь ласка, яким був Ваш бойовий шлях?

– Все почалося ще з Майдану 2014 року. Всі пам’ятають події, які тоді відбувалися. На той час я був активним учасником громадської організації "Правий сектор", яка на сьогоднішній день розділилася на дві частини – це УДА та ДУК ПС. Я був керівником однієї із мобільних груп. Потім усіх наших хлопців почали масово перевозити в зону бойових дій, у тому числі і двох братів – Хом’яків, які пропали безвісти та яких мама шукає до цих пір і надіється на те, що хлопці живі, або у полоні, то ми разом із моїм побратимом "Караваном", поспілкувавшись, створили таку організацію як "П’ята влада", яка була спрямована на боротьбу з корупцією. От саме і патріотизм тоді нами керував. Він зіграв головну роль у моєму подальшому рішенні.

Після того, як наших хлопців почали масово забирати на Схід, ми із "Караваном" вирішили також приєднатися до своїх побратимів, які на той час знаходились у Пісках, а саме до "Сича", який був моїм командиром взводу. Ну а до кого їхати, як не до своїх? Усі пам’ятають, що у 2014 році, коли йшла перша хвиля мобілізації, на Схід забирали усіх, крім добровольців, тому ми і вирішили приєднатися саме до своїх побратимів. Звичайно, що спочатку ми поїхали на базу у Дніпропетровську область, де пройшли навчання, проте, дивлячись на те, як щодня гинули хлопці по 19-20 років, а ми все ж таки трішки життя уже побачили, щодня говорили комбату, що хочемо на передову. Тож на базі ми пробули тільки 2 дні.

Після тих 2 днів, під час яких ми проходили навчання, до нас приїхав "Богема" – теж наш побратим, у якого ми попросили, щоб нас забрали на передову. Таким чином ми і потрапили в Піски.

Піски – це саме той населений пункт, який прикривав вхід і вихід до Донецького аеропорту. Тобто це уже не перша точка, а остання. Біля нас була ще Вишка, про яку багато писали та пожежна частина. От і саме вихід до терміналу ми обороняли. Весь ДУК знаходився саме в Пісках, а от уже 95 і 93 бригади у Водяному. Позаду нас знаходилася так звана "Республіка Міст", які стояли відразу за нами, а кругом нас всіх "сєпари". Головним завданням бойовиків було захопити "Міст" і таким чином замкнули б кільце, в центрі якого знаходились ми. Проте їм цього не вдавалось і наші хлопці вистояли.

Про бойовий шлях не дуже хочеться говорити, але весь час, який я там провів, без 2 днів бази – це 28 днів. 28 пекельних днів. На той час більше 30 днів там нікого і не тримали.

Можливо колись хтось буде говорити і про це набагато більше. І коли на той час по телевізору говорили, як повідомляли рідні під час дзвінків, що за день відбувалося 20 вистрілів, то це брехня. Стріляли постійно, не перестаючи.

Саме нам – добровольцям, найбільше пощастило із нашими комбатами – людьми, які знали як правильно підійти до кожного з нас та як правильно все зробити. І навіть коли ми потрапляли у шалені обстріли, вони (комбати – ред.) старалися нас витягнути із цього пекла, а далі буде як буде. Тоді ніхто не думав ні про що, крім того, як вижити.

І навіть якщо проаналізувати, а у нас теж загинуло дуже багато побратимів, то із наших взводів найменше хлопців полягло, хоча ми і були у найгарячіших точках. ДУК ПС був скрізь, по всій лінії фронту. І на сьогоднішній день, можу сказати, мої побратими ще знаходяться в гарячих точках і до цих пір воюють. Хоча була команда вивезти їх звідти, вони не здалися, а досі воюють.

От, нещодавно, в одному виданні опублікували інформацію про кандидатів в депутати в громади і під цим матеріалом написали коментар, в якому "зачепили" мене. Як, не знаючи де була людина і що вона пережила, можна когось критикувати? Не можна ділити наших хлопців на "більших" і "менших" воїнів. Такого нема. Усі, хто був на фронті – уже герой. І на мою думку, учасники АТО і учасники бойових дій відрізняються. Так, усі пережили це. Але, ті хто були на 4 чи 5 лінії фронту, не бачили того пекла, яке пережили саме учасники бойових дій, ті, які захищали подальші лінії і не давали ворогу просунутись дальше. І дякуючи таким хлопцям, тут, на Заході, люди живуть спокійно. Ворог до нас не дійшов.

– Що було найстрашнішим під час оборони аеропорту в Донецьку? Як Вам вдалось протриматись?

– Найстрашніше – це війна. І страх робить чудеса. Там не думається зовсім. Думаєш тільки про те, як вижити. І був такий день, коли нас, четверо побратимів, "сєпари" накривали так, що зв’язок пропав повністю і про що я міг в той момент думати?! Тільки про те, аби пережити ту ніч і ранок настав якнайшвидше. Я старався просто вижити. Вижити навіть тоді, коли вогонь по нас не припинявся. Але війна настільки зближує людей, що всі, хто був зі мною на передовій, став для мене рідним.

Через 15-20 днів той страх настільки стає для тебе рідним, що ти уже нічого не боїшся і можеш вийти без жилета, вільно пересуватись передовою – там де ти раніше повзав, тепер спокійно йдеш, а у тебе свист куль над головою і так дальше. Але це все пізніше, коли ти уже вдосталь "з’їв" цього всього. Через що нас і міняли, бо дійсно всі ці події осідають в головах хлопців.

Я пам’ятаю перший день, як тільки я попав в Піски, приїхав Урал БК із боєприпасами і в нього влучив снаряд. Все горить, зривається. Страшно. А ти недалеко від того місця, і тільки думаєш: "Як не попало в тебе". І таких випадків багато, коли кулі пролітали над твоєю головою, але, слава Богу, в тебе не попадали.

Наш комбат "Барс" називав нас хворими людьми. Чому? Тому що нормальна здорова людина сюди не приїде добровільно. Це пекло.

Є багато моментів про які можна довго говорити. Ми згадуємо всі ці події разом із побратимами коли зустрічаємось.

– Як Ви пристосовувались до цивільного життя після повернення із зони бойових дій? Чи не виникало у Вас проблем із цим, як у багатьох бійців із зони АТО?

– Були. Проблеми були. Мені хотілося всіх "порвати", хотілося якоїсь справедливості. Я розумів, що це все ж таки залишилось звідти (Піски – ред.). Було таке відчуття, що в душі щось закладено і хотілося аби все було по-моєму. І дуже страшно, бо ти ж маєш жити як всі, пристосуватись до суспільства, але жага до справедливості, яка залишилася, брала гору. Хотілося кращого життя і для себе, і для своїх дітей, і для суспільства. І коли ти повертаєшся до цивільного життя, починає перевертатись світогляд.

Після повернення із Пісків, я повністю перестав вживати алкоголь, я вживав до того тільки по святах, а після повернення взагалі кинув. Це також вплив війни. Багато хлопців після повернення зі Сходу вчиняють самогубство або починають "пити". Потрібно себе чимось зайняти і бути постійно в роботі, тоді помаленьку забуваєш за всі події, які пережив і пристосовуєшся до суспільства. А що штовхає до таких вчинків молодих хлопців? Це сімейні непорозуміння, дискусії між людьми і уже все це тисне на хлопців. Тому усім, хто пережив війну потрібна реабілітація та підтримка.

У мене була така підтримка: мене слухали, допомагали, розмовляли. Я змінив напрямок роботи і таким чином зумів вибратись із того гнітючого стану.

– Як змінилось Ваше життя після війни?

– Особливо нічого не змінилось. Просто навантажив себе додатковою роботою. Слава Богу у мене все виходить, оскільки я мав чудових вчителів у своєму житті, які, переступаючи через себе, вкладали у мене свої знання. Один із них вчив мене любити людей, а інший – вміти бути менеджером. І я дуже вдячний, що у мене були такі вчителі.

– Чи була якась кумедна історія з фронту?

– Таких історій було багато, але найбільше мені запам’ятався перший день, коли я вийшов на позицію разом зі своїм побратимом "Бакою". Я сидів у довгому-довгому коридорі, кінця в якому видно не було. Вікна вибиті, все зруйноване і багато консервних банок валялось у тому коридорі. Кожних 2 години ми мінялися місцями із побратимами і переходили у різні позиції. А біля нас постійно бігав кіт "Сєпар". І от сиджу я, а той кіт ганяє у довжелезному темному коридорі і перекидає ті банки. Відчуття було таке, що це "сєпари" ходять і здавалося вот-вот вискочить звідкись і тебе вб’є. А "Бака" сидів в другому кінці і дивився у тепловізор, аби дійсно ніхто не йшов, то я постійно кричав йому: "Бака, йди до мене!". То це були найстрашніші і найважчі 2 години у моєму житті. Страшно було навіть в туалет відійти. Це вже потім я сміявся з цього, а спочатку смішно зовсім не було.

У "сєпарів" був підземний прохід до нас, до водяної башні і вони кожної ночі ганяли біля нас. Тому і спрацьовував той страх, бо ти не знаєш в який момент вони можуть вискочити.

І от зараз, за день до того, як Президент мав ввести воєнний стан, ми збирались із нашими побратимами: і з Волині, і з Рівненщини, і з Львівщини та інших куточків України, і кожен сказав, що готовий у будь-який момент знову взяти зброю до рук та піти воювати.

Читайте також: "Ми вийшли на той рівень, коли на нас рівняються", – Олена Твердохліб про досягнення і цілі Княгининівської ОТГ

– Які, на Вашу думку, основні проблеми в державі сьогодні?

– Проблем у нас в державі насправді дуже багато. І винна в цьому не тільки влада, але і ми – народ. Ми не хочемо слухати, ми не вміємо бачити, а тільки критикувати. Ми себе не бачимо. Всі кругом чогось хочуть, але робити для цього не хочуть нічого. Дуже багато у нас проблем, над якими потрібно працювати, зокрема і та сама корупція, яку за один день не викоріниш. Систему зламати дуже важко. Над цим потрібно працювати і не тільки тим, хто бореться з цим, але й громаді.

От наприклад, взяти лікарів, яким ми "дякуємо" після того, як вони допомогли нам одужати. А що це? Чи не корупція? Але ми цього не визнаємо, бо й самі розуміємо те, що зарплати у медиків смішні, але після того як вони нададуть нам кваліфіковану допомогу, ми відразу їм "дякуємо".

Нам потрібно працювати, працювати і працювати. Усі проблеми, які є в державі зв’язані між собою. Тому ми повинні починати перш за все з себе. І не потрібно у всьому винити владу. Вині всі. Критикувати найлегше, а от змінювати… Сьогодні одна влада і всі кричать, що вона погана, завтра буде інша, але всі однаково будуть казати, що винна влада.

– Які, на Вашу думку, найголовніші проблеми Волині сьогодні? Як їх вирішити?

– У нас фактично та сама проблематика, що й у всій державі. Але наша Волинь особлива. У нас набагато краще життя, ніж в інших областях, навіть тій самій Рівненській. Я дуже багато їжджу по Україні і можу з упевненістю сказати, що в нас найкраще: у нас кращі дороги, яке у нас красиве місто, яке розвивається. Який у нас прекрасний парк, котрий за рік змінився кардинально. У нас найкраща область, незважаючи на загальнодержавні проблеми, які є у кожному місті, селі, ОТГ і так далі. У нас добре.

– Що Ви може сказати стосовно "бурштинового питання"? Хто і як може навести лад у цій сфері?

– Я був таким затятим борцем із бурштином. Дуже багато ми допомогли правоохоронцям: зупинили цей безпорядок і не допустили його до такого, як на Рівненщині. Як тільки наведуть лад на рівні держави з цим питанням, то наша область ще більше розквітне. І як казав голова Волинської облради Ігор Палиця "Я зроблю тут Швейцарію", так дійсно можна буде зробити. І мабуть, і не тільки.

– Проте працювати КП "Волиньприродресурс" спокійно не дають.

– Не дають. І я не знаю в чому проблема. І я вважаю, що все таки не можуть домовитись. І хто б не був "зверху", він дивиться на цей ласий шматок, адже тут "крутяться" шалені гроші. І можливо, після тих гучних справ, коли на кордоні затримували величезні партії бурштину і його перевезти стало набагато важче, ціна на "сонячне каміння" в Україні впала і його стали менше видобувати, бо це стало недоцільно. Тому, якщо б зменшити ціну на бурштин в межах країни та перекрити кордон для його експорту, то попит би на нього впав і можливо тоді б спокійно дали працювати "Волиньприродресурс".

Я ніяк не можу зрозуміти чому у центральної влади така пильна увага саме до Волині. На сьогоднішній день у Рівненській області якесь приватне підприємство, зареєстроване у Київській області вже активно розпочало легальний видобуток бурштину. Тому у мене виникає питання до центральної влади: "Чому так?". Чому, коли є комунальне підприємство, то йому забороняють працювати, а якесь приватне підприємство отримує дозвіл? В чому проблема? Проте я думаю, що коли до влади прийде новий президент, то він наведе лад з цим.

Я би порекомендував керівництву Волиньради проаналізувати хто є кінцевим бенефіціаром даного приватного підприємства на Рівненщині, адже як так, що Волинь не може спокійно працювати, а там отримують 60 гектарів під 3 мільйони гривень річних в оренду під рекультивацію і ніхто не заважає їхній роботі. І тоді, я вважаю, що стане все зрозуміло.

– Як, на Вашу думку, подолати корупцію в державі?

– Потрібно починати з себе. Громада має в першу чергу проаналізувати свої дії і змінити щось в собі. Якщо ти щось побачив, то не потрібно голосно кричати, а варто йти в ті структури, які цим займаються і допомогти в вирішенні цієї проблеми. А у нас як роблять: побачили, почали критикувати, а коли справа до ходить до відповідних органів, то всі уже розійшлися і нема кого притягувати до відповідальності.

– Чому, на Вашу думку, воєнний стан введений тільки зараз, а не у 2014 році, коли все тільки починалося? Чому він введений тільки на певній території? Можливо варто було запровадити його по всій Україні?

– На цю тему ми разом із моїми друзями спілкувалися дуже багато. І я вважаю, що воєнний стан введений після подій, які трапилися в Азовському морі. Дуже погано, що цей стан не був введений у 2014 році, коли ми щодня ховали своїх друзів, рідних та близьких, але це суто моя думка.

Зараз я вважаю, що це теж правильно, що воєнний стан введений у тих областях, які прилеглі до країни-агресора, бо в нас де вилізе той "спар". Крім того, у нас є структура СБУ, яка займається безпекою.

Якщо проаналізувати те, що продемонстрував Президент в одному зі своїх інтерв’ю, як розташовані наші війська, то дійсно був ризик.

А ще, я вважаю, усе це відбувалося у зв’язку з тим, що приймали помісну церкву. Керівництво знало коли саме буде Об’єднавчий Собор і можливо тому, аби укріпити кордони та щоб не було провокацій та спокійно провести цей день, головнокомандуючий вирішив ввести воєнний стан. Нам постійно "закидали", що 15 можливе воєнне вторгнення і саме тому, можливо, було прийняте таке рішення.

Я думаю, що воєнний стан закінчиться 26 грудня і більше його не буде.

Читайте також: Голова Луцької райради назвав своє головне завдання і окреслив плани

– Як Ви думаєте, чому Путін не припиняє війну на Сході України?

– Знаєте, я вам так скажу: "Это очень большие деньги". Думаю, він заробляє на цій війні. Чи має він підтримку від когось? Та від кого він може її мати... Я собі інколи задаю питання: "Як такий маленький гном може створювати стільки проблем?" Але, я думаю, що це все припиниться найближчим часом. Путін заробляє гроші, бо будь-яка війна – це великі гроші.

Йому той Крим, за великим рахунком, потрібний лише для того, аби розташувати свої війська і мати шматок моря. Однак нічого хорошого це йому не принесе. Настане час, коли ми повернемо Крим до України. І, повірте, йому той Донбас в руїнах теж не потрібний.

– Як Ви оціните вклад президента Петра Порошенка у припинення війни? Що він зробив не так або чого взагалі не зробив?

– Я не можу сказати, що Порошенко нічого не зробив. Влада зробила принаймні, щоб ситуація не погіршувалась і залишилась в тих межах, які є насьогодні. По факту, війну зупинили добровольці і перша хвиля мобілізованих. Загадайте, яка у нас армія була і подивіться, якою вона є зараз.

Сьогодні у нас вже є боєздатна армія, ми можемо вже без остраху виходити на вулиці без бронежилету і казати "Ми готові!" Тому я не можу сказати, що Порошенко нічого не зробив. Як президент він мене багато в чому не влаштовує, але на рахунок війни – він багато чого зробив.

Звісно, оті вибухи складів з боєприпасами — це він не догледів. Або ж не догледіли призначені ним особи, генерали, командувачі. Однак казати, що він взагалі нічого не зробив для припинення війни неправильно.

– Відомо, що Ви будете балотуватись у депутати Підгайцівської сільської ради. Чому Ви вирішили піти в політику?

– Так, йду. Йдуть багато моїх хороших знайомих. Ще у 2014 році, під час Євромайдану, я прийняв рішення піти в політику. Тепер я відчуваю, що цілком готовий до цього. Я вибрав дуже непростий округ, це 4-й округ. Тут не зроблено жодної дороги, освітлення не на всіх вулицях є.

Коли я обирав округ, я мав можливість вибирати, де балотуватись. Я обрав саме 4-й, адже регулярно буваю у Підгайцях. У мене там живуть дуже хороші друзі і коли я побачив, що там місцями взагалі немає дороги, а люди там, між іншим, мають будинки, я був просто шокований. Чим займаються місцеві депутати?

Я скажу так, якщо людина відбула вже каденцію, а то і дві-три, і нічого за той час не зробила, то не робитиме нічого й надалі.

Ці обранці кажуть, що депутатом має бути виключно місцевий житель, але це не так. Депутатом має бути людина, яка дійсно здатна розв'язати проблеми громади, якій довіряють.

Я вибрав 4-й округ, бо він дуже складний, немає доріг, лиш де-не-де є світло, там за великим рахунком нічого немає.

Я йду на вибори з програмою, яку я впевнений, що виконаю. В ній є основні пункти: дороги, тротуари і освітлення вулиць.

Дороги я точно зроблю в перший рік. Я не можу гарантувати, що вони одразу абсолютно всі будуть з асфальту, але найпроблемніші ділянки будуть засипані щебенем – це точно. Далі будемо працювати над кращим покриттям.

Я з командою йду відкрито, ми нікого не обливаємо брудом, не займаємось чорним піаром проти конкурентів, не займаємось підкупами. Я вже чітко знаю, з чого почну роботу для громади, навіть у свій перший день, коли отримаю посвідчення депутата. Я вірю у те, що в мене вийде виконати свій план для цього округу.

– Чи є створення ОТГ необхідним кроком?

– Знаєте, скільки бюджетних коштів "йде на сторону". А після утворення об'єднаної територіальної громади кошти лишаються на місці. І тоді новообрані депутати починають  ставити питання і вивчати куди голова ОТГ і секретар пустили кошти, дивитись куди поділись кошти, за які мали бути зроблені дороги.

Також мені подобається ідея розбудови дитсадків. Треба вивчати це питання і займатись ним. А сьогодні виходить, що гроші просто зникають, а задекларовані речі не виконуються.

– Чому багато хто не хоче об'єднуватись в ОТГ?

– Можливо, неправильно розуміють суть і перспективи. Чинні сільські голови просто не доносять до громади усіх переваг, які отримають люди від цього. Думаю, якщо б громада дізналась про всі вигоди від об'єднання, то вона б винесла на руках свого сільського голову і сама б утворила ОТГ із сусідами.

– Довготривала відсутність мера у Луцьку. Яка причина цього, на Вашу думку?

– Прикро, що склалась така ситуація, це посміховисько. З іншої сторони, всі чекають, що щось зміниться після президентських виборів. Можливо, дійсно БПП не має свого кандидата і тому вибори не призначаються. Дуже шкода, що два табори на Волині не можуть сісти і домовитись між собою. Від цього страждає вся область. У нас все є для процвітання, але люди не хочуть шукати консенсус. Війна до хорошого не приводить.

Думаю, ті люди, які зараз знаходяться у Луцьку та Волині при владі стараються робити добру справу. Можливо, не все виходить, але в цілому позитивних моментів більше. Всі, хто приїжджає до Луцька відзначають, яке це класне місто.

З місцевою владою у нас буде все добре, прийде час, виберемо мера.

Взагалі, депутатам політику треба лишати в стороні. В першу чергу, необхідно вирішувати нагальні проблеми громади, виконувати обіцянки зі своїх програм. А от коли, все буде зроблено, тоді можна вертатись до політичних питань. Не можна політику ставити на перше місце.

– Яким Ви бачите Волинь і Україну в цілому у майбутньому?

– Прекрасною і квітучою. Фактично я був у кожному обласному центрі країни. У кожному місті від 150 тисяч мешканців у нас є і доволі непогана інфраструктура, і є де відпочити. У нас така прекрасна Україна.

Не дарма всі дивляться на нас зі сторони. У нас все є в країні: чорноземи, природні надра, гори, моря, ліси. Не тільки Росія, всі задивляються на нас.

Я вірю і знаю, що у нас все вийде!

Вітаю усіх з прийдешніми новорічними та різдвяними святами! Нехай всі починання завершаться добре, якщо не в цьому році, то в 2019-му точно! Хай у кожного буде  все так, як вони хочуть!

Вікторія Прийма

Читайте головні новини Волині та України також на наших сторінках у Facebook та Twitter