Позови про захист честі, гідності та ділової репутації у судовій практиці не дивина. Однак більш цікавого забарвлення вони набувають, коли спір розпочинається між публічними людьми і представниками ЗМІ. Здебільшого трапляється так, що видання публікує чи видає в ефір відомості про приватне життя окремих осіб, висвітлює конфіденційну інформацію, або ж оприлюднює припущення на співставлених фактах.

Зокрема, на сторінках інтернет-видання «Під прицілом» періодично публікуються матеріали провокативного характеру, критичні статті та розслідування. Специфіка видання передбачає те, що подібні публікації можуть викликати обурення з однієї сторони, однак право громадськості знати правду про те, що здебільшого хочуть приховати чи змовчують – все ж таки переважає.

За 4 роки активної діяльності інтернет-видання «Під прицілом» неодноразово отримувало претензії і навіть судові позови від бізнесменів, політиків, чиновників та публічних діячів. Та здебільшого подібні конфлікти вдавалось залагодити мирно, шляхом переговорів, обопільних поступок чи публікацією додаткових матеріалів з роз’ясненнями обох сторін. Винятком став останній позов, адресований редакції інтернет-видання «Під прицілом» від громадянина Покровського Андрія Володимировича про захист честі, гідності та ділової репутації. Майже 3 місяці судової тяганини стали для журналістів видання підтвердженням того, що попри оспіване становлення демократичного суспільства та свободу слова – цькування журналістів та тиск на ЗМІ не припиняється по сьогодні. І навіть в такому містечку, як Луцьк, окремі публічні діячі намагаються вказати журналістам, як про них варто писати, і які питання «не варто» зачіпати.

Журналісти видання «Під прицілом» вже кілька років поспіль слідкують за розвитком бізнесу окремих дійових осіб, які так чи інакше причетні до міського голови, отримують від влади певні преференції та примножують свої статки напрочуд легко. Здебільшого – зв’язки серед впливових осіб, покровителі та депутати-лобісти знаходять можливість посприяти окремим бізнесменам задешево придбати комунальне майно чи отримати черговий шмат землі. Чого не скажеш про бійців АТО чи пересічних лучан, яким «законні» гарантії доводиться вибивати у влади. Тож свого часу, кореспондентів інтернет-видання зацікавило явище, яке Луцька, та й обласна влада назвала, як «соціально-відповідальний бізнес».

Одним з найяскравіших представників соціально-відповідального бізнесу в Луцьку виявився Андрій Покровський. Саме він, після заборони гральних втоматів, став активно розвивати заплаву річки Сапалаївка у центрі міста, де згодом під руку з Луцьким міським головою Миколою Романюком урочисто відкривав торгово-розважальний комплекс «Сіті-Парк». Саме це стало приводом для дослідження розвитку бізнес-справи Андрія Покровського у першій публікації на сайті видання «Під прицілом» під назвою «На кого працюють ваші гроші? (Вкладникам «Західінкомбанку» присвячується)». Згодом, в залежності від отриманої чи виявленої інформації, на сторінках інтернет-видання з’явилось ще кілька матеріалів про бізнес Андрія Покровського під назвами: «Хто маже, той і їде. Як замість халупки посеред Луцька виріс торгово-розважальний центр», «Сумнівна фірма, пов'язана з Андрієм Покровським, планує зводити багатоповерхівку в самісінькому парку», «Кінець амбітним планам: суд не дозволив Покровському будівництво житлового комплексу в парку біля Сапалаївки». Саме ці 4 матеріали стали приводом для позову про захист честі, гідності та ділової репутації, який подав Андрій Покровський до суду на видання «Під прицілом». Щоправда цьому передували кілька місяців переписок з юристами і спілкування з окремими представниками головного героя. Натомість сам Андрій Покровський жодного разу так і не спробував особисто поспілкуватись з редакційним колективом, надати коментарі чи  висловити свою позицію у відповідь, які ми готові були оприлюднити без правок.

Зокрема,  на адресу інтернет-видання «Під прицілом» «4» серпня 2015 р. надійшла позовна заява Андрія Покровського Про захист честі, гідності та ділової репутації з вимогою визнати інформацію, розміщену на інформаційному ресурсі «Під прицілом», в статтях: «Хто маже, той і їде. Як замість халупки посеред Луцька виріс торгово-розважальний центр», «Сумнівна фірма, пов'язана з Андрієм Покровським, планує зводити багатоповерхівку в самісінькому парку», «На кого працюють ваші гроші? (Вкладникам «Західінкомбанку» присвячується)», «Кінець амбітним планам: суд не дозволив Покровському будівництво житлового комплексу в парку біля Сапалаївки», такою, що не відповідає дійсності, шкодить діловій репутації та порушує його честь та гідність. Разом з тим, позивач вимагав зобов’язати ТОВ «Під прицілом» спростувати недостовірну інформацію, шляхом опублікування тексту спростування на сайті «p-p.com.ua», принести публічні вибачення, видалити з інформаційного ресурсу вищеперелічені публікації та стягнути витрати за надання правової допомоги і сплату судового збору.

Варто наголосити на тому, що протягом 2013-2015 років кореспонденти інтернет-видання «Під прицілом» звертались до Покровського Андрія Володимировича з проханням відповісти на певні питання, дати роз’яснення чи висловити свою позицію стосовно тієї інформації, якою володіли журналісти. Ба навіть після публікації - залишали за ним право на відповідь. Однак, він жодного разу не відреагував на прохання журналістів прокоментувати ситуацію стосовно будівництва ТРЦ «Сіті-Парк» чи причетність до майбутнього зведення багатоповерхівки в зеленій зоні Парку 900-річчя Луцька.

Після першої публікації до редакції інтернет-видання «Під прицілом» звернувся юрист та громадський діяч Петро Верзун, який назвався представником Андрія Покровського і вів перемовини від його імені, з проханням видалити вищезазначені публікації. Редакція попросила обґрунтувати таку вимогу, надавши вичерпну інформацію по піднятих питаннях. Представник Андрія Покровського погодився підготувати усе, однак на тому усе «зависло в повітрі».

В подальшому видання «Під прицілом» опублікувало ще кілька матеріалів, однак журналістам так і не вдалось зв’язатись з Андрієм Покровським та отримати необхідну для публікації інформацію, з метою оприлюднення його офіційної позиції та точки зору. Свого часу, Петро Верзун повідомив журналістам, що Андрій Покровський впродовж тривалого часу перебував за кордоном. Тож редакції видання не було надано жодного підтвердження, або ж заперечення стосовно запитуваної інформації.

Тож попри досягнуту згоду, більше звернень від Петра Верзуна не надходило, що могло означати втрату актуальності у цьому питанні, небажання висвітлювати інформацію про свої бізнесові справи, інтереси та зв’язки публічно, або ж неготовність спростувати інформацію, яку було оприлюднено на сайті p-p.com.ua.

Попри все, вже 21 квітня цього року до редакції інтернет-видання «Під прицілом» надійшов лист від ТОВ «Консалтингова компанія «Лісет», а саме громадянина Хаймика Валентина Федоровича, як представника Андрія Покровського, з вимогами до ТОВ «Під прицілом» спростувати інформацію у вищенаведених публікаціях.

На даний лист тодішнім в.о. головного редактора Юлією Циплюк була надіслана відповідь, у якій було наведено умови, за яких редакція інтернет-видання «Під прицілом» могла б розмістити спростування. Зокрема, редакційний колектив у відповіді наголошував, що видання довгий час намагалось отримати в Андрія Покровського коментарі і не відбирало у нього права на відповідь. Однак по нині, ним не було надано жодних відповідей та будь-якої іншої інформації про його діяльність, яка б спростовувала інформацію, наведену в статтях журналістів інтернет-видання «Під прицілом».

Разом з тим, ми посилались на рішення Європейського суду з прав людини від 08.07.1986 р. у справі «Лінгенс проти Австрії» де чітко вказується, що свобода вираження поглядів стосується не лише тієї «інформації» або тих «ідей», які отримані належним чином або розглядаються, як необразливі чи незначні, а й тих, що викликають образу, обурення або неспокій. Зокрема, на засоби масової інформації покладено обов’язок повідомляти громадськості будь-яку інформацію, що має суспільний інтерес. В інакшому випадку, на думку Європейського суду з прав людини, ЗМІ не зможуть виконувати функцію «сторожового пса».

В той же час, у відповіді на лист Валентина Хаймика ми наголошували, що у Резолюції 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканність приватного життя зазначається, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи будь-якій іншій галузі). Тож в даному випадку громадянин Андрій Покровський своєю діяльністю впливає на суспільне, економічне, культурне, соціальне та політичне життя міста Луцька. А отже - він є публічною особою. Таким чином, Андрій Покровський є відкритим для прискіпливої уваги з боку громадськості, преси, критики та різноманітних оцінок його діяльності, у тому числі й критичних.

Варто зауважити, що в цивілізованому суспільстві у засобах масової інформації допускається розміщувати критичні та провокативні матеріали, якщо такою інформацією володіє журналіст. Тож у наведених статтях, розміщених на сайті інтернет-видання «Під прицілом» в жодному випадку не використано образливі слова по відношенню до Андрія Покровського, або такі, що порочать його честь та гідність. У даному випадку оприлюднена інформація радше обурює його, як публічного діяча та зачіпає його бізнесові інтереси, однак в жодному випадку не ображає його особистість.

Однак, така відповідь редакції видання «Під прицілом» вочевидь не задовольнила юристів Андрія Покровського і, не надавши знову ж таки жодних коментарів та будь-якої інформації, вони надіслали лист-претензію вдруге. За ним, вже на початку серпня, послідувало повідомлення про судовий позов та відкриття провадження у справі.

Досить цікавим є не лише той факт, що сам позивач є публічною особою – з огляду на результати виборів Андрій Покровський незабаром вступить у статус депутата Луцької міської ради. З огляду на це, стає зрозуміло, що поширення подібної інформації та негативні згадки про нього в мережі інтернет –  йому не на руку, оскільки це впливає позитивний імідж Андрія Покровського, сформований у ЗМІ. Тим не менше, намагання бізнесмена (а віднині ще й політика) домогтися видалення матеріалів лише підтверджують те, що він готувався до активізації своєї діяльності і судову тяганину почав саме перед початком виборчої кампанії.

Тож небажання надавати коментарі та залучення до конфлікту юристів, які надсилали редакції «Під прицілом» вимоги видалити вищезазначені статті і в подальшому судовий позов лише підтверджували небажання Андрія Покровського розкривати інформацію про себе та виглядали, як спроби натиснути на журналістів та свободу слова загалом.

Таким чином, редакція інтернет-видання «Під прицілом» у суді позов не  визнала і настоювала на тому, що автори публікацій мали право на вірогідні умовиводи та власні авторські припущення. Однак вони ніяким чином не порочать честь та гідність Андрія Покровського, зміст статті не ганьбить його особисто, а описує питання його бізнес-інтересів. Разом з тим авторські припущення (умовиводи, критика, припущення) відповідно до законодавства не можуть бути спростовані. В той же час, редакція видання підтвердила готовність спростувати інформацію, якщо Андрій Покровський наведе факти, які вказують протилежну інформацію, аніж та, яку було викладено в публікаціях на сайті інтернет-видання «Під прицілом».

 Що ж до видалення усіх чотирьох публікацій, то в суді було наголошено на тому, що позивач не має права вимагати видалення матеріалів з сайту, а лише в праві вимагати спростування інформації, оприлюдненої у вищенаведених статтях і лише в тому випадку, коли надасть інформацію, протилежну по своїй суті від тієї, яка була висвітлена в журналістському матеріалі.

Вже під час судових дебатів, редактор видання Еля Коротинська наголошувала на тому, що у цивілізованому суспільстві журналісти мають право на збір та поширення інформації провокативного характеру та такої що є предметом громадського інтересу. Межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою,  ніж окремої пересічної особи. Разом з тим, припущення журналістів ґрунтувалось на об’єктивних доказах і співставленні фактів, наведених з відкритих офіційних джерел.

Разом з тим, редакція інтернет-видання «Під прицілом» настоювала на тому, що автори публікацій мали право на вірогідні умовиводи та власні авторські припущення, однак вони ніяким чином не порочать честь та гідність Андрія Покровського. В той же час, зміст статті не ганьбить його особисто, а лише описує питання певних бізнес-інтересів.

Після чергового слухання, яке відбулось 2 тижні тому, редакція видання пропонувала позивачу піти на мирову угоду. Спочатку Валентин Хаймик погодився і запропонував, аби видання спростувало інформацію та видалило усі 4 публікації з сайту «Під прицілом». На прохання надати якісь коментарі чи будь-які інші дані від Андрія Покровському, які дійсно спростовували б оприлюднену інформацію – пролунала відмова, оскільки «клієнт не бажає нічого коментувати і ми не повинні вам нічого надавати». Це викликало в редакційному колективі певне обурення, оскільки це свідчило про те, що позивачі бажають, аби журналісти видання «танцювати під їхню дудку» і при найменшій вказівці – будуть виконувати побажання усіх впливових осіб. Тож домовленостей про вигідне для обох сторін підписання мирової угоди не було досягнуто.

Натомість у суді представник Андрія Покровського – Валентин Хаймик, посилаючись на на ст.. 277 ЦК України і ст.. 10. ЦПК України продовжив настоювати на тому, що «обов’язок довести, що поширена інформація є достовірною, покладається на відповідача. Саме тому Позивач звільнений від обов’язку доказування, що негативна недостовірна інформація, поширена відповідачем, є дійсно недостовірною». Однак, він не врахував, що дана частина ст.. 277 ЦК України у найновішій редакції від 27.03.2014 року була виключена. Натомість ч.1 ст.. 60 ЦПК гласить, що «Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень». У даному ж випадку, ані сам Андрій Покровський (який жодного разу не зустрівся з редакційним колективом), ані його представник Валентин Хаймик жодним чином не довели, що оспорювана інформація є недостовірною.

Не менш цікавим є й те, що інтереси Андрія Покровського на підставі договору-доручення представляє молодий захисник Валентин Хаймик, як громадянин. Попри це, він двічі від Консалтингової компанії «Лісет» надсилав виданню листи з претензіями та підтримував позов у суді. В той же час, у позовних вимогах позивач просив суд стягнути з видання «Під прицілом» витрати на правову допомогу, які поніс Андрій Покровський у зв’язку з поданням позову до суду. Однак до суду вони надали акт виконаних робіт, завірений компанією «Лісет», та й самі послуги – 5 000 гривень, було сплачено самі цій фірмі, в той час, як вона жодним чином не брала участі в судовому спорі і Валентина Хаймика не направляла до суду як представника, чи то пак працівника суду. Та ще більш цікавим є той факт, що Андрій Покровський в списках новообраних депутатів Луцької міської ради числиться за основним місцем роботи, як начальник юридичного відділу тієї ж таки Консалтингової компанії «Лісет». Тож в результаті виходить, що він сам собі замовив і сам собі оплатив послуги на правову допомогу.

Справа за позовом Андрія Покровського до видання «Під прицілом» потрапила на розгляд до судді Луцького міськрайонного суду Світлани Рудської. Представниця Феміди, як виявилось через збройний конфлікт на Сході та початок антитерористичної операції була змушена покинути Луганськ і перевелась до Луцька. Світлана Рудська належним чином поставилась до розгляду справи і уважно вивчала матеріали. В результаті, суддя сьогодні таки винесла рішення і постановила - у позові Андрія Покровського про захист честі, гідності та ділової до інтернет-видання «Під прицілом» відмовити.

Звісно, Андрій Покровський відповідно до чинного законодавства має право оскаржити рішення Луцького міськрайонного суду в апеляційному порядку. Попри це, редакція видання «Під прицілом» по нині не полишає надій отримати від нього коментарі по висвітленим темам і оприлюднити його офіційну позицію. Однак, хочеться ще раз наголосити, що журналісти мають право на збір та поширення інформації критичного та провокативного характеру, та такої, що є предметом громадського інтересу. А припущення та умовиводи, основані на співставленні фактів та доказів, та які не порочать честь та гідність самої людини – не є підставою для звинувачення у недостовірності. Адже як казав Григір Тютюнник – «Краще різка відвертість, ніж зрадницька мовчанка».